Читати книгу - "Дорослі зненацька"

181
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 21
Перейти на сторінку:
або його апарат вимкнено», — почув механічний голос. «Дивно. Чому телефон не відповідає? Може, десь у метро», — заспокоїв себе подумки. Він легко перекусив на кухні, ще кілька разів спробувавши при цьому набрати дівчину. Телефон вперто не реагував. Тимоха почекав ще годину, повторив спробу. Знову та сама відповідь. Щось було не так! Він кинув їй повідомлення у Фейсбуці, продублював смс-кою і у «вайбері», але відповіді не було на жодне.

Передзвонила Марина і нагадала, що квіти чекають доставки. Тимоха скривився, але швидко зібрався і попрямував до метро. Після тієї пам’ятної для обох пляшки шампанського з Мариною у них встановились дружні стосунки. Єдиного він не міг зрозуміти, як дівчина і далі продовжує зустрічатись з Гариком? Про те, що позбулася дитини, Гарику вона не сказала нічого, але як після того можна було з ним спати? Але це їхня справа і його не стосується.

— Привіт, Маринко, — переступив поріг кіоску. Яскраве літнє сонце добряче пригрівало, а тут працював кондиціонер і було прохолодно. — Далеко сьогодні? — перепитав, кивнувши на відро з готовими букетами.

— Хай! Тобі пощастило. Все в нашому районі, — усміхнулась дівчина.

— Це добре. Мені потрібен вільний час, — задумливо промовив Тимофій.

— Щось сталося? — турботливо перепитала Марина.

Тимоха коротко розповів їй про свою проблему. Про існування Лисички Маринка знала давно, інформація для неї таємницею не була.

— Раніше часу не кіпішуй, — порадила. — Мало що буває. Може, телефон загубила, а можливо, просто зламався. Сходи до неї, та й усе.

Тимофій, надихнувшись простим вирішенням проблеми, просяяв, але за мить усмішка зникла з його вуст.

— Блін! Я навіть не знаю, де вона живе, — вражено сів на табуретку.

— Ти що, милий. Того? — покрутила пальцем біля скроні Марина. — Ти з нею спиш і навіть не знаєш, де вона мешкає? — вражено перепитала Маринка. — Прізвище хоч знаєш? У довідці, може, знайдемо!

Тимоха тільки винувато подивився у відповідь. Він не знав навіть прізвища дівчини. У Фейсбуці вона називала себе Рудою Феєю, а цікавитись її паспортними даними у Тимохи ніколи не виникало потреби.

— Я просто офігіваю від сучасної молоді! — розвела руками Марина. — Це просто повний капець! — похитала головою. — А хоч щось ти про неї знаєш? Крім того, де у неї груди й інші приємні на дотик місця? — глузливо поглянула на Тимоху.

— Знаю! — зрадів Тимофій. — Знаю, де її тітка живе.

— Коротше. Я за доставку Лесику подзвоню, а ти шукай своє щастя, — потягнулася до телефону дівчина.

Лесиком звали ще одного кур’єра, молодшого за Тимофія хлопця, який іноді підміняв його або залучався до роботи, коли замовлень було багато. Тимоха вдячно поглянув на Маринку, цмокнув її у руку і вибіг із прохолодного кіоску на жарку вулицю.

До будинку, де жила Юльчина тітка, Тимоха майже підбігав. Він дуже сподівався, що вона виявиться вдома, а ще краще — у неї буде і Лисичка, у якої просто «помер» телефон. Ліфт чекати він не став. На четвертий поверх злетів, перестрибуючи одразу через кілька сходинок. Нетерпляче натиснув на ґудзик дзвінка, потім для певності ще й постукав. Двері відчинила худорлява, невисока жінка, яка несподівано здалася йому знайомою. Тимоха спробував зрозуміти, звідки у нього з’явилося таке враження, але нічого конкретного в мізках не відкопав.

— Чого грюкаєш? — пильно подивилась на нього жінка.

— А… — чомусь розгубився Тимоха. — Юля є? — спитав.

