Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

з моря посилився. Божий Улюбленець почав нетерпеливитись. Він курив сигарету за сигаретою. Педро Куля позирав на двері. Кіт поділив тридцять вісім мільрейсів на трьох. Жоан Здоровило запитав:

— Що там у Безногого з капелюхами?

Ніхто не відповів. Жоден із хлопців уже не вірив, що чоловік прийде на домовлену зустріч. Повідомлення виявилося помилковим. Вони сиділи байдужі, не звертаючи уваги навіть на спів, що долітав з моря. Таверна «Морське пристановище» зараз була безлюдна, і сеу Філіпе майже дрімав за прилавком. Одначе скоро тут не буде де пропхатися, і тоді з чоловіком, якого вони чекали, вже ні про що не можна буде домовитися. Він навіть не захоче розмовляти з ними, якщо в залі буде повно народу. Його змогли б упізнати, а він цього не хотів. Ні до чого це було і капітанам піску. Власне, Кіт не знав, у чому полягатиме діло. Не багато більше за нього знали Педро Куля і Жоан Здоровило. Їм відомо було тільки те, що знав Божий Улюбленець, якому була запропонована оборудка, і той погодився, маючи на думці залучити Педро Кулю й капітанів піску. Одначе в нього самого були тільки неточні відомості, і вони мали дізнатися про все від чоловіка, котрий призначив їм зустріч увечері в таверні «Морське пристановище».

О шостій годині замість нього прийшов той, хто домовився з Божим Улюбленцем. Він з'явився саме в той момент, коли хлопці вже зібралися йти. Пояснив, що чоловік не міг прийти. Але що він чекатиме Божого Улюбленця ввечері на вулиці, де мешкає. Рівно о першій годині ночі. Божий Улюбленець заявив, що піти він не зможе, але що він передав діло капітанам піску. Посередник подивився на хлопців недовірливо.

— Ти що, ніколи не чув про капітанів піску? — запитав Божий Улюбленець.

— Чув, але…

— Так чи інакше, а розмовляти треба з ними. Посередник погодився. Вони домовилися про зустріч о першій годині ночі і розійшлися. Божий Улюбленець подався на свій баркас, капітани піску — на склад. Посередник зник на пристані.

Безногий ще не вернувся. В складі нікого не було. Всі, мабуть, розбрелися по вулицях, добуваючи собі вечерю. Троє хлопців вийшли знов на вулицю й попрямували в дешевий ресторан на березі. Біля виходу з барака Кіт, вельми втішений сьогоднішньою успішного грою в карти, підставив ногу, щоб перечепити Педро Кулю. Але той спритно ухилився і кинув Кота на землю.

— Тренуйся на комусь іншому, негідник.

До ресторану вони ввалилися з галасом. Старий офіціант підійшов до них з побоюванням; він знав, що капітани піску не люблять платити, до того ж хлопець з рубцем на обличчі був найстрашніший з них. У ресторані було ще досить багато народу, але старий сказав:

— Усе скінчилося. Їжі більше нема.

— Облиш патякати, — мовив Педро Куля. — Ми хочемо їсти.

Жоан Здоровило грюкнув кулалом по столу.

— Інакше перекинемо догори дном усю цю харчівню! Старий завагався. Кіт виклав на стіл гроші.

— Сьогодні ми розплатимося.

Цей аргумент подіяв. Офіціант пожвавився і почав подавати. Він приніс рагу й тарілку бобів. Кіт розплатився. Після вечері Педро Куля запропонував зараз же вирушити в Бротас, бо йти пішки, а дорога далека.

— На трамваї їхати не варто, — сказав він. — Краще хай ніхто не знає, що ми пішли туди.

Кіт сказав, що він прийде згодом і знайде їх там. У нього є одна справа. Він пішов попередити Далву, щоб та не чекала його цієї ночі.

І от вони зібралися біля моста Пітангейрас, очікуючи, коли піде геть сторож. Причаївшись у підворітті, вони не розмовляли. Чути було, як над сапотовими деревами літали кажани. Нарешті сторож пішов. Почекавши, поки він зник за поворотом, вони ввійшли в завулок і знову сховалися в підворітті.

Той, кого вони чекали, не спізнився. Він виліз на розі з автомобіля і розплатився з водієм. Хлопці чули його кроки і шерех листя на гілках од вітру. Коли чоловік підійшов близько, Педро Куля виступив зі схованки. Двоє інших хлопців вийшли слідом за ним, ніби його охоронці. Чоловік припав до стіни. Педро підійшов до нього.

— Чи немає у вас, сеньйоре, сірника? — Він ніс у руці погаслу сигарету.

Чоловік нічого не відповів. Він мовчки дістав з кишені коробку сірників і подав хлопцеві. Педро витер сірника і, прикуривши, глянув на чоловіка. Потім, віддаючи коробку, запитав.

— Ви сеньйор Жоел?

— А що?

— Нас послав Божий Улюбленець.

Жоан Здоровило і Кіт стали за ним. Чоловік здивовано витріщився на трійцю:

— Але ж ви хлопчаки! Це діло не для дітей.

— Кажіть, що там у вас за діло. Ми вміємо працювати як слід, — рішуче озвався Педро Куля. Двоє його товаришів підступили ще ближче.

— Але це діло важке навіть для дорослих… — І чоловік прикрив рот рукою, ніби похопившись, що сказав більш ніж слід.

— Ми вміємо зберігати таємниці. Капітани піску завжди виконують роботу добре.

— Капітани піску? Це банда, про яку галасують газети? З безпритульників! Це ви і є?

— Вони самі.

Чоловік, здавалося, розмірковував. Нарешті він зважився.

— Я б волів доручити цю справу дорослим. Але оскільки її треба виконати сьогодні ж уночі… Доводиться погодитись.

— Ви побачите, що ми вміємо працювати. Не бійтеся.

— Гаразд, ходімо. Але дайте мені пройти вперед. А ви йдіть слідом за кілька кроків позаду.

Хлопці послухалися. Біля воріт одного з будинків чоловік зупинився, відчинив хвіртку й почекав їх. Із