Читати книгу - "Артур і заборонене місто"

свого природного кольору, а торгівець бере перлину пінцетом і прискіпливо її розглядає: вона й справді чудова. Кивком голови шитокрит погоджується взяти товар. Кульокир широко усміхається і знову б'ється в конвульсіях, напевно, щоб зригнути ще одну перлину…

Артур уперше бачить, як тут торгують коштовностями…

Радісний вигук приводить отетерілого хлопчика до тями. Барахлюш помітив продавця белікорна. Підстрибуючи на місці, юний принц виконує короткий дикуватий танок, яким дякує небесам.

— Що з тобою? — стривожено запитує Артур, дивлячись на свого друга, який безперестанку підстрибує. Його танок нагадує біг на місці по гострих цвяхах. Барахлюш з розгону кидається йому на шию.

— Та це ж белікорни в сиропі! На всіх Семи Континентах немає нічого смачнішого! — пояснює принц, пожадливо облизуючись.

— Ну й добре! Та все ж поясни: що таке ці белікорни? — допитується Артур. Він віднедавна не дуже довіряє гастрономічним уподобанням принца — вже скуштував яйця бабки.

— Селинельне тісто, зварене в молоці гамуля, обкачане у збитому яйці, посилане подрібненими горіхами і залите сиропом з трояндових пелюсток, — з насолодою пояснює Барахлюш, бо знає цей рецепт напам'ять.

Артур піддається на умовляння друга. Маленький бісквітик здається йому цілком безпечним. Формою він схожий на манюсінькі ріжки газелі: таке печиво часом випікає його бабусенька за рецептом, який привіз дідусь із Африки.

Барахлюш дістає монетку і кидає її шитокриту, той ловить її на льоту.

— Прошу вас, панове, — люб'язно, як і належить достойному негоціанту, усміхається шитокрит. Барахлюш бере белікорн, цілим засовує його в рота і аж квокче від задоволення. Потім поволі розжовує, щоб розтягнути на довший час задоволення від улюблених ласощів. Артур теж бере белікорн і обережно відкушує блискучий від сиропу кінчик. І завмирає — що ж буде? Бо чудово пам'ятає, як подіяв на нього Вогняний Джек. Та нічого не відбувається. Сироп тане в роті, а солодке тісто нагадує мигдалевий кекс.

Хлопчик заспокоюється і починає жувати.

— Скажи, адже правда, ти нічого смачнішого не куштував? — запитує принц з повним ротом белікорнів; він уминає вже четверте тістечко.

Артур погоджується, бо тістечко й справді смачне, і він не відмовиться ще від одного…

— Ну, що? Сподіваючись, ви оцінили свіжість моїх белікорнів? — запитує продавець, супроводжуючи запитання такою райдужною усмішкою, що відповіді й не потрібно.

Обидва хлопчики бадьоро кивають головами: роти в них повністю забиті тістом і сиропом.

— Троянди зібрані і зварені сьогодні вранці, а яйця я відірвав тільки годину тому! — пишається своєю продукцією господар.

Артур різко припиняє жувати. Його рот розкривається і нижня щелепа опускається так низько, що з неї випадає шматочок белікорна. Хлопчика насторожила одна деталь. У великому світі яйця кладуть, знаходять, викрадають врешті-решт, але ніколи не відривають.

— А чиї це яйця? — удавано спокійно запитує Артур, проте його обличчя видовжується в передчутті найгіршого. Продавцеві шкода такого неосвіченого клієнта…

— Для справжніх белікорнів, тістечок, достойних королівської трапези, береться лише один сорт яєць. Це яйця зеленої гусені, відірвані безпосередньо від самки, — пояснює кондитер. — Я не торгую підробками! — і він гордо вказує на фірмову бляшку, пришпилену до фартуха. Напис на ній засвідчує, що цьогоріч він — найкращий виробник белікорнів.

Замість подяки клієнта в обличчя кондитеру летять залишки недожованого тістечка.

