Читати книгу - "Пішки на полюс"

Тріщин ставало все більше. Вони розбігались на всі боки, ширшали. Затамувавши подих, стояли зимівники на палубі.

Але ось «Фока» здригнувся раз, другий, біля його бортів заплескалася вода, і він почав розмірено і плавно погойдуватися на хвилі.

Радісне хвилювання охопило зимівників.

Нарешті сталося те, чого вони так жадібно чекали. Від щастя вони не могли вимовити й слова. Лише обіймались, тисли один одному руки, цілувались, У декого на очах з'явились сльози.

По небу швидко пропливали гнані вітром хмари. Сонце то потопало в них, то з’являлось у просвітах. Крижини кружляли, розповзались на всі боки. Все ширшими ставали розводдя. І хмари, що пробігали по небу, то вкривали їх своєю тінню, то, тікаючи геть, відкривали дорогу сонячним зайчикам, і ті весело скакали по чистій, відкритій воді.

Деякий час крижини тицялися об корабель, але поступово хвилі відносили їх все далі й далі.

Крига скресла! А ввечері того ж дня, наче проснувшись від тривалого важкого сну, «Фока» розвернувся і, розсовуючи гострими грудьми плавучі крижини, рушив уперед…

Сєдов вирвався з крижаного полону!

Розділ 5
Знову на північ

ершого дня пройшли зовсім мало — не більше милі. З’єднані крижини перетнули «Фоці» дорогу. Простояли три доби. Потім сходився дужий вітер, крижини трохи розступились. «Фока» рушив далі. Вітер стих, і крижини знову зімкнулись. Знову простояли чотири доби. Чекали на нове просування крижин. І лише на п’ятий день остаточно розімкнулись крижані лещата, і «Фока» вирвався на широкий океанський простір.

Курс: Земля Франца-Йосифа — мис Флора.

Там, на мисі Флора, Сєдов розраховував поповнити запаси вугілля. На «Фоці» його залишалось не більше тонни. Але Георгій Якович знав, що ще в 1901 році адмірал Макаров відвідав Землю Франца-Йосифа на своєму криголамі «Єрмак» і на всякий випадок влаштував на мисі Флора склад вугілля.

…Легко, без всяких перешкод «Фока» швидко прямує на північ. Але чим далі на північ забирається корабель, тим повільнішим стає його біг. Все частіше зустрічаються на шляху важкі крижини. Канали у кризі замерзають. І Сєдову доводиться боротися з крижинами за кожний крок корабля.

Знову Сєдов беззмінно, вдень і вночі, несе вахту. Забравшись у бочку, прикріплену до щогли, він спрямовує «Фоку» на штурм крижаного бар’єра:

— Задній хід!

— Стоп!

— Повний вперед!

«Фока» бореться з крижинами, таранить їх, відкочується назад, розбігається і знову кидається в атаку. А вугілля у трюмі все менше й менше. Вичерпається вугілля — вичерпаються у «Фоки» сили. Під парусами з криги ніяк тоді не виберешся. Крижини затиснуть судно мертвою хваткою і почнуть тягати його, знесилене і безпорадне, по волі течій і вітру. А це дуже небезпечно.

Стиснувши «Фоку», крижини можуть розчавити його. Багато таких випадків з історії полярних плавань знають члени експедиції Седова…

Пізно вночі втомлений, перемерзлий Сєдов спускається в кают-компанію. Незважаючи на пізній час, там перебуває весь командний склад експедиції. Сєдов відчуває, що чекають на його прихід. Очевидно, хочуть про щось поговорити. Мабуть, про неприємне, бо на всіх обличчях збентеження.

Сєдов готовий до будь-якої розмови. Він чудово розуміє, які сумніви мучать його супутників. І, звичайно, проста, дружня розмова розвіє ці сумніви. Усе знову буде добре, як було до цього часу.

— Ну ось, друзі мої, — говорить Сєдов, — знову потрапили в пастку. До самого обрію тягнеться суцільна крига. Доведеться набиратися терпіння і чекати…

Його втомлене обличчя світиться такою доброю усмішкою, що ніхто не наважується розпочати розмову.

«Погано, — міркує Сєдов. — Потрібно розворушити їх. Поділимося один з одним усім, що наболіло на душі, — легше стане… Інакше не подолаємо труднощів».

— Видно, і ви тут без мене про це міркували? — співчутливо запитує Сєдов.

— Та-а-ак! — несміло вимовляє хтось. — Радились… І ось… записали нашу думку… нашу спільну думку в журнал.

— Записали в журнал? — здивовано перепитує Сєдов. — Чудово! Почитаємо!..

Георгій Якович розгортає вахтовий журнал і, обнявши гарячу склянку чаю обома долонями, починає вголос читати:

— «Офіцерський склад експедиції уклінно просить вас сповістити йому про ваші плани надалі відносно просування експедиції до мису Флора…» Ну що ж, дуже добре! — зауважує Сєдов. — Ось зараз і поговоримо про це! — І читає далі: — «Чи є якісь дані або розрахунки, що судно дійде до Землі Франца-Йосифа…» Дуже надіюсь на це! — цідить Сєдов і знову читає: — «…якщо ні, то чи сподіваєтесь ви, залишивши судно, дійти пішки до цієї землі і перезимувати там?..» Залишати судно, надіюсь, не доведеться. Буду пробиватися до останньої можливості!..

Поки що запис у журналі здається Сєдову цілком природним — він лише не розуміє, навіщо така офіційність. Адже простіше було поговорити. Хіба мало було розмов за оцим столом?

Але що це?! І Сєдов навіть затнувся. Ага, ось чому зроблено запис у журналі! Усміхнувшись, він продовжує читати, виділяючи кожне слово:

— «…Офіцерський склад експедиції вважає досягнення у цьому рейсі судном Землі Франца-Йосифа дуже мало ймовірним. Судно, найімовірніше, буде затерте крижинами… Мусить відпасти будь-яка думка про мету експедиції — досягнення Північного полюса…»

Відмовитись від досягнення мети! Відмовитись від Північного полюса!

Такого Сєдов не чекав. Це було схоже на удар в спину.

Не гнівом, а гіркотою переповнилось серце Сєдова. Ні слова не сказавши, він закрив журнал.

Схиливши голови, не відважуючись глянути на начальника, всі чекали на те, що він відповість.

Сєдов мовчав. Невже, міркував Георгій Якович, він помилився, вибираючи собі супутників у таку важку і небезпечну подорож? Нікого з них він не примушував. Ні від кого не приховував