Читати книгу - "Кагарлик"

мне репутацию летающего философа. Мы занялись фандрайзингом и собрали небольшую сумму. Тогда Бирджир Хансен из Торсхавна на Фарерских островах решил отправиться в Украину. Он долго собирался, и вот вчера высадился на то место, которое я ему указал. Но из-за стены связь прервалась.

12 600

За час моєї відсутності будинок цей помітно занепав. Двері ледве трималися на завісах, половина вікон була розбита, а в деяких місцях навіть дах провалився. Коли я покинув його, погода була схожа на грудневу, потім, за моїм відчуттям, пройшло півроку, але нічого не змінилося. Скрізь лежали бруднуваті клапті снігу, на деревах не було листя, дув пронизливий холодний вітер. Час ніби й ішов і ніби стояв на місці. Було враження, що коли вже він і рухається, то лише в певних місцях. І в тих шматках викривленого простору він мчить із шаленою швидкістю. Саме там, де знаходився будинок, пройшло щонайменше років двадцять. Я відчинив двері.

12 700

Всередині все було ще гірше. Підлогу вкривали різнокаліберні шматки тиньку, скрізь валялося сміття. Я піднявся на другий поверх та дійшов до кімнати, звідки все почалося. Двері були напіввідчинені. Я прочинив їх і побачив там Бірджира у якомусь дивному костюмі, схожому на надутий ізсередини комбінезон. “О! Привіт! Я вас тут давно чекаю, — всміхнувся мені він. — Не треба боятися, тут уже давно нікого немає. Я заміряв поле: тут один до сорока чотирьох”. Пізніше Бірджир пояснив мені, що після вибуху генератора в Москві, час на всьому просторі Сірої Зони повернувся до своєї нормальної швидкості, але скрізь залишилося багато плям декомпенсації.

12 800

Наприклад, у копіювальному центрі, звідки я втік, він рухався у сорок чотири рази швидше від норми. Власне, саме тому його й закинули. На щастя генератор пропрацював лише близько року, але наслідки від його роботи будуть відчуватися ще довго. Багато людей живуть у місцях потужної декомпенсації, навіть не усвідомлюючи цього. Бірджир займався дослідженням міфологічного середовища, що склалося внаслідок проживання людей на територіях із різним рівнем декомпенсації. “Це спричинило виникнення певних стандартних ідей або вірувань, за якими можна визначити швидкість вашого часу, — сказав він. — Ви вірите, що у всьому винуваті росіяни? Значить, одна ваша хвилина дорівнює ЗО нормальним секундам”.

12 900

“Якщо вам здається, що люди з інших країн налаштовані проти вас вороже, то ваша хвилина триває лише 10 нормальних секунд. Взагалі уповільнення часу здебільшого призводить до виникнення параноїдальних ідей. Значно цікавіші ефекти виникають, коли час локально пришвидшується. Дослідження довели існування лісу у Житомирській області, де поле дорівнювало коефіцієнту один до десяти тисяч. Якщо мешканці села Великий Ліс йшли туди на полювання, то їх вісім годин дорівнювали дев’яти нормальним рокам. Таким чином, коли мисливці поверталися назад, то багато з них уже не могли знайти у селі своїх родичів. Житомирська аномалія — це абсолютно унікальне явище, що не має аналогів у світі”.

13 000

Бірджир мав карту локальних декомпенсацій України та подорожував, збираючи місцевий фольклор: приказки, скоромовки, колядки та щедрівки. “Коли FRS запропонував вирушити комусь до Київської області, я одразу погодився, бо там був Кагарлик, — розповів мені Бірджир. — Це найбільше місто, своєрідна третя столиця України, цікаве насамперед тим, що його коефіцієнт є близьким до нуля. Тобто час там практично стоїть на місці на великій території. У радіусі двадцяти кілометрів — від Бендюгівки й аж до Кип’ячки — декілька років час зовсім не рухається, хоча годинники свідчать протилежне. Втім, мешканці Кагарлику давно ними не користуються. Немає сенсу”.

13 100

“А на Кагарличчині знаєте як кажуть? “Підожди мене хвилинку, повернусь через годинку” або ж “Зачекайте пару тижнів, куме, доки чай завариться”. Є й такий вірш:

Тут одвічне слов’янське коріння,

тут завжди колосяться хліба.

Через рік заспіває насіння,

як триває його боротьба.

Знаєм ми, що замало сторіччя

аби парк наш міський обійти.

Квітни й вічно співай, Кагарличчя,

у безмежність виштовхуй мости!

Розповідають також, що один кагарличанин почав писати вітальну листівку на вісімнадцятиріччя своїй молодшій сестрі у Білу Церкву, але не встиг її закінчити, аж поки сестра та не померла у глибокій старості. Чужинці для кагарличан живуть один день, мов ті метелики”.

13 200

“Але й ті люди, що справили на нас глибоке враження, здатні жити ще довго після своєї смерті. Ясно, що вони будуть не справжніми людьми, а лише колекцією вражень про них. Але такими є для нас і всі живі люди. Коли ми бачимо їх, то маємо про них одну колекцію вражень, коли ж вони виринають у наших спогадах, то ця колекція дещо інша. Але що її поєднує до купи? Лише ім’я, яким нам зручно користуватися сьогодні. Без імені ця колекція одразу би розпалася на окремі, нічим не пов’язані поміж собою враження. І ці враження знайшли би собі всередині нас нове помешкання”.

13 300

Бірджир пояснив мені, що уявлення, багатьох мешканців України про навколишній світ суттєво відрізняються від реальності. Те, що я побачив протягом часу, який минув після звільнення з копіювального центру, було лише уламками різноманітних міфів. Фантастичні перекази виникли з чуток за відсутності книжок та засобів масової інформації, а свого уривчастого спотвореного характеру вони набули внаслідок того, що їх носії часто гинули, не маючи достатньо часу для передачі інформації своїм послідовникам. Усні перекази — це єдиний засіб зберігання спогадів за відсутності писемності. “Українське суспільство унікальне і надзвичайно цікаве для мене як для антрополога, — казав Бірджир, — чергова експедиція принесе нові знахідки!”

13 400

Мене зацікавило, як Бірджир так добре вивчив українську. Виявилося, що він її зовсім не знає. “Ти чуєш не те, що я кажу, а те, що я тільки збираюся сказати, — пояснив мені він. — Я теж чую від тебе те саме. Звісно, для цього потрібен інтерпретатор, але це вже технічні деталі”. — “Але людина зазвичай каже трохи не те, що вона збиралася! — заперечив я Бірджиру. — Мова завжди псує наші наміри, саме тому ми затинаємося, декілька разів пояснюємо одне й те саме різними словами, а часто й взагалі не відчуваємо, що нас не розуміють. Але слова — це необхідна перешкода”.

13 500

“Так, — відповів Бірджир. — І це проблема, яку ми подолали. Ми позбавилися слів і повідомляємо один одному лише наміри.