— Звідки ти знаєш, що вона може тут бути? Чого тут шастаєш? Може, ти навідник? Подільників своїх на квартири наводиш? — закидала хлопця питаннями. — Ану вали звідси! А то зараз швидко поліцію викличу! — зарепетувала на весь під’їзд.

— Та я тільки спитати хотів… — здивований натиском, спробував пояснити Тимоха.

— Знаємо ми таких! Спочатку спитають, а потім нічого цінного вдома не знайдеш, — не заспокоювалась тітка. — Давай-давай! — махнула рукою. — Ходять тут усякі! — голосно гримнула дверима.

Тимофій розгублено застиг, не знаючи, що йому робити. Судячи з усього, розжитись у цієї тітки інформацією не вийде. Де шукати Юльку, невідомо. Спробував ще раз їй зателефонувати — марно, апарат і надалі залишався вимкненим. Тимоха, ледь перебираючи ногами, спустився донизу. На вулиці він всівся на лавку під каштаном, спробував зібрати докупи думки.

— Брателло! Потягнути не буде? — несподівано звернувся хтось до нього. Тимоха здригнувся, підвів голову. Поряд із ним стояв вже знайомий йому бородатий хлопець, товаришу якого Тимофій видав порцію перцевого газу прямо в очі.

— О! Знайомі все пики. Це ти? — впізнав його Борода. — Нічо собі! — здивовано розширив очі. — Та не збираюсь я тобі ніяких пред’яв робити! — заспокійливо махнув рукою, побачивши, як напружився Тимоха. — Ти чого тут гуляєш? — поцікавився досить мирно.

— Дівчину одну шукаю, — все ще з підозрою озвався Тимофій.

— Юльку? — припустив Борода. — Оце ви коміки! Спочатку вона нас на тебе натравила, тепер ти її шукаєш. Повний треш! — загиготів хлопець.

— Як натравила? — не зрозумів Тимофій. — Що за пурга?

— Як-як? Отак. Попросила тебе помацати на предмет «яєць у штанях». Хто знав, що ти Високому очі забризкаєш! — пильно подивився на Тимоху.

— Фігня якась. Навіщо це їй? — розгублено спитав Тимофій. Він згадав її слова про «справжнього чоловіка». Інформація про перевірку його «справжності» злегка дряпнула по мізках, але зараз Тимосі важливо було, що сталося потім, а не для чого те все робилося.

— Так ти її шукаєш? Вона тут не живе, — не відповів на запитання Борода. — Точно адресу не скажу, але флет її десь у центрі. Ковальчучка у нас тьолка центрова, — повідомив.

— Ковальчук кажеш? — задумливо перепитав Тимофій.

— Еге ж! У неї батя крутий тип. Вони сюди в гості на «мерсі» приїжджали. Вона ніби десь у гімназії вчиться, — видав все, що знав, Борода. — Закурити є? — згадав.

— На! — простягнув майже повну пачку Тимоха. Він встав з лавки і, не звертаючи уваги на бородатого, опустивши голову, неквапом пішов до виходу з двору.

Отримана інформація — це вже було щось. Принаймні можна спробувати пошукати Юльку у групах центральних гімназій, та й, знаючи прізвище, звернутись до її друзів у соціальних мережах. А так спробуй пояснити, що ти не маніяк якийсь. «Навіщо ж вона тих гопників до мене підіслала?» — не давала спокою думка Тимофієві. «Треба її спочатку знайти, а потім з’ясувати з перших рук», — вирішив хлопець. Принаймні тепер він уже знав із чого почати.

7

Три дні Тимофій ніби бився об якусь невидиму стіну, що її неможливо подолати. Номер Лисички так і не відповідав. Хлопець спробував було поткнутись у групи гімназій, але вони виявились закритими для сторонніх. На його запити адмін не реагував. Так само не відгукнулись і ті, які потенційно могли знати Юльку і через кого Тимоха розраховував знайти хоч якусь додаткову інформацію. Хлопець навіть не припускав,

1 ... 12 13 14 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорослі зненацька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорослі зненацька"