Читати книгу - "Планета трьох сонць"

За iнерцiєю академiк похитнувся назад i випав з човна.

Северсон i Мадараш одночасно перехилилися через борт, щоб допомогти товаришевi, i враз вигукнули злякано. Човен, пiднятий невiдомою силою, був уже за кiлька метрiв вiд поверхнi рiки. Навратiл одчайдушно махав руками у водi. Вiн показував кудись перед собою i швидко, наскiльки вистачало сили, поплив до берега.

Тiльки тепер ученi помiтили, в яку небезпеку вони потрапили. З води висувався величезний ящiр. Човен з пасажирами сидiв на його головi.

Потворi, видно, не сподобалась незвична шапка. Велетень стрiпнувся i одним махом скинув з себе неприємний тягар.

— До берега! Аленко, тримайся мене!! — вигукнув Северсон, тiльки-но троє потерпiлих виринули на поверхню.

Гнанi iнстинктом самозбереження, вони через кiлька секунд були бiля Навратiла. Вiн допомiг їм вибратись на твердий грунт.

Часу на тривалi роздуми не лишалося. В такi хвилини єдине правильне рiшення — втеча. На щастя, берег в цих мiсцях був пустельний, i нiщо не заважало пересуванню.

Мадараш озирнувся.

— Зачекайте, зачекайте! — сказав вiн, одсапуючи. — Потвора видається миролюбною. Слiд було б трохи подивитись на неї.

Величезна тварина з плескуватою головою була, очевидно, потривожена мандрiвниками так само, як i вони нею. Вона витягувала шию i вилуплювала червонуватi очi, щоб краще розглядiти небачених гостей, але за хвилину втратила iнтерес до людей, якi стояли нерухомо. Потiм зацiкавилась човном. Нахилилась до нього, розкрила хвилясто викроєну пащеку i спробувала схопити його зубами. Рот був замалий для того великого шматка: човен вислизнув i поплив за течiєю. Потвору це вразило. Вона пiдвела голову i скоса стежила за рухомим предметом; потiм, набравшись хоробростi, посунула за ним.

— Рухається дуже швидко! — занепокоєно зауважив Навратiл.

— Будемо сподiватись, що тiльки в водi, — прошепотiла Свозилова:

— Не втрачаймо виграного часу, — сказав Мадараш. — Адже ми зовсiм беззбройнi: рушницi лежать десь на днi рiчки.

Северсон стурбовано роздивився круг себе.

— Треба якнайшвидше досягти безпечного мiсця. Погляньте — iдеальнi обороннi позицiї! — показав вiн на схил, усiяний величезними брилами камiння. — За мною!

Як тiльки потвора помiтила, що люди тiкають, вона залишила човен i кiлькома моторними рухами досягла берега.

— Це не плазун! Дивiться, воно має ноги! — вигукнув Северсон.

Справдi, насилу витягаючи з води своє важке тiло, чудовисько гупало по мокрому пiску чотирма товстими кiнцiвками; за мить над гладiнню води з'явилась наступна пара нiг, а потiм — ще одна…

— Жах! Має нiг бiльше, анiж усi ми вкупi! — прошепотiла Алена. — А за нами — голий схил…

— Угору! Швидше! — Северсон, тягнучи за собою Алену, почав видиратися на високий уламок скелi. Слiдом за ним видерлися й Навратiл з Мадарашем. Майданчик на вершинi скелi був такий крихiтний, що довелось притиснутись одному до одного.

— Якщо судити з лебединої шиї, це мав би бути плезiозавр, який харчується рибою… — мiркував Мадараш. — А втiм, кiнцiвки в нього — як у нашої сороконiжки, а загалом нагадує травоїдного бронтозавра.

Ящiр витягнув на берег уже все тiло. У водi лишався тiльки кiнець лускатого хвоста.

— Не рухайтесь! — прошепотiв Навратiл. — Вiн, мабуть, звертає увагу лише на рухомi речi.

Здавалось, припущення академiка пiдтверджується. Якийсь час потвора допитливо озиралась, нiби шукала свою жертву, потiм простягнула ноги i всiєю вагою лягла жовтим черевом на пiсок Вона спокiйно грiлась пiд променями двох сонць i тiльки час од часу махала важким хвостом, аж виляски йшли по водi. Голова її була звернена до групи вчених, що нерухомо стояли на скелi.

Збiгали секунди, хвилини…

— Ця гра в схованку мене дратує! — сказав пошепки Северсон. — Не будемо ж ми стояти тут до вечора!

— Спокiй i розсудливiсть! — озвався Навратiл. — Незабаром усе це скiнчиться.

* * *

— Не будемо гаяти часу, друзi! — пiдвелась з крiсла Молодiнова. Цаген i Балдiк лишаться на «Променi», а ми всi полетимо на Кварту. Мене не стiльки турбує оте загадкове перенесення «Стрiли», скiльки мовчанка групи Навратiла… Чи не могли б ви встановити, де мiститься рiка Надiя, яку вони дослiджують? — звернулась вона до Мак-Гардi.

Стрункий високий мужчина витяг з кишенi карту i розстелив її на столi.

— Приблизно в цьому районi, — показав вiн на широку протоку мiж континентами. — Карта ще не точна, спостереження ускладнюють хмари та туман. Але протоку знайдемо легко, бо вона роздiляє два найбiльшi суходоли. Той, де зараз перебуває наша експедицiя, ми назвали Новою Європою.

— Гаразд. А як справи у Фратева?

— Хвилину тому вiн повiдомив, що атомнi реактори вже в «Ластiвцi». Там же i непошкодженi деталi електростанцiї. Лишається перенести до лiтака лабораторiю, припаси i можна стартувати.

Не минуло й години, як «Ластiвка» була готова до старту. А ще через годину, облетiвши навколо планети, щоб знизити швидкiсть тертям об атмосферу, вона опустилась у безiменнiй протоцi, про яку згадував Мак-Гардi.

Повз круглi вiкна ракетоплана промчало вiяло водяних бризок. Через мить «Ластiвка», сповiльнюючи рух, уже спокiйно пливла морем. Оранжеве сонце саме заходило. Хилилося до обрiю також i жовте.

— Нам пощастило! — вигукнув Фратев, оглянувши узбережжя в бiнокль. Ми в гирлi рiки. Сподiваюсь, що це й є наша Надiя.

Але коли «Ластiвка» наблизилась до берега, Чан-су розчаровано похитав головою:

— Бачите буруни? Ця рiка впадає в море, а не витiкає з нього. Отже, це не Надiя.

Вроцлавський, що виконував обов'язки головного пiлота, дужче натиснув на педаль. Лiтак помчав уперед ще швидше, ледь