Читати книгу - "Твори"

також пропущено кілька імен вітчизняних авторів. Той, хто Лотті сподобався, напевне, сам відчує серцем її схвалення, читаючи це місце, а іншим і не треба цього знати. (Прим. автора). ">[11], я нестямився й висловив їй усе, що в мене було на думці. А коли Лотта звернулась до своїх товаришок, то я лише тепер помітив, що вони сидять байдужісінькі до всього й нічого не слухають, тільки витрішки ловлять. Кузина кілька разів глузливо поглянула на мене, зморщивши носика, але мене це нітрохи не зачепило.

Розмова перейшла на захоплення танцями.

— Може, це й вада, — сказала Лотта, — але я радо вам признаюся, що над усе люблю танці. Коли в мене голова чим-небудь заклопотана, я тільки забренькаю на своєму розладнаному фортепіано якийсь контрданс, і все знову гаразд.

Як я під час розмови милувався її чорними очима, як усією душею тягнувся до її знадливих уст і свіжого, квітучого личка, як поринув у чудесну музику її мови, іноді навіть не чуючи окремих слів! Ти легко можеш собі це уявити, бо знаєш мене. Словом, коли ми під'їхали до будинку, де мав відбуватися бал, я вийшов з карети наче вві сні і так замріявся у вечірнім присмерку, що майже не чув музики, яка лунала зверху, з освітленої зали, нам назустріч.

Двоє кавалерів, Одран і якийсь Н. Н., — хто там запам'ятає всі ті імена, — що мали танцювати з Лоттою і кузиною, зустріли нас біля карети, забрали своїх панночок, а тоді й я повів свою нагору.

Ми кружляли в менуетах одне навколо одного, я запрошував до танцю одну даму за другою, і, як на те, найнестерпніші ніяк не хотіли відчепитися від мене. Лотта і її кавалер почали англез, і ти можеш собі уявити, як мені було приємно, коли в багатьох фігурах їй доводилось танцювати з нами. Аби ти глянув, як вона танцює!

Розумієш, вона вся в танці, всім серцем, усією душею, рухи її тіла такі гармонійні, безтурботні, невимушені, ніби вона більше ні про що не думає, нічого не відчуває,— в такі хвилини вона напевне про все забуває.

Я попрохав у неї другий контрданс, вона пообіцяла третій і з найчарівнішою в світі одвертістю призналася, що дуже любить німецький вальс.

— Тут така мода, — сказала вона, — що кожна дама танцює вальс зі своїм постійним кавалером, але мій кавалер погано вальсує, то ще й подякує мені, коли я звільню його від цього обов'язку. Ваша панночка також до нього не дуже охоча, а я в англезі бачила, що ви добре вальсуєте. Отож коли бажаєте танцювати зі мною німецький вальс, то йдіть попрохайте дозволу в мого кавалера, а я піду до вашої дами.

Я погодився, і ми домовились, що її кавалер буде тим часом розважати мою даму.

А тоді й почалося! Ми якийсь час захоплено спліталися руками в різних фігурах. Як чарівно, як легко вона рухалась! А коли дійшло до вальса, то всі закружляли, мов несамовиті. Ми розумно зробили, що зачекали, поки ця веремія трохи вщухне і невмілі пари вийдуть із кола. Тоді вступили до танцю ми, ще одна пара та Одран зі своєю панночкою і сміливо почали вальсувати. Зроду ще мені так легко не танцювалось! Я просто нетямився. Тримати в обіймах наймилішу істоту, кружляти з нею в танці, мов вихор, що розмітає все навколо і… Чесно кажучи, Вільгельме, я там заприсягнувся, що ніколи не дозволю коханій дівчині, своїй нареченій, танцювати з кимось іншим, крім мене, хоч би й земля підо мною запала. Ти мене розумієш!

Ми пройшлися кілька разів по залі, щоб відпочити. Потім вона сіла і з великим задоволенням втамувала спрагу помаранчею, яку я ледве роздобув, уже останню. Та коли я бачив, як вона з чемності пригощає свою сусідку і та без сорому бере з таці частку за часткою, мені щоразу мов хто гострий ніж заганяв у серце.

Третій англез ми танцювали у другій парі. Коли ми йшли по колу і я бог один знає з яким блаженством вів її за руку, неспроможний відірватися від її очей, що відверто виявляли найщиріше, найчистіше задоволення, нам довелося пройти біля одної дами з вродливим, хоч і немолодим обличчям, яку я помітив ще раніше. Вона, усміхаючись, глянула на Лотту, погрозила пальцем і двічі значуще вигукнула ім'я «Альберт».

— Дозвольте запитати, якщо це не таємниця, хто такий Альберт? — звернувся я до Лотти.

Вона вже хотіла відповісти, але нас розлучили, щоб зробити велику, вісімку, а коли ми знову зустрілися, то мені видалось, що на її обличчі з'явилася якась задума.

— Навіщо мені приховувати від вас, — мовила вона, подаючи руку для нової фігури в кадрилі.— Альберт гарна людина, я з ним майже заручена.

Для мене це не була новина (бо дівчата дорогою все розповіли мені), але тепер ця звістка справила на мене зовсім інше враження, бо вже стосувалася тієї, яка за цю коротку мить стала мені дуже дорогою. Словом, я збентежився, розгубився, потрапив у чужу пару, знялася штовханина, лише Лотта своєю витримкою й зусиллями швидко знов привела все до ладу.

Танець ще не скінчився, як враз спалахнула блискавка. Ми вже давно бачили спалахи па обрії, та я все казав, що то лише зірниці. Але тепер ударив грім, заглушивши музику. Три дами вибігли з ряду, а за ними і їхні кавалери, всі заметушились, і музика перестала грати. Природно, коли якесь лихо чи щось страшне спіткає нас серед розваги, воно робить на нас сильніше враження, ніж звичайно, частково через контраст, який так діє на нас, а ще більше від того, що наші почуття напружені і все сприймають гостріше. Тільки цим можна пояснити чудернацьку поведінку деяких наших жінок. Найрозумніша сіла в кутку спиною до вікна, затуливши вуха. Друга вклякнула перед нею, уткнувшись головою в її спідницю. Третя втиснулась між них, обійнявши своїх сестриць і заливаючись слізьми. Одні просилися додому, інші взагалі не знали, що робити і як угамувати зухвалість наших молодих дженджиків, що силоміць намагалися перехопити з губ