Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

найостаннішим пришкандибало маленьке вагуабселеня, яке тихенько подало гостеві записку: «Сашку, любий, пробач, що не змогла сама тебе зустріти. У підземному селищі знову щось сталося, на поверхні з’явимося тижнів через два. Якщо хочеш, спускайся, допоможеш. Не кривдь моїх восьминіжок. Твоя Марія».

А нижче було приписано:

«І Кіб».

Меню для Фойри

Автор дякує Альбертові Бояджяну

за ідею Фойри

1

— Підвезете подорожнього?

Даруа Ватіш кинув погляд на людину в комбінезоні кольору піску (такий однострій носять за звичай ремонтники бази та доглядачі маяків), що стояла перед ним. Обличчя здавалося знайомим, але Ватіш надто мало прослужив на «Талані», щоб запам’ятати всіх його співробітників.

— Нам заборонено брати пасажирів.

— Дозволите сісти?

Не чекаючи відповіді, незнайомець присунув стілець і клацнув пальцями офіціантові. Негайно на столі з’явилася ще одна тарілка зі стандартним меню. Незнайомець з апетитом накинувся на харч, а Ватіш неохоче запхав до рота залишки салату. Сьогодні Даруа вочевидь почувався не в гуморі, і якби не традиція обідати перед рейсом разом з усіма, хто вільний від вахти, ноги б його не було в кают-компанії «Талану». Вважалося, що такий спільний обід сприяє встановленню дружніх стосунків. Поки що це тільки створювало Ватішу проблеми з травленням: не інакше, салат приправили надто масним соусом.

Ціла юрма хлопців із трансгалактичного рейсу саме втовпилася в кают-компанію і зчинила гамір. Гігантський лайнер, який один зайняв чотири східні причали, перебрав на себе половину обслуговуючої техніки «Талану», й саме з його мимовільної провини Ватіша виряджали в рейс на кілька годин раніше запланованого часу. База-маяк мусила терміново звільняти причали.

Забігали офіціанти, розносячи фірмове пиво та жбурляючи на столики тарілки з їжею. Ватіш дожував салат і перейшов до овочевого супу, мимохіть прислухаючись до голосної розмови за сусіднім столом.

— …елементарний пульсуючий міраж! — сердито кричав коротун у формі запасного пілота.

— Який там міраж?! — впирався його співрозмовник. — Жодна система спостереження нічого не зафіксувала! Це чистісінька тобі галюцинація!

Коротун сердито пирхнув і встромив виделку в синт-страву, закамуфльовану під баранину.

— По-твоєму, я схожий на психа? — його рука ледь здригнулася, бо синт-страва раптом заворушилась, разом з увіткнутою в неї виделкою вислизнула з тарілки й спритно зіскочила зі столу. Незнайомець, який сидів поруч з Даруа, також скочив, схопив серветку, накинув її на баранину, що намагалася дременути, трохи пововтузився й витяг з-під імпровізованої пастки клубок, подібний до брунатного персика. Коли той клубок розгорнувся, виявилось, що він мало не цілком складається з ощереного гостренького писка й блакитних очей. «Кирь!» — сердито верескнув той писочок і вчепився мисливцеві в палець. Незнайомець охнув і ляпнув здобиччю по столі перед обличчям запасного пілота:

— Ваш хижак!

— Вибачите, не мій! — пілот швидко відсмикнув руку.

— Чий же? — мисливець з подивом озирнувся по залі.

Кают-компанія принишкла. Відвідувачі невпевнено поглядали один на одного й знизували плечима.

— Може, хтось зі спостерігачів везе? — зробив невпевнене припущення коротун.

— Що б не сталося — відразу спостерігачі?! — залунали обурені вигуки. — Трюми слід контролювати! Заощаджуєте на фільтрах!..

— Якщо ніхто не заперечує, я візьму його? — незнайомець швидко переставив тарілку з недоїденою бараниною на свій столик. — Офіціанте, ще одну страву за мій рахунок пілотові!

Синт-баранина з’явилася перед коротуном, причину миттєвої затримки відразу ж забули, й суперечка спалахнула з новою силою. Ватішу сподобався вчинок незнайомця, сподобалося й те, як він швидко вгамував розгніваного аматора їжі надурняк, підсунувши чималий шмат під його вологий рожевий носик. Бараноїд вдоволено заплямкав.

— Зустрічалися з такими? — спитав Ватіш, вказуючи на звірятко.

— Ні, але ніколи не зайве заприятелювати з новими братами по розуму.

— Ви думаєте?..

Незнайомець широко посміхнувся.

— Юначе, моє керівництво думає, я ж лише контактую. Пива не бажаєте?

— Ваш корабель завантажено! — кинув офіціант, пробігаючи повз Ватіша.

— Ви куди летите? — Даруа відсунув тарілки й підвівся.

— Нготені.

— Я висаджу вас на орбітальній станції, а спуститеся самі.

— Згода! — незнайомець швиденько розрахувався, прихопив бараноїда разом з тарілкою і попрямував услід за Ватішем.

2

Транспортний пілот Даруа Ватіш мав за плечима дев’ятнадцять років і в транспортники потрапив тільки тому, що до косморозвідки брали після двадцяти п’яти та з достатнім льотним стажем. Ватіш мав стаж, але не на біоелектронних, а на звичайних кораблях. А дістався йому саме «біел», списаний з косморозвідки за віком, наділений інвентарним номером Ба-25783 та прізвиськом «Барс». До речі, ім’ям гірського хижака прозвали не стільки сам корабель (металеву оболонку, напхану технікою), скільки його біоелектронний центр, який керував корабельними системами.

Найчастіше Барса використовували для польотів у безпілотному варіанті, й лише після чергового випуску льотної школи він отримував командира. Даруа був його двадцять четвертим командиром, а сам Барс для Ватіша став тільки другим кораблем. На першому він проходив практику.

Найскладнішим для пілота виявилося те, що Барс брав участь в освоєнні сектора Б