Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1917"

писарем — С.Веселовський (український соціал-демократ, скарбником — В.Коваль (кооператор, пізніше український трудовик). Майже відразу Д.Дорошенко відмовився від своєї посади і взагалі — участі в Центральній Раді (9-10 березня) і його заступив В.Науменко (15 березня). До приїзду з Москви М.Грушевського фактично керував роботою Ради Ф.Крижанівський, але в момент вступу в свої права Голови Центральної Ради (13 березня) — склав свої повноваження.

В.Науменко, судячи з усього, до виконання обов» язків заступника Голови Ради так і не приступив. Тому всю організаційну роботу вів Д.Антонович{2}.

Варто зазначити, що жоден з причетних до започаткування Центральної Ради, активних її учасників, а потім істориків не наводив точної дати утворення Центральної Ради. Є. Чикаленко, М. Грушевський і П. Христюк вказують на перші числа березня, а В. Винниченко взагалі пише про березень.

У пізніших дослідженнях наводиться кілька різних, точніших дат утворення Української Ради: 3–4 березня, 7 березня, 9 березня. Гадається, це природно. Жодна політична структура революційної доби не оформлялася одномоментно, переживала свої етапи становлення, розвитку, трансформацій. Тому, мабуть, дискутувати з того приводу, чия дата точніша, просто не варто. Значно раціональніше розглядати зародження Центральної Ради як процес, який, розпочавшись 3–4 березня 1917 р., зайняв певний хронологічний відтинок часу, і тоді потреба в суперечках, апелювання до авторитетних джерел і авторів відпаде сама собою[59].

Відсутність чіткої дати утворення Ради у працях М.Грушевського, В.Винниченка, П.Христюка, Д.Дорошенка можна пояснити або ж тим, що жоден з них не був на перших зборах, на яких вирішувалося це питання, або ж тим, що вони розглядали організаційне оформлення Української Ради як процес, що зайняв принаймні кілька днів і свідомо не визначали більш точного часового терміну. Можливе і зовсім тривіальне пояснення — свого часу цьому аспекту просто не надавалось принципового значення. Дещо інша справа — поширення версії про виникнення у перші дні березня 1917 р. двох Центральних Рад. "Пальма першості", "лаври відкриття" тут належать Р. Млиновецькому, який ще 1946р. несподівано написав: "…Мусимо подати тут сенсаційний факт, а саме — тоді було створено дві Українських Центральних Ради…Члени ТУПу не погодилися на висунення ідеї самостійності України і організували другу Центральну Раду… Українська Центральна Рада, організована самостійниками, як і організований В. Отамановським штаб української кінної міліції містилися в домі Дмитра Антоновича…Певний період тяглася конкуренційна боротьба між цими двома центрами: націоналістичним і москвофільським"[60].

З наведеного виходило, що на момент створення тупівської Центральної Ради (автономістського спрямування) буцімто вже існувала самостійницька Центральна Рада, формування якої ініціювало "Братство самостійників". Ця Рада, за твердженням Р. Млиновецького, перестала існувати 8 березня (за новим стилем — 21 березня) після об'єднання з автономістською Радою, розчинившись у останній[61].

Оскільки жодних документальних підтверджень наведено не було, а застосовані дати явно суперечили відомим, забезпеченим джерельними підтвердженнями фактам, П. Мірчук у 1960 р. спробував якось узгодити висунуту Р. Млиновецьким ідею з наявними фактами. У нього вималювалась формула: "Вже 16 березня (тобто 3 березня за старим стилем — В. С.) 1917 року Микола Міхновський згуртував біля себе у Києві своїх ідейно-політичних однодумців і запропонував їм негайно покликати до дії "Українську Центральну Раду" як орган тимчасового державного правління самостійної України… Але з ініціативою творити політичну репрезентацію українського народу з огляду на нову політичну ситуацію в Росії виступило теж "Товариство Українських Поступовців"…17 березня (4 березня — В. С.) 1917 р. з самостійницької "Української Центральної Ради" і ТУП-івської "Центральної Ради" оформлюється єдина "Українська Центральна Рада"[62].

В наведеній логічній конструкції в обережній редакції згадувалося про самостійницьку Центральну Раду більше в ідеї, "в пропозиції", ніж у реальності, і було припасовано час розмов про останню так, щоб вона передувала задокументованій даті — 4 березня 1917 р. Однак спроби П. Мірчука бодай якось зняти очевидні суперечності безпорадної і елементарно неграмотної версії Р. Млиновецького викликали лише роздратування останнього.

У новій своїй книзі 1970 р. (перевидана у Львові в 1994 р.) амбітний автор знову без жодних посилань на документи твердить, що на таємному засіданні українських самостійників ("братчиків") негайно після повалення самодержавства було ухвалено утворити центральний орган для керівництва, координації боротьбою за відновлення української державності. Нею і стала утворена 15 березня (н. ст., тобто 2 березня ст. ст. — В. С.) Українська Центральна Рада — "перша самостійницька Українська Центральна Рада", яка "початково містилася в домі Дмитра Антоновича". (До речі, у той час український соціал-демократ Д. Антонович не поділяв самостійницьких настроїв, та Р. Млиновецький на це не зважає). Далі "автономісти, почувши про створення Укр. Центральної ради й довідавшися про політичні плани її організаторів — заметушилися і кинулися творити власний центр і 19 березня (6 ст. ст. — В. С.) створили "також свою "Українську Центральну Раду" в приміщенні клубу "Родина"[63].

Після прибуття до Києва М. Грушевського 27 березня (14 ст. ст. — В. С), про плани і настрої якого буцім-то мало хто здогадувався, авторитетний V професор історії підступно перетягнув "на свій бік менш досвідчених молодих прихильників самостійницької ідеї" й використав їх "для об'єднання" двох Укр. Центр. Рад". Врешті-решт "проф. М. Грушевський, який ще під час своєї діяльности у Львові набув великого досвіду у всяких позакулісових потяганнях та партійній боротьбі, дуже допоміг автономістам в їх заходах щодо зліквідовання самостійницької Укр. Центральної ради"[64].

За Р. Млиновецьким, злиття "обох Рад" сталося 29 (16 ст. ст. — В. С.) березня 1917 р., "що мало в майбутньому фатальні наслідки"[65].

Замість підтвердження наведеної дати (ні в документах, ні в спогадах, ні в дослідженнях інших авторів її немає), Р. Млиновецький у підрядковій примітці зав'язує дискусію з П. Мірчуком, який у публікації про М. Міхновського "виказує виразну дезорієнтацію її автора, який заплутався в тенденційних публікаціях Винниченка і Шемета, які до того ж не знали про істновання "Братства самостійників", не знали про те, хто проводив цілу акцію творення військ і тому приписували її персонально Міхновському, не знали, хто був творцем партії "соціалістів-самостійників" і не знали, або не хотіли знати про істновання самостійницьких організацій, та повірив вигадці про "розходження" Міхновського з УНП (Українською народною партією — В. С). Слова В. Винниченка (т. 1, ст. 255), які стосувалися до кінця червня 1917 р. — П. Мірчук достосував бо березня того ж року і подав цілком не відповідаючу правді, але вигідну для автономістів дату злиття двох У. Ц. Рад"[66]. Перечитавши таке, хтось просто згадає банальне, однак, напрочуд відповідне: "На городі — бузина, а в Києві — дядько", а хтось, до краю спантеличений,