Продавець розгублений. Він приголомшений образою, якої мимовільно завдав йому Артур.

— Вибачте, але в мене алергія на яйця бабок і гусені, — пояснює хлопчик, намагаючись бути переконливим.

Зараз йому найбільше хочеться прополоскати рота. Він озирається в пошуках води, не помічаючи, як обличчя кондитера, усе в крихтах тіста, наливається гнівом.

Скориставшись розгубленістю продавця, Барахлюш блискавично ковтає з десяток белікорнів, встановивши таким чином світовий рекорд з поїдання цих тістечок. Але зрозумівши, що ця історія може мати сумний кінець, він хапає Артура за руку і з вигуком «Утікаймо!» тягне його за собою.

Схаменувшись, кондитер набирає повні легені повітря і реве, як пожежна сирена:

— Охоронці! Сюди!

Від цього крику на вулиці починається паніка, мешканці Сімох Континентів мечуться в усі боки, наступаючи одне одному на всі кінцівки. У великому світі таке пістряве стовпотворіння можливе тільки в Діснейленді.

РОЗДІЛ 7

Зненацька хтось хапає Артура за плечі і з силою смикає назад.

— Сюди! — шепоче Селенія і тягне його за собою.

Барахлюш біжить за ними — він не лише проковтнув ще кілька белікорнів, а й набив кишені улюбленими тістечками.

Наші герої губляться в шаленій юрмі, а потім пірнають у першу-ліпшу крамничку, де їх мало не збиває з ніг патруль, що складається з десятка ос-матів.

Вони вибігають на вулицю і поспішають до місця пригоди.

Артур нарешті переводить подих.

— Ми ж домовлялися триматися разом! — кипить від гніву принцеса. — Я що — буду панькатися з вами, як з двома нетямущими малюками?

— Пробач! Там був дуже великий натовп! Ми загубились! — винувато промовляє Артур.

— У такому натовпі легше залишитися непомітними! Тільки треба поводитися тихо! — відповідає порушникам дисципліни Селенія.

Несподівано біля них, як із-під землі виринає якийсь шитокрит.

— Звісно, можна бути тихим і скромним, і бути при цьому елегантним, хіба ні? — нахилившись до наших мандрівників, говорить шитокрит. Він значно вищий за мініпутів і тому змушений вигнутись, як змія. — Ходімо, оглянете мою нову колекцію. Потіште себе прекрасним видовищем! — солодко промовляє він і гостинно запрошує до модної крамнички.

Цей продавець — чудовий психолог. Жодна принцеса в світі не відмовиться від його пропозиції. Особливо коли за кілька кроків інший продавець белікорнів розмахує руками, оповідаючи про грабіжницький напад.

Незважаючи на природну тупоголовість осматів, начальник патруля досить швидко зрозумів, що йдеться про тих трьох мініпутів, які лишили з носом Темрякоса, утікши від нього в Яма-бар-клубі.

Такі новини в Некрополісі поширюються надзвичайно швидко. Річ у тім, що мешканці Першого Континента дуже рідко навідуються в заборонені землі, а ще рідше серед них знайдеш того, хто обдурить Темрякоса.

Начальник патруля звертається до підлеглих:

— Обшукайте всі крамниці, вони далеко не втекли! — наказує він.

Та нашим друзям пощастило й цього разу — осмати біжать у протилежному напрямку.

Начальник хапає за комір осмата, який підтюпцем трясеться в ар'єргарді:

— А ти — бігом у палац і попередь кого треба.

Осмат витягується в струнку. А потім, як кролик, стрибками мчить виконувати наказ.

З вікна крамниці принцеса бачить, як вістовий летить мимо із швидкістю реактивної ракети.

— Я переконана, що він біжить у палац з особливим дорученням! — каже вона своїм супутникам. — Отже, ми теж потрапимо в палац, якщо не будемо зволікати!

Розплатившись із господарем лавки за нову хутряну накидку з каптуром, вона одягає її і прямує до дверей. Артур і Барахлюш