Читати книгу - "Хатинка в морі"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 41
Перейти на сторінку:
раптом голос.

— Та не базікайте ви, — роздратовано сказав хтось з товстолобів. — Тут спати хочеться, а не з’ясовувати усякі дрібниці.

— А ти не бурчи, спи собі, тобі не заважають, — тихо промовила збуджена товстолобиха. — Це все так надзвичайно! Я ніяк не можу збагнути: наче пливемо разом з ставочком.

— Таки й справді пливемо, — схвильовано підтримала її подруга. — Але куди? Куди?..

Товстолоб-буркотун роздратовано кинув:

— Май терпіння, побачиш куди.

Незабаром у вагоні запанувала тиша.

Та раптом почувся якийсь плескіт, з одного бака стовпом вгору знялись бризки. Потім наче впав якийсь важкий предмет.

Це молодий товстолоб спросоння виплигнув з води. Товстолоб навіть не встиг перелякатися, як невідома сила підхопила його і кинула знов у воду.

А це двоє наукових працівників, високий чоловік і молода дівчина, перевіряли, чи холодна, чи тепла вода, і цікавились, як почувають себе риби. Саме тоді вистрибнула з води рибина. Чоловік схопив її дужими руками і вкинув назад у бак. Потім він звернувся до дівчини:

— На наступній зупинці необхідно поповнити запаси льоду. Дивись, цей уже майже весь розтанув. Уважно стеж за температурою і киснем. Я пішов.

У живорибному вагоні у великих баках, крім товстолобів, їхали ще одні цікаві пасажири — білі амури. Звичайно, в річці вони стрічалися з товстолобами, але в їхнє товариство не вплутувались.

Білі амури відзначались чудовим апетитом. На кожній зупинці коло великих міст їм приносили і листя верби й інших дерев, і травичку. Амурам і діла не було, куди їх везли, аби смачно годували.

Та ні амури, ні товстолоби не уявляли, яким чудовим шляхом їх везе поїзд.

Повз них проносились величезні, вкриті лісом сопки. А з другого боку, поряд з залізницею, котив свої хвилі Амур — велична сибірська ріка, в якій минуло їхнє дитинство.

Потім зник Амур. З’явилось найглибше у світі широке озеро Байкал. Над Байкалом височіли мальовничі дикі скелі. А до самого озера підступила тайга. Далі поїзд переїхав через ріки Об та Іртиш. Промайнули Уральські гори, вкриті соснами, наче волохатою ковдрою. От уже поїзд з незвичайними пасажирами проїхав над широкою-широкою красивою річкою Волгою.

А далі замерехтіли труби великих заводів — проїхали Харків. Нарешті перед поїздом блиснули води нашого красеня Дніпра.

Оце й був кінець далекої подорожі.

Поїзд з гуркотом пронісся через міст, зупинився на станції. Звідси, так і не побачившись, товстолоби і білі амури поїхали різними шляхами. Їх повезли в спеціальних машинах до наддніпрянських ставків.

Новий мешканець

У великому, завжди тихому ставку зараз було неспокійно. Пройшла чутка, що сюди переселився з далеких країв не знайомий нікому величезний гість. Дрібненькі рачки дуже переполошилися. Клопітливі дафнії — теж з родини рачків — доводили всім, що ця нова риба напевне полюватиме на них. Адже саме вони, дрібні рачки, найсмачніша пожива для риб.

З мулу схвильовано повистромлювали голівки різні черв’ячки. Злякались черепашки. Обережна личинка ручайника теж визирнула із своєї ретельно склеєної хатки і сказала:

— Чого це ви, дріб’язок, паніку здіймаєте? Звичайно, хвилюватись доведеться нам, донним мешканцям. Чому б оце такій великій рибі звертати увагу на малечу?

— Мабуть, усі ви кажете дурниці. Я бачив отих прибулих риб — товстолобів. Це величезні рибини! Безумовно, вони саме нас, мирних риб, хапатимуть, — сказав, випливаючи з-за водоростей, карась.

— І зовсім нам не потрібен той товстолоб, — промовив теж схвильовано лин.

— Ой, лихо нам! І звідки нам така напасть? — простогнала перелякана линиха.

— Таки справді лихо, — зітхнув карась.

В цю хвилину з зарослів ставкової трави повільно випливала незнайома риба. Вона пильно роздивлялась навкруги, її лоб здавався надмірно опуклим, бо очі були посаджені зовсім низько. Ці очі здались усім дуже хижими. Мешканці ставка мерщій поховались хто куди міг. Черепашки щільно позакривали свої хатки. Черв’яки занурились у мул. Втягла голівку у свою квартирку личинка ручайника.

Товстолоб поки що ні на кого не нападав. Він набирав у рот воду і відціджував щось крізь зябра.

— Ой, дивіться, — прошепотів здивовано старий карась. — Він ніяких риб не чіпає і навіть не їсть той короп’ячий корм на дні.

Так презирливо карась називав жителів дна, бо саме ними живились коропи.

— Невже він їстиме отой дріб’язок, що плаває скрізь, куди не ткнись?

Повз карася майнув малесенький рачок — циклоп.

— Даремна тривога, — повідомив він.

У ставку трохи підбадьорились. Лякливий слимачок виліз із своєї закрученої черепашки і навіть відважно вистромив ріжки.

Набравшись сміливості, маленький линок обережно запитав прибульця:

— Що ж ви їсте? Вам ставкова дрібнота не до смаку?

— Тебе цікавить, що я їм? О, їжі тут мені досхочу! Адже, певно, з вас ніхто не їсть чудових водоростей? А я саме їх і люблю!

І всі побачили, що, набираючи в рот воду, товстолоб відціджує дрібнесенькі водорості.

Линиха аж зраділа:

— Ой, то чудово! Вас багато, і ви, мабуть, поїсте усі ті набридлі дрібненькі водорості. А то ж просто задихаєшся від них!

— Тут у вас нітрохи не гірше,

1 ... 12 13 14 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатинка в морі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хатинка в морі"