Читати книгу - "Не такий"

— Так, заспокоїлись! Починаємо урок! — Катерина Іванівна сіла за стіл.

Рульова потерла червоне вухо, тихо вилаялася і зробила вигляд, ніби давно мріяла віддати всю себе алгебрі.

— А у мене для вас приємний сюрприз! — кровожерливо посміхнулася вчителька. — Рульова! Швиденько роздай завдання на самостійну! — подала вона Інці стосик папірців з надрукованими формулами та задачами. Інка встала і пішла між рядами, кидаючи по два папірці на кожен стіл і проклинаючи сьогоднішній день та персональну увагу Гітлера до неї.

— Перевірте, чи всі включили вібратори! — нагадала Катерина Іванівна. — Рульова! — знову глипнула на Інку, яка вже не знала, куди їй тікати. — Ти включила свій вібратор!?

Вчителька мала на увазі, що дітям слід перемкнути мобільники на беззвучний режим роботи. Але такі слова у восьмого «А» викликали зовсім інші асоціації.

Рульова почервоніла до кінчиків волосся. Хлопці голосно загигикали.

— Так! Що тут смішного? — не могла зрозуміти Катерина Іванівна. — Затихли і пишемо!

Клас нарешті заспокоївся. Всі повитягали зошити і почали обдумувати варіанти розв’язку завдань. Гітлер сіла за стіл, поклавши масивні лікті на стільницю, підперла кулаками голову та, здавалося, задрімала. У кабінеті математики було чути тільки напружене посапування учнів і шарудіння кулькових ручок.

Зненацька біля вчительського столу щось заплюскотіло — так, наче вода під тиском витікала з батареї. Діти нашорошили вуха. Щось хлюпало, лопотіло і, здавалося, весь клас от-от перетвориться на басейн. Катерина Іванівна ніби нічого й не чула. Звук поголоснішав.

Раптом учителька очуняла: почула тривожне булькотіння, схопилася на ноги і кинулась до батареї, мовби хотіла власним тілом затулити амбразуру. Плюскіт затих. Клас дружно підняв голови. Катерина Іванівна позаглядала в усі щілини, тернула ногою по підлозі, пересвідчилась, що води ніде немає, і знову всілася на місце. Діти продовжили писати, тихенько посміюючись.

Збігло кілька хвилин. Знову заплюскотіла вода. Цього разу в кількох місцях, ніби прорвало відразу дві батареї. Катерина Іванівна не могла нічого второпати, бігала класом і заглядала під підвіконня. Всюди було сухо, але вода все одно дзюркотіла. Щойно вчителька наближалася до джерела звуку, плюскіт стихав, а коли відходила — вода починала струменіти з новою силою.

— Катерино Іванівно! — підвівся Матвій. — Це в перекритті під нами трубу прорвало, зараз півшколи затопить! Треба сантехніка викликати! — стурбовано звернувся до вчительки.

— Точно, Самохін! Молодець! — відповіла математичка майже радісно. — Біжи до директора і все йому розкажи!

— Та хто мене послухає!? — підняв на неї чесні очі Самоха. — Віктор Петрович подумає, що я приколююсь!

— Може, ти й правий! Побіжу сама, поки стеля на когось не впала! — Катерина Іванівна кинулася до дверей і подалася до кабінету директора.

— Ура-а-а-а! — хором зарепетував восьмий «А». — Капець самостійній! Молодець, Самоха!

Тільки Потап сидів мовчки і спершу ніяк не міг зрозуміти, причому тут Самоха, якщо десь тече труба? Ромко Загорський постукав себе кулаком по лобі, мовляв, ех ти, Потапе, порожня твоя голова… Потім змилувався і таки пояснив йому, в чому весь прикол: треба взяти мобільний, встановити замість рінгтону звук плюскоту води, запхати його в кульок (щоб у телефон не потрапив бруд), замаскувати в непримітному місці і — опа! — самостійну з алгебри зірвано!

