Читати книгу - "Янові скарби"

про харчування цілої компанії принаймні протягом двох тижнів. Майклові доручили одвезти дівчаток яликом до міста і чекати на них біля причалу, а потім переправляти продукти на катер в міру того, як Джіл і Керол купуватимуть їх.

— Паспорти! — раптом вигукнула Джіл. — Адже для виїзду потрібні закордонні паспорти. Я так і знала — щось таки стане на перешкоді.

— У мене є паспорт, — сказала Керол.

Але більше ніхто паспорта не мав, і не було ніякої можливості їх дістати. Проте Пітер зазначив, що паспорти потрібні тільки для в'їзду у чужу країну, а вони ж нікуди не збираються в'їжджати, крім Голландії. Якщо у них попросять паспорти, треба буде удати, що вони не розуміють по-голландськи.

— Ти оптиміст! — засміялася Керол. — А якщо цю просьбу прокричать тобі в самісіньке вухо, та ще й по-англійськи?

— Тоді нам доведеться сказати, що ми — троє маленьких діток — подорожуємо з тобою, Керол, а ти покажеш їм свій паспорт, — засміявся Пітер. — Не хвилюйся, придумаємо щось, коли треба буде.

— А як щодо географічних і морських карт, компаса та інших речей? — поцікавився Майкл.

Але Пітер мав готову відповідь на всі питання.

— Морська карта нам потрібна буде, — погодився він. — Ми її купимо десь по дорозі, коли спускатимемося річкою вниз.

— А не можна без неї обійтися? — спитала Джіл, дбаючи про те, щоб не витратити зайвого.

— Можна було б, — відказав Пітер, — але мені хотілося б мати карту. Це зручно — знати, в якому місці перебуваєш.

— А компас?

— Мабуть, теж потрібен. Але справжній корабельний компас дуже дорогий. Треба пошукати в магазині для іграшок, може, знайдеться який-небудь, скажімо, за півкрони[3].

— Якщо старий Ян прибув з… е-е… як зветься це місто?

— Дордрехт.

— Ага, з Дордрехта, — вела далі Керол. — То де ж цей Дордрехт?

Тривале мовчання.

— От так моряки зібралися! — засміявся Пітер. — Майкле!

— Слухаю, сер!

— Візьми прозорий папір з коробки для печива. Коли дівчата підуть по магазинах, збігай до бібліотеки і переведи з атласу карту Голландії. І не забудь позначити Дордрехт і всі порти по дорозі до нього.

— Єсть, сер!

— А тепер, як тільки ви, дівчата, будете готові, можна рушати. Ми ще сьогодні встигнемо одержати гроші на пошті. Потім я пошукаю компас, Майкл скопіює карту, а ви, Керол і Джіл, можете починати заготівлю харчів.

— Я добре знаю, що у нас нічого немає в шафі камбуза, — сказала Джіл. — Найкраще — просто зайти до бакалійної крамниці і купувати все, що там є.

— Завтра вранці ми вирушаємо! — вигукнув Майкл.

Очі в нього так і сяяли від збудження.

— Завтра? Яке там завтра! — мовив Пітер. — Сьогодні увечері. Не можна гаяти часу. Я хочу бути в Генлі на восьму годину ранку, коли відчиняється пристань, щоб одразу ж запастися пальним.

Через десять хвилин Джіл та Керол уже стояли в невеличкій бакалійній крамничці й оглядали полиці з продуктами, не знаючи, з чого починати. В голові Керол сяйнула блискуча думка — починати з харчів для сніданку, а далі купувати все, що потрібно для обіду та вечері. Отож передусім вони попросили яблук.

— Кожній по одному? — спитала стара крамарка.

— Чотири фунти, будь ласка, — попросила Джіл.

— Чотири фунти ми з'їмо за два дні, — зауважила Керол. — Нам треба чверть центнера[4].

— Вони ж погниють, — розважливо мовила Джіл. — Ми зможемо купувати фрукти в дорозі разом з хлібом та молоком. Візьмімо поки що фунтів сім.

Стара жінка зважила яблука.

— А ви певні, мої любі, що це не забагато? — добродушно спитала вона.

Але дівчатка запевнили, що саме стільки їм і потрібно.

— І ще дайте п'ять пакетів кукурудзяних пластівців. І бекону… добрячий шмат — фунтів на два чи три.

До цього додали ще чай, масло, джем та шість банок повидла.

— І сік! — нагадала Керол.

— О, консервовані боби! — вигукнула Джіл, угледівши на полиці банки з бобами. — Нам треба дуже багато бобів. Багато-багато, банок, скажімо, з двадцять.

Не часто до крамнички заходили такі гарні покупці. Старенька крамарка тупцювала туди-сюди, догоджаючи дівчаткам, ставала на стілець, щоб дістати продукти з горішніх полиць. Вона навіть почастувала Джіл та Керол великими плитками шоколаду, щоб, ласуючи, вони дедалі більше набирали товарів. Купа харчів росла, як на дріжджах: банки з консервованим супом, тушкованим м'ясом, солониною, дві дюжини коробок сардин, пляшки помаранчевого соку та імбирного пива, плитки шоколаду, гора пакетів смаженої картоплі, желе, консервовані фрукти, величезний шматок вишневого кексу, какао, макарони, пачка солі, ковбаса, сир, імбирні пряники, сухе та вершкове печиво, цілий рядок банок згущеного молока — Керол вважала, що в такий спосіб вони позбудуться клопоту з молоком. І нарешті, Джіл купила по півфунта різних сортів цукерок, що стояли у великих скляних банках.

— О! А ще ж цукор! — додала вона, згадавши про цукор. — І шість десятків свіжих яєць.

Минуло чимало часу, поки крамарка понаписувала ціни всіх закуплених продуктів на кількох паперових кульках. Чотири рази вона складала цифри, але щоразу виходила інша сума. Керол і Джіл, кожна окремо, робили те саме. Як тільки в усіх трьох вийшла приблизно однакова сума, з різницею всього в кілька шилінгів, старенька крамарка припинила підрахунки.

— П'ятнадцять фунтів, два шилінги та один пенс; п'ятнадцять фунтів та один пенс; п'ятнадцять фунтів, один шилінг та вісім пенсів, — мовила вона. — Мабуть, десь близько цього. Хай буде п'ятнадцять фунтів, та й по всьому.

— Спасибі вам! — подякувала Джіл. — Ви дуже ласкаві. — Вона вийняла гаманець і відрахувала гроші.

— Не знаю, любі мої, як ви це все донесете? — сказала жінка.