Читати книгу - "Пригоди бджілки Майї"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Оце я вас зараз навчу, як треба поводитися із бджолою! — вигукнула вона.
Пук жахливо залементувала: «Ой-йо-йой, ой, тільки не жальте! Це єдине, що ви, бджоли, вмієте добре робити, але це так болить! Не наближайтесь до мене своїм черевцем, у вас там жало! Ой, подалі від мене з цим жалом! Відпустіть мене, коли ваша ласка, я зроблю усе, що ви накажете! Пустіть, чи ж ви жартів не розумієте!? Та кожен знає, що бджоли — найбільш шановані, наймогутніші та найчисленніші серед усіх комах! Не вбивайте мене, я вас дуже прошу! Якщо вжалите — мені ж бо кінець раз і назавжди! Господи, ну чому ніхто не розуміє мої жартів!?»
— Добре, — пожаліла Майя муху, — живіть, але ви має розповісти мені все, що знаєте про людей.
— Залюбки розповім! — радісно загукала Пук. — Я саме збиралася це зробити, ви тільки відпустіть мене…
Майя гидливо відпустила Пук: уся злість якось нараз минула, а натомість з’явилося відчуття зневаги та втрата довіри. «Хіба може серйозна комаха повірити дурним балачкам такого поріддя? — подумала бджілка. — Мабуть, краще побачити все на власні очі…»
Але маленька мушка Пук, як щойно засвоїла хороший урок, разюче змінилася.
Спочатку вона задзижчала, невдоволено побурчала і привела себе до нормального вигляду: поправила вусики, крильця та волосинки на чорному тулубі. Після того, як її міцно вхопила Майя, все було у жахливому стані. Нарешті вона висунула та втягнула свій хоботок, перевіряючи його справність: такого Майя ще ніколи не бачила.
— Який жах, як він скривився, — забідкалася муха і заскиглила від болю. — Це все через вашу лють! Погляньте, які понівечені мої липкі подушечки на ніжках: позагиналися, як бляшанка…
— А у вас є липкі подушечки? — зацікавилася Майя.
— Боже ти мій, звичайно! Та й хоботок урешті виправиться сам собою, усе буде гаразд. То що ви хотіли дізнатися про людей? Я розповім вам із власного досвіду… Отож, я виросла посеред людей і досі живу з ними. А тому знаю про них усе-усе! Запитуйте, не соромтеся!
— Ви виростали поміж людей?
— Саме так, у кутку їхньої хати моя мама відклала яйце, з якого я вилупилася. На людських гардинах я робила свої перші кроки в житті, а у проміжку поміж Ґете та Шиллером була стартова площадка для мого першого польоту.
Майя спитала, що таке Ґете і Шиллер, і Пук з подробицями розтлумачила, що це статуетки-погруддя двох людей, котрі, очевидно, особливо відзначилася у своєму світі. Вони стоять ліворуч і праворуч на краях трюмо і на них, власне, ніхто не звертає уваги.
Тепер Майя захотіла знати, що таке трюмо, і чому погруддя стоять по обидва боки.
— Трюмо — це високе стояче дзеркало і перед ним зручно чухати животик, — пояснила Пук. — Та й взагалі, це дуже весело: спостерігати за людьми, як вони заглядають у дзеркало! Вони або відразу починають поправляти зачіски, причісуватися, або ж скубати бороди. Коли знаходяться у кімнаті самі, то посміхаються до дзеркала, а коли у приміщенні ще хтось є, то вони виглядають такими серйозними, що нема ради! Якби мене запитали, чому вони так роблять, я би не знала, що й відповісти… Справді! Можу лишень припустити, що таке акторство — частина їхньої натури.
У перш дні свого життя чого я тільки не натерпілася від того дзеркала! Не маючи достатнього досвіду, летіла просто на нього, і врешті стільки ґуль собі набила, що просто жах!
Наступне запитання Майї стосувалися дзеркала.
— Еееее, розумієте, — намагалася пояснити Пук, — як би це сказати… Ви колись пролітали над спокійним плесом озера? Саме таким і є дзеркало, тільки не знизу під вами, а просто попереду, та ще й дуже тверде.
Мушка стала значно дружелюбнішою, щойно помітивши, як Майя уважно прислухається до кожного її слова. Хоча у бджілки й були сумніви щодо правдивості усього почутого, та її вже почали картати докори сумління: як вона могла образити таку гарнющу мушку!
Тим часом Пук продовжувала свою оповідку: «Як довго я вчилася розуміти мову людей, ой як довго! Її дуже важко засвоїти, якщо ти не у приятельських стосунках з людьми. Проте тепер я вже розумію все. Маю сказати, що великого різноманіття у їхній мові немає: вони балакають кожного дня про одне і те саме!».
— Не можу в це повірити! — не погодилася з мухою Майя. — У людей таке розмаїття інтересів! У них так багато різних цікавезних ідей! Від Кассандри я чула, що вони будують такі величезні міста, яких за один день не облетиш, що вони зводять вежі заввишки зі шлюбний політ королеви-матки. А ще: будинки, що плавають по воді, будинки, які швидше від птахів мчать по землі, опираючись на дві вузенькі срібні смужечки…
— Стривай, — енергійно перебила її Пук, — що то за якась Кассандра, хотіла б я запитати?
— Кассандра була моєю вихователькою.
— Вихователькою, — зневажливо перекривила Майю муха. — Скоріше за все, також бджола, еге ж? Чи хто б інший міг настільки високо шанувати людину! Ця панянка Кассандра, чи як там її, страждає на брак історичних знань. Все, що створила людина, не має для нас, комах, великої цінності. Ніхто не є настільки непрактичним, як людина. Та й взагалі, мушу вам сказати, що не людина, а муха, панує і пануватиме на землі! Муха, а не людина — один з найпоширеніших видів земних істот, а тому найважливіша тут! Якщо ви це не усвідомите, то вряд чи пізнаєте усю правду про світ!
Пук схвильовано заметалася по листочку і так сіпнула себе за голову, що Майя за неї аж перелякалася. Бджілка подумала, що, попри велемовні теревені, вона не почує від мухи нічого розумного.
— Знаєте, як можна переконатися, що я маю рацію? — Пук енергійно потирала лапками, так, ніби хотіла зав’язати їх вузлом. — Залетіть у будь-яку кімнату будь-якого будинку і полічіть — кого там більше, мух чи людей?! Смію вас завірити, ви будете вражені результатом ваших підрахунків!
— Цілком можливо,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бджілки Майї», після закриття браузера.