Читати книгу - "Кагарлик"

class="empty-line"/>

11 600

Сергій розповів мені про свою теорію Всевидючого Ока. На його думку, Око спостерігає за нами, але любить тільки тих, хто його боїться та вірить у його доброту. Парадокс із страхом перед добротою вирішується легко. Добрий передовсім прагне пробачити, а злий — покарати. Значить, винний має боятися, що добрий не пробачить його, у той час як боятися, що злий пробачить — не варто. Сергій вважає, що Всевидюче Око могло би допомогти їм з Мариною, якщо б вони боялися його, але вони, замість того, боялися лише смерті. Загадкова смерть Леоніда Черновицького, на думку Сергія, була ще одним неспростовним свідченням існування Всевидючого Ока.

11 700

Сергій добре знав район виходу на поверхню біля південного кінця гілки метро. “Тут колись був іподром, і тут ми вперше побачилися та познайомилися з Мариною. Ми тоді були жокеями та змагалися у повільних заїздах. Мета була — прийти останнім, але тих, хто зупинявся, одразу знімали з доріжки. Кожен з нас тренував коня, аби той робив дуже короткі та повільні кроки. Звісно, це було майже неможливо без спеціальних наркотичних препаратів. Заїзд нагадував уповільнене відео. Цікаво, що тварини, навчені пересуватися повільно та під дією хімічних речовин, весь час намагалися спинитися, тому головним завданням жокеїв було будити їх і гнати щосили вперед”.

11 800

“І ось раптово я побачив, що кінь Марини ледве стоїть на ногах. Вона вже встала з нього, аби тварині було трохи легше, та почала штовхати ззаду, смикаючи його за хвоста. Всі жокеї та публіка були впевнені, що її зараз знімуть. Суддя підійшов до передніх ніг коня, став перед ними на коліна та почав рахувати до десяти. Якщо після десятого відрахунку копита не посунуть уперед, коня знімали. Мені стало шкода такої гарної дівчини, але чим я міг допомогти? Знічев’я я почав наспівувати одну стару пісеньку, якої мене навчив іще дід: Коли твій кінь заснув, наснись йому перший копною свіжого вівса”.

11 900

“Кінь одразу прокинувся та посунув переднє ліве копито приблизно на 5 сантиметрів. “Рух є!” — гукнув суддя, і весь натовп заспокоєно загомонів за ним “Рух є! Рух є! Рух є!” Чарівна посмішка розквітла на вустах Марини, дівчина зрозуміла, що в неї з’явився хоча б маленький, а шанс прийти не найпершою. Зрозуміти мізерність цього шансу могли лише просмалені професіонали: вони ж бо бачили, що її кінь іде на півморди попереду інших. Але пісня, яка звучала тепер лише у наших спогадах, дивовижно впливала й на суперників: коні стріпнулись, озирнулися на всі боки та викинули вперед свої могутні копита”.

12 000

“Марина тоді прийшла третьою з семи змагальників. Непоганий результат я вважаю. Марина вдячно потисла мені руку і попросила доспівати ту стару дідову пісню. Так, я пам’ятав дослівно цю сповнену давнього українського духу баладу.

Коли твій кінь заснув,

наснись йому перший

копною свіжого вівса,

скачи, наче вершник.

Як вершник без коня

скачи аж до ранку.

Коли проснеться кінь,

спинись біля ґанку.

Зніми з нього сідло

і виведи в поле,

звільни його крило

та випусти в море.

“Стій, — спинила мене Марина, — чому в коня одне крило?” — “У пісні лише 65 канонічних строф і понад 300 апокрифічних. Далі буде пояснення”.

12 100

“Я би, звісно, хотіла почути всі 365 строф, але не впевнена, що пояснення мене задовільнить. Взагалі-то я хотіла дізнатися зовсім інше; чому від неї прокидаються коні?” Цього я не знав, і з цієї загадки почалися наші стосунки. Наступного року забіги на іподромі припинилися, але ми все одно приходили туди, сідали на порожню трибуну та дивилися на порожні доріжки, вдаючи, ніби бачимо коней. Багато всього у нашому житті надалі було схоже на ці дивні відвідини. Коли ми стали закоханими зарізяками, я відчув це особливо гостро. Кожна куля, випущена по наших випадкових жертвах, була втраченим цілунком. Ми стріляли замість того, щоб кохатися”.

12 200

Я вибрався на поверхню та обережно озирнувся на всі боки. Праворуч була та сама дорога, якою я приїхав до Києва, значить, треба було йти нею назад. Над шляхом височів величезний прямокутник, весь обдертий, іржавий із де-не-де виламаними деталями. Я обійшов його та побачив з іншого боку ледь помітний напис, що майже зливався з брудним та вигорілим тлом. “Поринь у спогади”. Це та сама реклама відеокамери, яку я побачив на самому початку. Десь поруч мав бути будинок, де до мене повернулася свідомість. Так, ось якраз те вікно, крізь яке я вперше визирнув на вулицю. Хтось дивився на мене крізь нього.

12 300 — 1600

Между прочим, одним из моих заданий изначально был учет перемещений гомосексуалистов. Они составили базу данных граждан с градациями: “явный гомосексуалист”. “потенциальный гомосексуалист”, “сочувствующий гомосексуалистам”, “распространяющий сведения, которые оправдывают гомосексуальную практику”. И я обязан был передавать в Москву их координаты, чтобы они уточняли свою интерактивную карту. Конечно, я никогда этим не занимался, но представьте только уровень претензий этих людей! Каждый день над Европой поднимаются сотни космических кораблей, они отправляются на Луну, на Марс, за пояс астероидов, а в Москве больше интересуются гомосексуалистами. Сначала я хотел все это бросить, разогнаться и, оттолкнувшись от Сатурна, вылететь за пределы Облака Оорта в бесконечную Вселенную.

12 400 — 1700

Потом я развлекался, составляя из гомосексуалистов созвездия и называя их по именам руководителей партии и правительства. На интернет-форумах такие картинки даже вызывали поначалу определенный ажиотаж. А потом какой-то пятнадцатилетний хакер из Люксембурга от нечего делать грохнул Царь-компьютер и вывалил все данные в открытый доступ. В этой свалке галюцинаций и патологических фантазий, из которых состоит национальная идея российского государства, я совершенно обнаружил своего прототипа Александра Сагайдачного и выяснил его местонахождение — заброшенный копировальный центр на окраине Киева. Я создал все условия для его побега и надеюсь, что он постарается найти свою семью, если она есть. Я ничего не помню об этом.

12 500 — 1800

Тогда же я запустил в интернете кампанию по спасению Сагайдачного, без всяких, впрочем, надежд на ее поддержку. Мало кто захочет отправиться в Серую Зону — это напрасная потеря времени. Но у меня, как я уже говорил, образовалось что-то вроде клуба поклонников FRS (Funny Russian Sputnik). Сейчас там 50 человек. Они читают записи в моем блоге и создали