Читати книгу - "Мері Поппінс"

дочку своїм вузлуватим пальчиком.

Джейн з Майклом, обернувшись, побачили, що по велетенському зажуреному обличчі міс Енні котиться здоровенна сльозина, але сказати нічого не сказали, бо місіс Коррі, хоч яка була невеличка на зріст, наганяла на них неабиякий страх. Та як тільки вона на мить відвернулась, Джейн крадькома подала міс Енні свою хустину. Велетенська сльозина вмить змочила її наскрізь, і міс Енні, вдячно поглянувши на Джейн, викрутила її, перш ніж віддати дівчинці.

— Ну, а ти, Фенні, також думала, га? — Цього разу пискливий голосок був звернений до другої дочки.

— Ні, мамо, — тремтячи, вимовила міс Фенні.

— Гм! Твоє щастя! Відсунь лишень скло!

Тремтячими, неслухняними пальцями міс Фенні відсунула на прилавку скло.

— Ну-бо, милі мої, — зовсім інакшим голосом сказала місіс Коррі до Джейн з Майклом. Вона усміхалась і кликала їх так привітно, що обох аж сором узяв за свій острах перед нею. Вони подумали: «Яка ж вона й славна!»

— Чи не хочете, голуб'ятонька, поклювати чогось смачненького? Сьогодні їх приготовано особливим чином — цей спосіб я знаю від Альфреда Великого. З нього був чудовий кондитер, я добре це пам'ятаю, хоча якось коржики в нього пригоріли. Скільки вам?

Джейн з Майклом поглянули на Меррі Поппінс.

— Кожному по чотири, — сказала вона. — Отже, всього дванадцять.

— Візьміть тринадцять! — весело мовила місіс Коррі.

І Джейн з Майклом набрали аж тринадцять — просто цілу гору — чудових, темних, величезних коржиків з імбиром, і на кожному блищала золота паперова зірка.

Майкл не втерпів і відкусив ріжечок одного з них.

— Добрі? — писнула місіс Коррі, і, коли він ствердно кивнув, вона з тієї втіхи підхопила руками сукню і пішла в танок. — Ура, ура, пречудово! — гукала старенька своїм тонесеньким, дзвінким голосочком.

Та ось вона спинилася і вмить споважніла.

— Одначе затямте: я не роздаю їх дарма. Я беру за них плату! Кожний з вас платить три пенси.

Мері Поппінс розщібнула гаманець і дістала звідти три монетки по три пенси. Вона дала по монетці Джейн і Майклові.

— Ну ж бо, — сказала місіс Коррі, — приліпіть мені їх на сукню. Там їхнє місце.

Вони аж тепер придивились до її темної довгої сукні і раптом побачили, що вона вся всипана монетками в три пенси, як маскарадне вбрання яскравими блискітками.

— Мерщій-бо! Приліпіть! — знову сказала місіс Коррі, потираючи руки з радісної нетерплячки. — Вони не впадуть, самі побачите!

Мері Поппінс перша ступнула до неї і приліпила монету на комір сукні місіс Коррі.

На диво Джейн і Майклові, монета пристала.

Тоді й вони приліпили свої — Джейн — на праве плече місіс Коррі, а Майкл — на облямівку сукні спереду.

— Просто диво! — сказала Джейн.

— Яке ж тут диво? — захихотіла місіс Коррі. — Принаймні не найбільше з див. — І вона по-змовницькому підморгнула Мері Попише.

— Мабуть, нам уже час іти, місіс Коррі, — сказала Мері Поппінс. — У нас на другий сніданок має бути запіканка, тож треба мені встигнути самій зробити її. Бо ця місіс Брілл…

— Куховарка абияка? — жваво підхопила місіс Коррі.

— Абияка? — зневажливо сказала Меррі Поппінс. — Це не те слово.

