Читати книгу - "Рік 1918, Київ"

Форґач говорив тільки з гетьманом. Оповідав, що на гетьмана жаль дивитися — такий він пригноблений. Я сказав йому свою думку: не приймати до відома заяву Форґача і післати відповідні інструкції до Відня Липинському. Дивувався він, чому не дістає листів від останнього.

В Клюбі на Прорізній (ріг Пушкінської) бачився з Калиновичем і Шеметом. Він був на засіданню Національного Союзу і Дідушок здавав там справу з берлінської своєї подорожі. Стрів теж Добущака. Вертає з Катеринослава, звідки привіз деякі новини. Всіх там дуже займає справа реорґанізації кабінету, яку уважають за неминучу.

Від панни гетьманівни одержав витинки з московських ґазет про гетьмана і про Україну.

30 липня.

Щось трівожне висить в поівітрі. Страйк, замахи, орґанізування білих російських сил на Кавказі, нагінка на галичан, явне пригноблення гетьмана, посилена аґітація московських прибічників і росіян на Україні, арешти, арешти! Нині був у мене Чайківський. Сказав, що гетьман приняв їх добре, обіцяв зробити до трьох днів все.

Був у мене проф. Ерастов з Чорноморської делєґації, оповідав, що ніби позволено ґен. Натієву іти на Новоросійськ. Думаю, що це нісенітниця. Мабуть, Рогоза і Лінґау дурять його. Тимчасом ґен. Алєксєєв заняв Катеринодар. Рябовіл вертає. Приходили до мене від Ґуберніяльної Управи в справі арешту Петлюри, бо Лизогуб і Кістяковський відповіли делєґації, що вони в справі цього арешту "ще не мають докладних інформацій”[20]…..

Вулиця, здається, політикою не цікавиться. В однім театрику-кафе, куди мене раз запровадили приятелі, бачив таку сцену: зі сходів, до шатні ввійшов якийсь німець, офіцер з дамою. Нагло один з групи російських офіцерів, що стояли там же, з криком — "Катя, ти, ти, — з нємцамі?!" — кинувся був в сторону дами, і був би певно простягнувся на підлозі як довгий, коли б колєґи не підтримали, — які теж були пяні, та не так як він…

Так проводили в Київі час рештки "доблесної царської армії". Не інакше потішалося і жіноцтво.

На Хрещатику, де безнастанно швендяла ця офіцерня, — побачив я колись сестру жалібницю з червоним хрестом на грудях і — з "Георгієм". Коли я здивовано поглянув на неї, крикнула: — "да, да! Сматрітє і удівляйтєсь"! Я не мав часу "удівляться", але коли за кілька днів знов побачив її на Хрещатику, — її провадив, усміхнену й задоволену, опецькуватий панок попід руку. Ця теж — як і ті офіцери — потішилася. "Георгія" вже не було, він вже не був потрібний: хтось подивляв її й без нього…

На фельдмаршала Айхгорна замах, фельдмаршал забитий. Офіційні кола німецькі скаженіють, грозять репресіями. Серед українців збентеження.

31 липня.

Деякі ґазети зпочатку подали вістку, що убійник фельдмаршала називається… Донцов. В дійсності його назвисько Донськой. Тепер піде серія доносів. "Кієвская Мисль", перед кількома днями умістила провокаційну нотатку зприводу того, що деякі українці співробітничають в "Одеській Мислі". Зачислила їх до австрофілів. В тім числі й мене (бо Піснячевський умістив виривок з мого друкованого в Києві реферату, як оригінальну статтю). Провокацію "Кієвської Мислі" підхопило берлінське "Теґліхе Рундшау", щоб представити тих українців сторонниками архикнязя Вільгельма. Певно робота майора Гаазе. Взагалі ця "Кієвськая Мисль", це чесне товариство людей — мовою, расою, традиціями, вірою чужих Україні, має смілість виражати думки, мисль нашого Києва!

Оповідали мені, що Національний Союз мав засідання, на якім були присутні якісь старшини і де, нібито, виголошувалися промови про вирізання німців і пр. Провокація?

Кілька разів намовляв я хліборобів-демократів кинути Національний Союз і замісць лигатися з "ес-ефами" і "ес-ерами", орґанізувати провінцію і власну партію. Скільки цінного часу страчено даремне!

Основна прикмета демократів: вони мусять всіх штовхати вділ, хто вибивається вгору власною силою і індивідуальністю, а не примилюванням до партії. Ніхто серед демократів не сміє вивищатися понад усталений пересічний рівень. Хто це робить, робить на власний риск і страх.

Тепер серед наших хліборобів обурення на Голубовича і на "ес-ерів". Коли я, перед переворотом ще, радив їм відокремитися від цих панів, тоді вони були проти цього і говорили про "національну солідарність". Не могли додуматися, на жаль, що люди подібні до Голубовича і Шаповала ніякої України репрезентувати не можуть; що співпраця з ними не можлива.

В. Панейко їде сюди. В Галичині вже знають про скасовання Віднем тайної клявзулі Берестейської[21].

1 серпня.

Шкода, що гетьман не має сильнішої волі. Бо відважний він є. На всіх, і особливо, на німців, зробило велике вражіння, що, коли йому донесли про замах на Айхгорна (сталося це поблизу гетьманського палацу), гетьман зараз же пішов пішки на місце, де це сталося. Вчора вночі було багато арештів.

Були в мене Чайківський і Сушко. Рогоза досі не дотримав обіцянки в справі реактивізації січовиків. Просили щось зробити, щоб рішення прискорити.

2 серпня.

Большевики роблять саботаж заняттям мирової конференції. Я радив Шелухинові і Мішковському, на найближчих сходинах голів всіх комісій поінформуватися про стан переговорів у них. Коли (як я передбачаю) і там большевики роблять саботаж, — зробити кінець з цею глупою комедією.

Мали приїхати до Києва 30 большевицьких терористів. Мабуть, приїхали з потягом московської мирової делєґації. Нині на вулиці затримав мене якийсь московський лапотник-селянин і запитався, де є російський консулат. Я назвав йому вулицю і готель і сказав: "Ґдє увідіш на палке красную тряпку, там і твойо консульство"!

Кажуть, що німці помагатимуть Війську Донському. Не вірю в це. Натомість вірю в другу чутку: що німці проти всяких змін в кабінеті. Наші "недоторканці" починають робити прощу до німців. Ходили "ес-ефи", представники Національного Союзу та інші.

З серпня.

По місті чутки, що гетьман мав зректися тайного аннексу до Берестейського Миру.

У "Франсуа" стрівся з Олесем. Образливий, як мімоза. Велика дитина! По кількох хвилинах розмови заявив, що досі відносився неґативно до мене, а тепер змінив свою думку. При прощанні кілька секунд тряс мені руку. Скілько в них емотивности, і скоків в настроях, у моїх дорогих земляків…

5 серпня.

Вчора вночі я пробудився о 2-ій годині від густої стрілянини. Вікна і подвіря, що кілька секунд, освічувалися біло-червоною загравою. Малося вражіння, що десь близько коло нас били з кулеметів. Всі, що були в помешканню, пішли ми дивитися на балкон. В стороні Святошина великий пожар і безнастанні вибухи. Якийсь великий будинок був охоплений полумям. Пів неба огорнула луна пожару. Вибухи тривали три чверти години. Здається, замах на Бендерські касарні із складами амуніції[22].

6 серпня.

Олесь просив співробітничати в "Літ. Наук. Вістнику", дати статтю про Лесю Українку, "якщо я його не бойкотую".

7