Читати книгу - "Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська"

корми до носа вітрильника по самому його краєчку. Для сміливості хробачок наспівував: На краєчку «Грому» — Наче на струні. Риби-ненажери Не страшні мені!

Доки Кузя снував туди-сюди, команда причаїлася за капітанським містком, тримаючи другий кінець шнурка, що волочився за юнгою.

Минуло хвилин двадцять, а на Кузю ніхто так і не напав.

— Може, він неправильну пісню співає? — припустив Онисько. — Кузю, спробуй заспівати щось інше!

І Кузя затягнув:

Я Кузя — Хробачок товстий. На смак я — Страх який смачний!

Друга пісенька виявилася дієвішою. Принаймні після першого ж виконання з води у напрямку живця, тобто Кузі, торпедою випірнув той самий окунь! Онисько з Джеком ледве встигли смикнути за шнурок і вихопити свого малого друга з гострозубої пащі.

Прорізавши плавниками порожнечу, окунь втелющився банькатою пикою прямісінько в щоглу й гепнувся на палубу «Грому» непритомний.

Усі прожогом кинулися до річкового хижака. Онисько й Джек великою дерев’яною ложкою розчахнули окуневу пащу і зазирнули досередини.

— Ура! — радісно закричав Кузя. — Он він — між зубів застряг!

Друзі швиденько видобули з-поміж страхітливих зубів смичка, вручили його законному господареві, а рибину зіштовхнули у воду.

— Очуняє в воді, — сказав Онисько.

До вечора ніяких пригод більше не було. Друзі пообідали й потім відпочивали після такої непростої риболовлі на живця.

Надвечір, коли всі збиралися вкладатися спати, Кузя скромно запитав у Джека:

— Слухай, а чи не можна було б мені спати без шнурка?

— Якого ще шнурка? — Джек не одразу втямив, про що йдеться.

Друзі поглянули на хробачка і вмить все зрозуміли: Кузя ще й досі повзав разом зі шнурком, прив’язаним до хвостика.

— А, ось ти про що! Це можна… — засміявся Джек і розв’язав тугий вузол.

Розділ IV,
у якому Евридіка пливе за течією, Джек дивиться в неправильний бінокль, а Онисько знову отримує листа

Наступного дня першою прокинулася Евридіка. Решта мандрівників ще мирно спали на палубі «Грому». Пліт легенько погойдувався на ранкових хвильках, надійно прив’язаний до верби, що росла понад самим берегом, вмочивши своє тонке віття у воду. Вона була схожою на дівчину, яка прийшла помити довгі коси в річці.

Мишка вирішила не будити друзів і поки вони сплять, освіжитися в прохолодній воді. Плавати Евридіка не вміла, але біля берега, мабуть, мілко, і боятись їй не було чого.

Мишка вхопилася за вербову гілку, що звисала над плотом, і обережно опустила у воду одну лапку.

— Ой! — скрикнула від несподіванки вона. Вода виявилася холоднішою, ніж Евридіка очікувала.

Щоб не випробовувати долю (а раптом навіть біля берега виявиться заглибоко), мишка вирішила не відпускати гілку. Вона занурювалась у річкову прохолоду, гойдаючись на гнучкій вербовій гілці. Це було до того незвично й цікаво, що хотілося купатись так без кінця. Але скоро її лапки стомилися триматися за віття дерева, і мишка мусила закінчувати водні процедури купанням. Та щойно вона намірилася застрибнути на палубу «Грому», як несамовито дмухнув вітер. Вербові коси скуйовдилися і, слухняно тріпочучи, подалися за вітром. Евридіка не втрималася і відпустила гілку. Сердешна мишка залетіла майже на середину річки і жбухнулася у воду з головою. Нещасна почала відчайдушно гребти всіма чотирма лапками і таки випірнула на поверхню.

На щастя, повз неї пропливала кинута кимось пластикова пляшка. Евридіка видряпалась на неї і обхопила гладенькі слизькі боки.

Течія дзиґою закрутила пляшку й стрімко понесла геть від плота.

Мишка спробувала гукати друзів на допомогу:

— Ониську! Одарочко! Хто-небудь! Допоможіть!

Проте її ніхто не почув, усі спокійно похропували на плоті, добачаючи солодкі ранкові сни.

Другим прокинувся Кузя. Він умостився на штурвалі й почав награвати щось на скрипочці.

Музика розбудила Ониська. Вуж солодко потягнувся і скомандував:

— Усім підйом! Час у дорогу! Евридіко, відв’язуй від верби вітрильника!

Решта членів екіпажу повставали і почали займати свої місця. Усі — крім Евридіки, яка, як ви знаєте, сиділа верхи на порожній пляшці, щомиті віддаляючися від «Грому».

— Евридіко! — гукнув Онисько. — Ти де?

Звісно, Евридіка не відповіла. Нарешті всі помітили, що її немає на вітрильнику.

— Може, вона навіщось попливла до берега? — стривожено спитала Одарочка.

— Вона ж плавати не вміє, — заперечив Джек.

— Що, навіть по-собачому? — не повірила Одарочка.

— Ні по-собачому, ні по-котячому, ні по-якому.

— Невже наша Евридіка потонула? — з жахом промовила жабка.

— Що ти! Не така вона мишка, щоб просто так, нікому нічого не сказавши, взяти й потонути, — відрубав Онисько.

Капітан вітрильника приклав до очей бінокля і почав роззиратися.

— Бачу! — радісно вигукнув Онисько. — Вона аж ген попереду на