— Ага! — Місіс Коррі приклала палець до носа й прибрала мудрого вигляду. Тоді сказала — Ну, люба моя міс Поппінс, для мене це були дуже приємні відвідини, і я певна, що й мої дівчатка також щиро вдоволені. — Бона хитнула головою на своїх сумних здоровенних дочок. — І сподіваюсь, що ви скоро знов прийдете, еге ж? — усі: і Джейн, і Майкл, і маленькі! А коржики ви донесете? — звернулася вона до Джейн і Майкла.

Вони ствердно кивнули. Місіс Коррі підступила до дітей ближче і подивилася на них якимось загадковим, поважним і допитливим поглядом.

— А ось що мені цікаво, — повільно мовила вона. — Що ви зробите з паперовими зірочками?

— О, ми їх ніде не дінемо, — сказала Джейн. — Ми складаємо зірочки.

— Ах, он як, складаєте? А де ж ви їх держите? — Очі місіс Коррі були приплющені, але дивилися ще гостріш, як досі.

— Ну, — почала Джейн, — я свої — під носовими хусточками у верхній лівій шухляді комода.

— А я в шафі, на нижній полиці, в коробці з-під черевиків.

— Верхня ліва шухляда в комоді і коробка з-під черевиків у шафі, — повагом промовила місіс Коррі, ніби запам'ятовуючи це. Потім вона перевела погляд на Мері Поппінс і легенько кивнула їй головою. І Мері Поппінс ледь помітно кивнула у відповідь.

Вони ніби мовчки про щось змовилися.

— Ну, — весело сказала місіс Коррі, — це страх як цікаво. Ви й не здогадуєтесь, яка це для мене втіха, що ви збираєте зірочки. Я це запам'ятаю. Мушу вам сказати, я пам'ятаю все, навіть — щoб Гай Фокс їв на обід кожної другої неділі місяця. А тепер бувайте здорові. Приходьте якнайскоріше. Я на вас чекаю!

Голосочок місіс Коррі лунав дедалі тихіше, все завмираючи, а тоді зовсім затих, — незчувшись, як і коли, Джейн з Майклом опинилися на вулиці: вони йшли за Мері Поппінс, що знов читала свій список. Діти озирнулись назад.

— Слухай, Джейн, — здивовано сказав Майкл, — її й сліду немає!

— Отож я й дивлюся, — розгублено озвалася Джейн.

І справді, крамнички не було. Вона десь зникла.

— Дивина! — сказала Джейн.

— А то ні? — підхопив Майкл. — Ну, зате коржики добрі!

І вони обоє так узялися до коржиків — заходились вигризати з них чоловічка, квітку, чайничок, — що незабаром забули, як та крамничка дивно зникла.

Та їм довелося згадати про все це вночі, коли давно вже погасили світло і вважалося, що діти міцно сплять.

— Джейн, Джейн, — зашепотів Майкл. — Хтось наче скрадається сходами, ось послухай!

— Ц-с-с! — цитьнула з свого ліжка Джейн, бо й вона чула чиюсь ходу.

Та ось двері відчинилися, ледь рипнувши, і хтось увійшов до кімнати. Це була Мері Поппінс у пальті й капелюшку — готова до виходу. Вона швидко, але дуже легесенько, сторожко перейшла кімнату. Джейн з Майклом завмерли в ліжках і стежили за нею напівзаплющеними очима.

Ось вона підбігла до комода, витягла шухляду і зараз же засунула. Тоді навшпиньки підійшла до шафи, відчинила її і щось туди поклала чи щось узяла звідти, — діти не побачили. Шух! Дверцята шафи умить зачинилися, і Мері Поппінс швидко вийшла з кімнати.

Майкл сів у ліжку.

— Що вона робила? — лунко прошепотів він до Джейн.

— Не знаю. Може, забула рукавички або черевики, або… — Джейн раптом замовкла. — Майкле, чуєш?

Знизу, так ніби з садка, вони почули чиїсь голоси: там стиха, дуже поважно й захоплено про щось перемовлялися.

Джейн миттю