Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

запровадження гарантованого доходу. Натомість він запропонував дев’ять перехідних кроків. Деякі кроки були цілком традиційні та стосувалися таких заходів, як значне збільшення витрат на фінансування освіти, проекти суспільних робіт для створення робочих місць і спорудження дешевого житла. У звіті також наводилися аргументи на користь значного розширення ролі профспілок і висловлювалася пропозиція, що профспілки мають стати виразником інтересів як тих людей, які мали роботу, так і безробітних. ">[6]

Звіт про Потрійну революцію був оприлюднений засобами масової інформації і надісланий президентові Ліндону Джонсону, міністрові праці та лідерам Конгресу в березні 1964 року. В супровідному листі погрозливо застерігалося, що в разі, коли не будуть запроваджені заходи на зразок тих, які пропонуються в оприлюдненому звіті, «країна зануриться в безпрецедентний соціально-економічний безлад». Наступного дня в газеті New York Times на першій сторінці з’явилася стаття з розлогими цитатами з означеного звіту, а численні інші газети та журнали опублікували відгуки та редакторські нотатки (більшість з яких мали критичний характер), у деяких випадках навіть повністю передрукувавши текст звіту Спеціального комітету [4].

Маніфест «Потрійна революція» позначив феномен, який став, мабуть, вершечком тієї хвилі занепокоєння щодо потенційного впливу автоматизації, яка здійнялася після закінчення Другої світової війни. Привид масового безробіття, спричиненого тим, що машини будуть витісняти робітників, уже багато разів породжував страх у минулому — ще в 1812 році, коли вибухнуло повстання луддитів, але в 1950–60-ті роки ця тривога була особливо гострою, і її висловлювали в Сполучених Штатах деякі відомі інтелектуали.

У 1949 році на прохання газети New York Times, Норберт Вінер, всесвітньо відомий математик із Массачусетського технологічного інституту, написав статтю, в якій виклав своє бачення майбутнього з комп’ютерами та автоматизацією [5]. Вінер був вундеркіндом, який вступив до інституту у віці одинадцяти років, а свою докторську дисертацію захистив, коли йому було сімнадцять; згодом він започаткував таку галузь, як кібернетика і зробив істотний внесок у прикладну математику, а також в основи комп’ютерної науки, в робототехніку та комп’ютерну автоматизацію. У своїй статті, написаній лишень за три роки після того, як у Пенсильванському університеті був створений перший по-справжньому універсальний електрон­ний комп’ютер,[7] Вінер стверджував, що «коли ми й зможемо зробити щось чітко й раціонально, то ми зробимо це за допомогою машин», і застеріг, що це зрештою може призвести до «безжально жорстокої промислової революції», рушієм якої стануть машини, здатні «зменшити економічну вартість фабричного робітника, який виконує рутинну роботу, до такої мізерної величини, що його буде невигідно наймати за будь-яку ціну».[8]

Три роки по тому моторошне минуле, значною мірою схоже на те, яке описав у своїй статті Норберт Вінер, постало на сторінках першого роману Курта Воннеґута. У романі «Механічне піаніно» описувалася автоматизована економіка, в якій промислові машини, керовані нечисленною технічною елітою, виконували майже всю роботу, а більшість населення скніла у своєму безглуздому існуванні, позбавленого надії на майбутнє. Воннеґут, який згодом став культовим письменником, протягом усього свого життя продовжував вірити в свій роман, створений 1952 року, і за кілька десятиліть написав, що його перший роман «з кожним днем стає дедалі актуальнішим» [6].

Чотири місяці по тому, як адміністрація президента Джонсона отримала звіт про Потрійну революцію, президент підписав закон, за яким було створено Державну комісію з технологічної автоматизації й економічного прогресу (National Commission on Technology, Automation, and Economic Progress) [7]. Під час церемонії підписання цього закону Ліндон Джонсон зазначив, що «автоматизація може стати союзником нашого процвітання, якщо ми сміливо дивитимемося в майбутнє, якщо ми розумітимемо, що на нас чекає, і якщо ми мудро визначимо наш курс після того, як належним чином визначимо плани на майбутнє». Після цього новостворена комісія, як це часто буває з усіма подібними комісіями, швидко канула в Лету, залишивши по собі власні звіти, котрих вистачило б, щонайменше, на три книги [8].

Іронія всіх тих тривог із приводу автоматизації в повоєнний період полягала в тому, що економіка давала мало підстав для подібного занепокоєння. У 1964 році, коли був оприлюднений звіт про Потрійну революцію, рівень безробіття складав лише трохи більше 5 %, а 1969 року він узагалі знизився до 3,5 %. Навіть під час тих чотирьох спадів, які сталися протягом 1948–1969 років, безробіття ніколи не сягало 7 %, а після того, як починався економічний підйом, воно швидко падало [9]. Запровадження нових технологій дійсно забезпечило вагомий приріст продуктивності виробництва, проте левова частка того приросту діставалася робітникам у вигляді підвищених заробітків.

На початок 1970-х років головна увага суспільства перемістилася в бік нафтового ембарго, що його ввела ОПЕК, а потім — до стагфляції, яка сталася в наступні роки. Тема потенційної спроможності машин призводити до безробіття дедалі більше виштовхувалася на манівці, а, зокрема, серед професійних економістів вона фактично стала чимось на зразок табу. Ті, хто все ж насмілювався торкатися її хоча би подумки, ризикували отримати тавро «неолуддита».

Зважаючи на те, що жахлива ситуація, напророчена звітом про Потрійну революцію, так і не стала реальністю, напрошується цілком очевидне запитання: Може, автори того звіту радикально помилилися? Чи, може, вони просто надто рано вдарили на сполох?

Норберт Вінер, як один зі першопрохідців інформаційних технологій, сприймав цифровий комп’ютер як дещо фундаментально відмінне від попередніх механічних технологій. Комп’ютер став тим чинником, який радикальним чином змінив ситуацію: він став машиною нового типу, потенційно здатною відчинити двері до нової доби і, можливо, у підсумку