Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Багато каліфорнійських фермерів перейшли від таких ніжних культур, як помідори, до вирощування значно міцніших горіхів, бо їх можна збирати механічним способом. Протягом першої декади двадцять першого століття зайнятість у Каліфорнії впала загалом на 11 %, і це при тому, що сукупне виробництво таких культур, як мигдаль, які є придатними для застосування автоматичних сільськогосподарських технологій, зростало вибуховими темпами [39].

З огляду на те, як робототехніка й технології самообслуговування дедалі інтенсивніше запроваджуватимуться майже в усіх секторах економіки, вони будуть загрожувати, перш за все, низькооплачуваним робочим місцям, що потребують людей невисокого рівня освіти й професійної підготовки. Однак ці робочі місця на поточний момент складають більшість тих нових трудових вакансій, що створює економіка, а економіці Сполучених Штатів треба створювати близько мільйона робочих місць щороку хоча б для того, аби просто встигати за зростанням населення. Навіть якщо відкинути можливість фактичного зменшення кількості таких робочих місць з огляду на розвиток нових технологій, будь-яке зменшення швидкості, з якою вони будуть створюватися, матиме в тривалій перспективі надзвичайно серйозні сукупні наслідки для сфери зайнятості.

Можливо, багато економістів і політиків волітимуть просто відмахнутися від цієї проблеми. Зрештою, рутинні, низькооплачувані робочі місця, які не потребують високого рівня фахової підготовки, зазвичай вважаються (принаймні в розвинених країнах) як небажані апріорі, тому, коли економісти обговорюють вплив технологій на такі робочі місця, часто можна почути фразу «вони звільняються». Тобто робітники, які втрачають свою низькокваліфіковану роботу, звільняються таким чином для того, щоби отримати кращу професійну підготовку і ширші можливості подальшого працевлаштування. Існує фундаментальне припущення, що така динамічна економіка, як економіка Сполучених Штатів, завжди зможе створити достатню кількість високооплачуваних робочих місць, на які потрібні професіонали із вищою кваліфікацією, щоб поглинути щойно вивільнених робітників — за умови, що останнім вдасться отримати необхідну підготовку.

Підґрунтя такого припущення стає дедалі хиткішим. У наступних двох розділах ми дослідимо той вплив, який автоматизація вже справила на робочі місця й доходи в Сполучених Штатах, і також розглянемо ті характерні особливості, що вирізняють інформаційні технології як надзвичайно дестабілізувальну силу. Таке обговорення забезпечить нам відправну точку, з якої можна буде зануритися в тенденцію, що розгортається перед нами і якій невдовзі судилося покласти край розхожій думці про типи робіт, що потенційно найуразливіші до автоматизації, а також про дієвість такого способу розв’язання цієї проблеми, як підвищення рівня освіти й професійної підготовки: машини ж націлюються не лише на низькооплачувані робо́ти низького рівня професійної кваліфікації, вони загрожують також і робочим місцям із високою оплатою та високим рівнем необхідної для них професійної підготовки.

Розділ 2. Чи буде цього разу інакше?

У неділю вранці, 31 березня 1968 року, преподобний Мартін Лютер Кінґ–молодший стояв на амвоні з вишукано вирізьбленого вапняку у Вашинґтонському національному соборі. Ця споруда, одна з найбільших церков у світі й удвічі більша за Вестмінстерське абатство в Лондоні, була вщент заповнена тисячами людей, які скупчилися в нефі й трансепті, дивилися вниз із хорів і стояли в проході, міцно притиснувшись одне до одного.

Щонайменше тисяча людей зібралися також на сходах собору та біля розташованої поблизу Єпископальної церкви святого Албана, щоби послухати службу через гучномовці.

Та недільна служба доктора Кінґа виявилася останньою. Всього за п’ять днів цей собор знову заповниться натовпом уже значно сумніших людей — включно з президентом Ліндоном Джонсоном, старшими урядовцями, всіма дев’ятьма суддями Верховного Суду, а також провідними конгресменами.

Вони зберуться там на поминальну службу на честь Мартіна Лютера Кінґа за день опісля його вбивства в Мемфісі, штат Теннессі [1].

Того дня проповідь доктора Кінґа називалася «Не проспати Велику Революцію».

Неважко здогадатися, що основною темою його виступу були громадянські й людські права, утім промовець мав на увазі революційні зміни на значно ширшому фронті. У своїй проповіді доктор Кінґ пояснив:

Не можна заперечувати того факту, що сьогодні у світі відбувається велика революція. У певному сенсі, це — потрійна революція: тобто технологічна революція, результатом якої є автоматизація й кібернетизація; революція в галузі озброєння, де постають атомні та ядерні засоби ведення війни; а ще революція відбувається в галузі прав людини, наслідком чого є вибухове поширення свободи в усьому світі. Так, ми живемо в часи перемін. І через обрії часу до нас і досі доноситься голос: «Погляньте-но! Я — творець усього нового; старе відмирає» [2].

Фраза «потрійна революція» була нагадуванням про звіт, представлений групою провідних викладачів ВНЗ, журналістів і вчених-технологів, які називали себе Спеціальним комітетом із Потрійної революції (Ad Hoc Committee on the Triple Revolution). До цієї групи входили лауреат Нобелівської премії, хімік Лайнус Полінґ, а також економіст Ґуннар Мюрдаль, який 1974 року разом із Фрідріхом Гаєком отримає Нобелівську премію з економіки. Дві революційні сили, визначені в тому звіті, — ядерна зброя та рух за громадянські права — є невід’ємною частиною історичної канви 1960-х років. А про третю революцію, про яку йшлося в більшій частині тексту того документа, практично забули. У звіті передбачалося, що «кібернетизація» (або автоматизація) невдовзі спричиниться до створення такої економіки, в якій «можна буде досягти потенційно необмеженої продуктивності, забезпечуваної системами машин, що потребуватимуть мінімум втручання з боку людини» [3]. Результатом такого розвитку стане масове безробіття, разюча соціальна нерівність і, у підсумку, падіння попиту на товари та послуги, оскільки споживачам дедалі більше бракуватиме купівельної спроможності, необхідної для стимулювання економічного зростання. Тому Спеціальний комітет запропонував радикальний спосіб розв’язання цієї проблеми: обов’язкове запровадження гарантованого мінімального доходу, який уможливиться завдяки «економіці пересичення», що буде створена шляхом загальної автоматизації, і який «прийде на зміну хаотичним заходам із соціального забезпечення», за допомогою яких у ті часи намагалися здолати бідність.