Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

class="book">Величезна хвиля злості накрила його, коли він міркував над своїм становищем і над сплутаними проблемами свого життя. Він ненавидів цей охайний дворик. Він ненавидів усі ці сонячні годинники й усі ці акуратно пофарбовані вікна, всі ці жахливо гарні дахи. Він хотів перекласти вину з себе на фарбування, на огидно охайні бруковані доріжки, на відверто огидну мерзенність акуратно поновленої цегляної кладки.

— Перепрошую…

— Що? — він різко розвернувся, захоплений зненацька втручанням у його приватну лють тихого ввічливого голосу.

— А ви маєте якесь відношення до… — слабким змахом руки жінка вказала на неприємність, нижньо-поверховість і жахливу поліційність, що відбувалися в будинку її сусіда. На зап'ясті в неї був червоний браслет, що пасував до оправи її окулярів. Вона дивилася поверх кам'яного паркана з будинку, що був праворуч, а на обличчі в неї було легке тривожне несхвалення.

Дірк, онімівши, дивився на неї. Вона виглядала на сорок із чимось років, в ній безпомилково вгадувалася причетність до реклами.

Вона стурбовано зітхнула.

— Я розумію, що все це має бути жахливо, — сказала вона, — але чи довго воно ще триватиме? Ми викликали поліцію лише тому, що від галасу тієї платівки готові були вже на стіну лізти. Це все дещо…

Вона кинула на нього безмовний погляд, що розраховував на співчуття, і Дірк вирішив, що винною в усьому може бути вона. Як на нього, то нехай вона відчуває напади провини, поки він займатиметься справою. Вона на це заслуговувала; самим лише тим, що носила такий браслет.

Ні пари з вуст, він повернувся до неї спиною й повернув свою лють усередину будинку, де вона конденсувалася в дещо жорстке й конструктивне.

— Ґілксе! — сказав він. — Щодо вашої гіпотези про зарозумілого самогубця. Мені вона подобається. Вона мене влаштовує. Думаю, я знаю, як той зарозумілий виродок це зробив. Дайте мені ручку. Дайте мені папір.

Він рішуче всівся за обідній стіл з вишневої деревини, що стояв у задній частині кімнати, і хвацько намалював схему подій, в якій були застосовані кілька кухонних інструментів, підвішена люстра, точний розрахунок часу, а ще наріжним каменем було те, що програвач платівок був японського виробництва.

— Це має задовольнити ваших криміналістів, — жваво сказав Ґілксові Дірк.

Чуваки-криміналісти глянули на це, поміркували над найважливішими моментами й сказали, що їм подобається. Припущення були прості, неймовірні й саме такої природи, яка сподобається коронеру, який любив проводити вихідні там же, де й вони.

— А чи не зацікавить вас ідея, — побіжно спитав Дірк, — що небіжчик уклав якусь диявольську угоду з надприродним агентством, платню якому з нього було стягнуто?

Криміналісти подивилися один на одного й похитали головами. З усього було видно, що на їхню думку цей ранок вже й так затягнувся, і що такі розмови лише створюють непотрібні ускладнення в справі, яку без цих ускладнень вони розраховують закінчити ще до обіду.

Дірк знизав плечима, взяв свою частку доказів, востаннє кивнув констеблеві й пішов сходами нагору.

Дійшовши до передпокою, він раптом збагнув, що тихе бубніння денного телебачення, яке він почув із садка, раніше було нечутне через настирливий звук з програвача, голка якого застрягла в одній доріжці.

Але тепер він з подивом зрозумів, що насправді цей звук доноситься з верхніх поверхів цього будинку. Швидко озирнувшись і переконавшись, що за ним не стежать, він ступив на нижню сходинку сходів, що вели до верхніх поверхів будинку, й здивовано подивився вгору.

Розділ 6

Сходинки були застелені елегантною суворою килимовою доріжкою. Дірк повільно зійшов ними нагору повз великі засохлі істоти в горщику, що стояв на першому сходовому майданчику, і зазирнув у кімнати другого поверху. Вони теж були елегантні й висохлі.

Лише більша з двох спалень мала ознаки того, що нею зараз користувалися. Від початку її дизайн був вочевидь розрахований на те, щоб ранішнє світло грало на вишукано розставлених квітах і на стьобаних ковдрах, набитих чимось на кшталт сіна, але тепер було відчуття, що кімнату завойовували шкарпетки й одноразові бритви. У цій спальні була виразна відсутність хоча б чогось жіночого — така сама відсутність, яку залишає по собі картина, що колись висіла на стіні. В атмосфері відчувалися напруження, смуток і якісь речі, які треба було прибрати з-під ліжка.

У ванній кімнаті, до якої можна було пройти через спальню, на стіні проти унітаза висів золотий диск за продаж п'ятисот тисяч примірників платівки під назвою «Гаряча картоплина» у виконанні гурту «Кулачний бій і третя акустична зозуля». Дірк смутно пригадував, що читав у недільній газеті частину інтерв'ю з лідером цього гурту (загалом музикантів у гурті було двоє, один з них був лідером). Його спитали про назву гурту й він відповів, що за нею стоїть досить цікава історія, яка виявилася зовсім не цікавою. «Назва може означати будь-що, що вам захочеться», — знизавши плечима додав він, сидячи на канапі в кабінеті свого менеджера десь на Оксфорд-Стріт.

Дірк згадав, як читаючи тоді це інтерв’ю уявив, що журналіст у відповідь ввічливо кивнув і щось занотував. У шлунку Дірка утворилося щось нудотне, що він зрештою розчинив джином.

«Гаряча картоплина», — думав Дірк. Коли він дивився на золотий диск, що висів у червоній рамці, йому раптом стало зрозуміло, що саме на цій платівці, вочевидь, і стояла голова пана Енсті. Гаряча картоплина. Не бери її.

Що це може означати?

«Будь-що, що вам захочеться», — незадоволено