Не минуло й п’яти хвилин, а громовий голос Катерини Іванівни вже підганяв двох слюсарів із розвідними ключами, паклею та сумками, де було повно кранів, гайок та інших залізяк, до місця аварії. За цією трійцею поспішав директор, якому математичка встигла розповісти, що він, сякий-такий-безгосподарний, довів школу не просто до лампочки, а до самої ручки. Ще через хвилину всіх дітей вигнали з класу, і слюсарі взялися шукати джерело прориву. Але… Самоха вчасно встиг витягти із квіткових горщиків два схованих туди «джерела».

Розділ 12

На наступному уроці в класі стало гаряче. Слюсарі вивалили шматок стіни, продовбали дірку на перший поверх і не знайшли жодних ознак витікання води. Та й звуків, про які так бурхливо розповідала Катерина Іванівна, чути не було. Вперше за останні сорок років математичка почервоніла під пильним поглядом директора, знітилась і почала нервово смикати ручки своєї сумки.

Основним «слідчим» у цій справі став Віктор Петрович. Директор уважно оглянув усі вікна, зазирнув під підвіконня і виявив незрозумілу усадку ґрунту в горщиках неподалік від тих місць, де Катерині Іванівні вчувалося дзюрчання води. Петрович (так його називали школярі) потягнув за вершечок одного вазона. Рослина легко вискочила із горщика, розчепіривши коріння. Під нею лежав зіжмаканий поліетиленовий кульок… Матвій не додумався знищити ВСІ сліди злочину! Та й часу було обмаль…

Директор витягнув кульок, розпростав його і почав задумливо роздивлятися зусібіч. Біолог Петрович абсолютно не розумів, навіщо цей кульок у горщику і підозрював, що без втручання «сторонніх сил» тут не обійшлося. Повернувшись до свого кабінету, вліз в Інтернет — досвід підказував йому, що там він найшвидше знайде пояснення цьому дивному феномену. Петрович ввів у пошуковику фразу «приколи над вчителями» і вже за двадцять хвилин на якомусь шкільному форумі вичитав, як використати кульок для такого «фокусу». Директор з повагою гмикнув (у його часи тільки до кнопок на стільцях додумувались!), роздрукував знайдене і поклав аркуш у папку, яку дістав із сейфу і знову туди заховав.

Дисципліна є дисципліна, тож потрібно було вжити каральні заходи. І, на нещастя — для декого, — другий урок у нього був саме у восьмому «А». Зміцнивши тили, тобто покликавши Катерину Іванівну, директор зайшов до класу з твердою метою: відновити справедливість і знайти винних.

Школярі любили уроки біології. Петрович так захоплено викладав свій предмет, що діти мимоволі починали перейматися еволюцією та будовою молюсків, систем кровообігу, різними типами харчування тощо. Навіть Довгоп’ятий, який не міг спокійно всидіти бодай десять хвилин, завмирав із роззявленим ротом і цілий урок слухав розповідь Петровича, наче казку. Але сьогодні восьмий «А» молив Бога, щоб урок біології завершився чимшвидше. Дивлячись на розлючену фізію Катерини Іванівни — яка вже було подумала, що її ніякими витівками не здивуєш, а тут узяла й здивувалася і тепер аж кипіла од праведного гніву, — восьмикласники розуміли, що жарти скінчились і зараз полетять голови.

Навіть Матвій Самохін, який іще на перерві ходив героєм і купався у променях слави, принишк і втягнув голову в плечі. Що вже казати про Дімича Зарембу — той сидів, мовби на гарячому вугіллі, і проклинав той час, коли погодився допомагати Самосі з цим приколом.

— Якби мені зараз кулемет, то далі можна було би і не продовжувати! — почала виховну роботу Катерина Іванівна. При цьому вона так глянула на клас, що всі діти дружно видихнули і подумали, що відсутність