Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

блиску косою, але зрештою вирішив, що не треба.

«Не бери її, не бери, не бери…

Не бери її, не бери, не бери…»

Нарешті його охопило обурення на себе. Через смерть свого клієнта він як слід обуритися на себе не міг, бо такий тягар був би надто великий і жахливий, щоб його нести. Але тепер, коли Ґілкс його принизив, а він був у надто хиткому й збентеженому стані, щоб дати здачі, він виявив, що через це може як слід обуритися на себе.

Він різко відвернувся від свого ката й вийшов у внутрішній дворик, щоб побути зі своїм обуренням на самоті.

Дворик був невеличкий, мощений, він був за задньою, західною стіною будинку, і світло в нього майже не потрапляло, бо його заступали висока задня стіна будинку та висока стіна якоїсь промислової будівлі на протилежному кінці. Посередині двору бозна навіщо стояв сонячний годинник. Коли на нього потрапляло хоч якесь світло, можна було бути певним, що був приблизно південь. А ще на нього сідали птахи. Були також кілька похмурих квітів у горщиках.

Дірк устромив у рот сигарету й люто спалив її кінчик.

«Не бери її, не бери, не бери…

Не бери її, не бери, не бери…» — досі муляли вухо звуки з будинку.

Охайний кам'яний паркан відділяв внутрішній двір від садків сусідніх будинків. Той, що зліва, був такого самого розміру, як і цей, а той, що справа, тягнувся трохи далі, користуючись тим, що промислова будівля закінчувалася цегляним парканом. Панувала атмосфера добре-доглянутості. Нічого величного, нічого яскравого, просто відчуття того, що все було гаразд, а підтримання будинків у належному стані не є проблемою. Зокрема, будинок справа створював враження, що його цегляні стіни нещодавно поновили, а на його вікнах навели глянець.

Дірк жадібно ковтнув повітря і якусь мить стояв і дивився на видимий поміж дахами будівель клаптик неба, сірого й туманного. На тлі хмар кружляла єдина темна цяточка. Якийсь час Дірк дивився на неї, радіючи будь-чому, на чому можна було зосередити увагу, щоб не думати про жахіття в кімнаті, з якої він щойно вийшов. Він смутно усвідомлював, що в тій кімнаті щось відбувається: хтось заходить, хтось виходить, хтось щось вимірює, хтось фотографує, а також мають відбуватися певні заходи щодо прибирання відтятої голови.

«Не бери її, не бери, не бери…

Не бери її, не бери, не бери…

Не бе…» — хтось її нарешті все-таки взяв, настирливе повторення припинилося, і тепер у полуденному повітрі мирно плив звук далекого телевізора.

Але Дірк зазнавав великих труднощів щодо сприйняття цього всього. Від довкілля його увагу постійно відвертали безперервні запаморочливі удари по голові, що були нападами відчуття вини. Це була не звичайна фонова вина, яку відчуваєш через те, що дожив аж до кінця вісімдесятих років двадцятого сторіччя — цьому Дірк зазвичай давав ради дуже вправно. Натомість це було разюче відчуття того, що «саме ця жахлива річ є саме моєю жахливою провиною». Жоден зі звичних йому ментальних прийомів не допомагав йому прибратися з дороги величезного маятника.

Бам! — і маятник мчав далі, а потім повертався — бам! І знову, і знову.

Бам, бам, бам!

Він спробував пригадати хоч якісь деталі того, що його покійний клієнт (бам, бам) казав (бам) йому (бам), але це було (бам) неможливо (бам) через це постійне бамкання (бам). Чоловік сказав (бам), що (Дірк зробив глибокий вдих) (бам) його переслідує (бам) озброєний косою великий волохатий зеленоокий монстр.

Бам!

Слухаючи клієнта, Дірк подумки посміхався.

Бам, бам, бам, бам, бам!

І подумав «Оце так ідіот».

Бам, бам, бам, бам, бам!

Косою (бам) і контрактом (бам).

Клієнт не знав і не мав жодної гадки про те, що це був за контракт.

«Авжеж», — подумав Дірк (бам).

Але в клієнта було непевне відчуття, що той якось стосувався картоплини. Із цим була пов'язана якась складна історія (бам, бам, бам).

У цей момент розмови з клієнтом Дірк серйозно кивнув (бам) і з серйозним виглядом поставив галочку в записнику, який він тримав на столі (бам) саме для того, щоб із серйозним виглядом ставити в ньому галочки. Тієї миті він пишався тим, що зміг удати, ніби поставив галочку в маленькому квадратику проти надпису «Картоплина».

Бам, бам, бам, бам!

Пан Енсті сказав, що пояснить про картоплину детальніше, коли Дірк прибуде для виконання свого завдання.

І Дірк пообіцяв (бам) — легко (бам) і безтурботно (бам), з недбалим змахом руки (бам, бам, бам) — бути на місці о шостій тридцять ранку (бам), бо термін контракту спливає о сьомій.

Дірк пам'ятав, що поставив ще одну галочку проти уявного напису «Термін контракту щодо картоплини спливає о сьомій ранку». (Ба…)

Він більше не міг терпіти це бамкання. Він не міг винити себе в тому, що трапилося. Ну, тобто, він міг, звісно. Авжеж міг. І винив. Бо це ж через нього (бам). Але він не міг продовжувати винити себе в тому, що трапилося, і водночас чітко думати про це, а саме це наразі треба було зробити. Йому доведеться доритися до самих коренів цієї жахливої справи (бам), і якщо він хоче бути здатним на це, він має якось позбавити себе (бам) цього бамкання.