Читати книгу - "Природа всіх речей"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 158
Перейти на сторінку:
в будівництві кораблів, книгодрукуванні й тканинах. Отож ботаніка. Але яка саме? Генрі не мав жодної охоти торгувати прянощами, хоч і міг на тому збити колосальні статки. Прянощами торгувало забагато держав, а витрати на захист своїх товарів від піратів і суперників, схоже, перевищували прибутки. Торгівлю цукром і бавовною Генрі теж не поважав, вважаючи цю справу каверзною і затратною — ще й без рабів не обійтися. А з рабством Генрі не хотів мати нічого спільного — не тому, що вважав його огидним явищем, а через те, що була то малоприбуткова, брудна й дорога справа, ще й у руках посередників, які мали чи не найгіршу на світі репутацію. По-справжньому його цікавили лікарські рослини — ринок, з якого ще ніхто не зумів одержати великого зиску.

Отож вирішено — лікарські рослини й аптекарська справа.

Далі належало визначитися, де йому жити. На Яві Генрі мав гарний маєток із сотнею слуг, але за роки він уже встиг зненавидіти тамтешнє підсоння, яке раз по раз насилало на нього тропічні хвороби, що руйнували його здоров’я до кінця життя. Потрібні були помірніші умови. Генрі радше б відрізав собі руку, ніж повернувся до Англії. Європейський континент його не приваблював: французи його дратували; в Іспанії життя було продажне й мінливе; про Росію й мови не могло йти; Італія — безглузда; Німеччина — надто строга; Португалія занепадала. Голландія, хоч і приязно до нього налаштована, була нудна.

А от Сполучені Штати Америки, вирішив Генрі — це шанс. Він ніколи там не був, але чув багато доброго. Особливо про Філадельфію — жваву столицю молодої держави. Казали, що то було місто з непоганим вантажним портом, осередок східного узбережжя країни, де жили діяльні квакери, аптекарі й працелюбні фермери. Подейкували, що там не побачиш пихатих аристократів (як у Бостоні), нудотних пуритан (як у Коннектикуті) й надокучливих скоробагатьків (як у Вірджинії). Місто — побудоване на раціональних засадах релігійної терпимості, вільної преси й благоустрою — заснував Вільям Пенн: чоловік, який вирощував у ваннах для купання саджанці дерев і уявляв свою метрополію величезним розплідником дерев та ідей. Філадельфія гостинно зустрічала всіх без винятку — окрім, ясна річ, євреїв. Почувши про це, Генрі вирішив, що Філадельфія — неозорий край нереалізованих прибутків, і поклав собі отримати з цієї місцини добрий зиск.

Та перед тим, як десь оселитися, Генрі хотів знайти собі дружину, а що дурнем він не був, то вирішив одружитися з голландкою. Йому потрібна була розумна й доброчесна жінка, по змозі якомога серйозніша, а де ж таку знайдеш, як не в Голландії? Всі ці роки Генрі коли-не-коли розважався з повіями, навіть тримав у своєму маєтку в Пенґаленґані юну яванку, але настав час вибрати собі порядну дружину. Йому пригадалася порада мудрого португальського моряка, який колись давно сказав йому:

— Генрі, бути багатим і щасливим — просто. Обери собі одну жінку, обери вдало, і віддай себе в її руки.

Отож він поплив у Голландію вибирати собі пару. І вибрав швидко й з розрахунком — дівчину з шанованого давнього роду ван Девендерів, які багато поколінь опікувалися ботанічними садами «Гортус» в Амстердамі. То були одні з найкращих дослідницьких садів у Європі — найдавніше в історії поєднання ботаніки, науки й торгівлі — і ван Девендери завжди бездоганно за ними доглядали. Вони аж ніяк не були аристократами й, тим більше, заможними, але Генрі й не шукав багатійки. Водночас, ван Девендери славилися в Європі як родина вчених — і це імпонувало Генрі.

На жаль, симпатія не була взаємна. Якоб ван Девендер, партіарх родини й «Гортуса» (а ще майстер вирощувати декоративні алое), чув про Генрі Віттекера, і те, що він чув, йому не подобалося. Він знав, що цей молодий чоловік мав злодійське минуле й зрадив батьківщину заради наживи. Такої поведінки Якоб ван Девендер не схвалював. Так, як і всі голландці, він любив гроші, але ні банкіром, ні спекулянтом не був. Він не оцінював людей за тим, скільки в них золота.

Втім, Якоб ван Девендер мав на виданні дочку, ліпшої за яку не знайти, — принаймні Генрі в цьому не сумнівався. Її звали Беатрікс, і була вона ані нечупарою, ані красунею — чим не ідеальна дружина? Огрядна й плоскогруда, вона була схожа на невеличке барильце й на ту пору, коли Генрі її зустрів, уже котилася до когорти старих дів. Більшість женихів Беатрікс ван Девендер відлякала б своїм розумом. Вона вільно володіла п’ятьма живими мовами й двома мертвими, а знаннями з ботаніки могла позмагатися з будь-яким чоловіком. Ця жінка явно не була кокеткою. І аж ніяк не окрасою вітальні. Вона вбиралася в усі відтінки кольорів горобиного пір’я. З глибокою недовірою ставилася до пристрасті, брехливих емоцій і краси, довіряючи лише всьому серйозному і надійному, набутій мудрості, а не імпульсивним потягам. Генрі вона видалась живим баластом — а саме цього він і потребував.

А що ж такого Беатрікс знайшла в Генрі? Тут на нас чекає невеличка таємниця. Вродливим Генрі не був. Вихованим теж. Зі своїм рум’яним обличчям, великими руками й неотесаними манерами він, ніде правди діти, скидався на сільського коваля. Ані серйозним, ані надійним не виглядав. Генрі Віттекер був запальний, крикливий забіяка, який по всьому світу мав ворогів. А останнім часом ще й почав заглядати в чарку. Хіба могла порядна дівчина з доброї волі вибрати собі за чоловіка такого лобуряку?

— Та він не має ніяких принципів, — обурено заявив Якоб ван Девендер.

— Ви прикро помиляєтеся, тату, — незворушно заперечила Беатрікс. — Містер Віттекер має чимало принципів. Просто не найкращих.

А що в Генрі гроші водилися, то дехто пліткував, мовляв, Беатрікс вони приваблювали більше, ніж вона вдавала. Крім того, Генрі мав намір забрати свою молоду жону до Америки, і хтозна — плескали язиками тамтешні нероби — чи не має вона якоїсь ганебної, таємної причини назавжди покинути Голландію.

Однак насправді все було значно простіше: Беатрікс ван Девендер вийшла заміж за Генрі Віттекера, бо їй сподобалася його вдача. Їй імпонували його сила, хитрість, могутність і великі надії, які той подавав. Генрі поводився грубувато, що тут скажеш, але й сама вона була далебі не ніжна квіточка. Вона з розумінням ставилася до його різких манер, так само, як він — до її. Беатрікс розуміла, що йому від неї потрібно, й відчувала, що зможе з ним разом трудитися — а може, навіть трохи ним верховодити. Отже, Генрі з Беатрікс побралися — швидко й без зайвих

1 ... 12 13 14 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Природа всіх речей"