Читати книгу - "Справа Сивого"

викликали щире захоплення вчорашнього студента Шпакуватого. Він взагалі мав внутрішню повагу до писаного слова, а у теках містилося не просто писане слово — але документи, а документи в країні тепер вирішували все.

— Як ти знаєш, комуністична партія оголосила антирелігійну п’ятирічку: щоб до 1937 року звільнити країну від релігійного туману та закрити всі церкви, синагоги, мечеті, костели та інший люфтгешефт[11]. Цим займається влада на місцях. Але багато хто залишається у полоні міфів, і такі люди тягнуться куди? Правильно, до служителів культу. Де ми на них уже чекаємо. Зрозумів?

Клим і справді зрозумів. Дурість він бовкнув товаришу Крауклісу. Арештувати, звісно, можна, а от зробити так, щоб ловити на живця, — це й справді хитро.

— На тобі, — Вайсман кинув на стіл перед Климом порожню теку. — З папером дефіцит, пишемо на зворотному боці плакатів. Плакати та інший шмонцес[12] є в канцелярії, але для початку бери з моїх запасів. І осьо, опис заповниш, — він поклав поруч бланк із надрукованими графами.

Клим хвилювався, як першачок, так що навіть не одразу влучив ручкою у чорнильницю. Обережно, щоб не поставити ляпки, він вивів на картоні «Яворницький Дмитро Іванович», потім повагався трохи і додав знизу «академік ВУАН».

Вайсман споглядав з іронією, але нічим не видав своєї зверхності.

— Значить, дивись, усі справи зберігаються в залізній шафі. Ключ я тобі даю. Поки, зрозуміло, в цій теці нічого немає, але скоро почнуть з’являтися різні ксіви — повідомлення від агентів, твої свідчення, протоколи. І от тоді ця тека стане цінністю, і такою, що за неї підслідний готовий буде руку віддати. Тому й зберігатися вона повинна тут, у залізній шафі. Даю тобі оцю справу, подивися поки, як і що робиться, — чекіст кинув на стіл перед хлопцем важкий том, так що він здійняв куряву. — А я піду зустрінуся зі своїм штінкером[13]. Так, і не забудь потім покласти до шафи. Щоб навіть на столі не лишав. Зрозуміло?

Вайсман вийшов з кабінету, залишивши Клима сам на сам із двома теками — товстелезною з написом «Шнеєрсон» та зовсім тонюсінькою, озаглавленою «Яворницький».

Ознайомлення зі справою дніпропетровського рабина не забрало багато часу. Попри те, що у документах було багато незрозумілих слів — міцва[14], міньян[15], хедер[16], шабат[17], — молодий розум, звичний до науки, дозволив швидко розібратися, звідки беруться та як записуються свідчення. Хоч деякі факти просто не вкладалися у голові. Наприклад, той, що ребе Шнеєрсон відмовився від посади рабина у Єрусалимі, а залишився у Катеринославі, тобто Дніпропетровську, де — зрозуміло кожному — релігія доживала останні роки. Взагалі нахабство цього ребе стосовно радянської влади вражало — чого варта була лишень відмова підписувати резолюцію з’їзду рабинів у Харкові, яка заявляла, що релігійної дискримінації в СРСР не існує. Та за таке його треба було арештувати або як мінімум відправити подалі — хоч би у той самий єврейський національний район Сталіндорф, щоб не муляв очей у місті. Власне, це й пропонував Вайсман в одному зі своїх рапортів. А далі ще гірше — Шнеєрсон, виявляється, зустрічався з самим Петровським і отримав від того дозвіл контролювати випікання маци[18]! Петровський і маца! Всеукраїнський староста, на плечах якого лежить вся Україна, — і контроль за мацою! Це навіть уявити собі неможливо! Справді, нелегка робота у товариша Вайсмана. Але чи легше буде йому, Климу Шпакуватому? Серед українців теж трапляються такі, що гай-гай!

Натхненний прикладом старшого товариша, Клим узяв чвертку плаката із шматком напису «кооперація... ях... побуту», що невловимо нагадував єврейські слова, перевернув його чистим сірим зворотом догори й обережно вивів:

«У розмові зі мною працівник крайового музею на ім’я Мануйлович повідомив, що Яворницький мав контакти з бандитським отаманом батьком Махном та німецькими окупантами, які виявилися у викупі ним статуї імператриці Катерини за пляшку самогонки та отриманні охоронної грамоти».

Він критично оцінив написане, потім поставив дату, підпис і підшив перший свій документ до теки. Закрив її та вже було підвівся, щоб покласти до шафи, як наказав товариш Вайсман, але раптом в очі кинувся новий портфель — поки що порожній символ влади. Якщо всі документи зберігати у шафі, коли ж тоді вдасться наповнити його? Так і ходити, викликаючи глузування гострої на язик Марусі? Клим зупинився, вагаючись. З одного боку, це порушення правил, а з іншого — товариш Вайсман говорив, що поки тека порожня, вона не має цінності. Отже, може бути в портфелі, і це не зашкодить справі. Тим більше, що там замочок.

Заспокоївши себе таким чином, Клим відніс теку Шнеєрсона до шафи, а свою тоненьку з одним аркушиком усередині поклав до нового портфеля. Англійський замочок клацнув, запевняючи, що збереже таємницю справи від сторонніх очей.

Тільки-но він це зробив, на порозі виріс Вайсман.

— Закінчив? — запитав він.

— Та наче, — Клим знизав плечима.

— Голодний?

— Є трохи, — зізнався Клим.

Вайсман сунув руку до кишені галіфе, видобув звідти газетний згорток і поклав на стіл.

— Давай щось згриземо, бо ввечері йдемо на операцію.

— Операцію? — захвилювався Клим.

— Та ні, нічого страшного. Будемо підпільний хедер брати.

— Хедер? — у Климовому дитинстві так називали компанію чи банду. У справі Шнеєрсона це слово теж зустрічалося, але явно означало щось інше.

Вайсман розгорнув газетний згорток. Орган окружного комітету КП(б)У «Зоря» містив у собі не тільки звіти про успіхи першої п’ятирічки, але й предметні докази цих успіхів — кілька варених картоплин, цибулину та пару сушених тараньок.

— Хедер — це єврейська школа. Заховалися, паскуди, ніби комуна, а самі Талмуд читають, — тут погляд його раптом уперся в газетний текст. — О, диви! Якраз стаття про це. Про успіхи в антирелігійному вихованні. А вони за своє, — Вайсман почав озиратися, немовби шукаючи ще чогось, потім похлопав себе по кишенях: — Чорт, солі нема. Зараз у сусідів позичу.

Клим був розчулений таким піклуванням з боку старшого товариша — тим більше, що через купівлю портфеля залишився без грошей. А поки Вайсман бігав по сіль, зазирнув до газети, яка привернула була його увагу. Журналіст Михайло Дубовик розповідав про цікаві концерти, що відбуваються у вчорашньому гнізді релігійних забобонів, а нині Органному залі, а також про те, що у Клубі євреїв-кравців святкують радянські свята замість єврейських.

Господар кабінету невдовзі повернувся з позиченою сіллю, але на