Читати книгу - "Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк"

начальства викликають із берега вагонетку метро та на вершину гори, де розташовано пункт спостереження, посилають гондолу електроліфта.

Макака на ймення Чао (запам'ятай, товаришу, пароль: «Кіагуаем!») вартує біля шлюзів, інша, Капут (пароль, на який вона відгукується: «Райгонбура!»), «завідує» транспортним парком метро й ліфта.

Від нас же, людей, безповоротно перетворених на мешканців води — гомо акватікус — експериментатори чекають іншого. На випадок термоядерної війни, до якої вони готуються, ми повинні навантажених вибухівкою дельфінів виводити на ціль — до підводних човнів і кораблів можливого противника, берегових фортифікаційних укріплень.

— Людинориб, як і дельфінів, — додав Чанг, — гідроакустичні прилади нібито викрити й запеленгувати не можуть. Принаймні так запевнив нас містер Бетлер. Звичайно, на виконання бойового завдання простіше посилати самих дельфінів, та вони не завжди його з точністю виконують — тут потрібен розум людини. Ось чому робиться ставка на нас, людинориб, здатних управляти живими торпедами — дельфінами.

ОПЕРАЦІЯ «КЛІМАТ»

Затамувавши подих, стояли ми в скелястій ніші над страшною лабораторією. Прожектори, спрямовані на озеро, не заважали. Вони засліплювали тих, хто був унизу, — «лікарів», обслугу океанарію.

Поступово кабіни спорожніли. Випущені з них людинориби опинилися в широкому басейні, куди загнали й дельфінів.

Тварини були приручені. Самі підпливали до людинориб, шикувалися в лави. Деякі з них, не зовсім утративши притаманну їм грайливість, вискакували з води, пустували.

— Я бачу, — мовив Кім Михайлович, — тут не лише теплолюбні афаліни та здатні глибоко поринати і плавати з великою швидкістю короткоголові дельфіни, а й мешканці холодних вод — морські свині. Усіх атомні маніяки запрягли в свою колісницю, перетворили на співучасників злочину.

Басейн із дельфінами й людинорибами лежав навпроти нас, видно було все, що там відбувається. Новачків, групу живих торпед, мабуть, споряджали в дорогу.

Лота, Робі, Том та ще кілька одягнутих у військову форму чоловіків, з'явившись невідь-звідки, розмістилися на майданчику біля води. Дельфінів підкликали, подаючи звукові сигнали.

Я знав, що дельфіни сприймають високочастотні звуки. А тут сигнали подавалися звичайнісіньким людським голосом.

— Не інакше, в басейні,— пояснив Кім Михайлович, — умонтовано спеціальні частотні перетворювачі. З їх допомогою дельфіни розуміють людей, а люди — дельфінів.

Почувся якийсь хрипкий голос:

— Гринди й афаліни, до гурту!

І відразу в води долинуло уривчасте хрюкання — дельфіни один за одним підпливали до бар'єра. На кожному за спинні плавники були прикріплені шлеї.

— Давай! — знову наказав хриплоголосий.

Том і Робі підкотили навантажений сірими циліндрами візок.

— Якщо проникнете через печеру у внутрішній басейн, на об'єкт «Старт», — попереджав мене Чанг, — затям: я буду з білоспинним альбіносом — дельфіном афаліною.

І ось я уздрів того білого дельфіна, а поруч голу людину, мого несподіваного знайомого — доброзичливця Чанга.

Циліндри, з поплавками обабіч, опустили на воду. Том і Робі заходилися припасовувати їх на спини тварин.

Із загадковою амуніцією дельфіни стали незграбними, схожими на доісторичних ящерів.

На них був смертоносний вантаж, і ставало моторошно навіть від думки, що одного такого сірого «циліндра» досить, щоб зітерти з лиця землі той чи інший порт з усіма кораблями в гавані.

Таке готують варвари! Я з огидою згадав фургон, у якому нас везли по острову, й напис на його борту.

Ще тоді, вночі, над океанарієм, почувши розповідь в'єтнамця про військові приготування, я вигукнув:

— Чанг! У паліїв, звісно, ні сорому, ні совісті, але ж ви, людинориби, що супроводжуєте дельфінів, — невже ви не розумієте, яку згубу несете?!

— Чи розуміємо? — перепитав він і, сумно зітхнувши, відповів: — Лише дехто з нас, кому експериментатори не встигли порушити психіки, усвідомлює, в яку авантюру нас утягли. Решта ж… Ти слушно сказав: людинориби. Хоч це образливо і боляче. Так, гомоаквактікус позбавлена всього людського, перетворена на слухняне знаряддя інших.

Коли пролунав наказ шикуватися, дельфіни й людинориби підпливли ближче, утворивши на воді півколо.

— То як, операцію «Клімат»: печера—море, море—печера почнемо? — запитав хтось у гучномовець.

— Дозволяю! — прохрипіло у відповідь.

— Кіагуаем! — пронизало тишу над басейном.

Перекидаючись через голову — тварина лишається твариною, — з печери вибігла мавпа. Макака Чао, — майнув здогад.

— Кіагуаем!! — знову пролунав наказ.

Чао скочила на гранітну приступку, лапами схопилася за виступ скелі і, метляючи хвостом, полізла вгору, до щита з пультом управління шлюзами.

— Кіагуаем!

Ми бачили, як важіль, на який вона натисла, подався вперед. Електронно-мавпяча система спрацювала — вода, а заодно людинориби й дельфіни, гунула вниз, ніби провалившись у безодню.

— Браво! Бравіссімо, Чао! — почулося заохотливе, і на підлогу впало гроно бананів.

З карколомної висоти мавпа скочила, схопила фрукти і просто з лушпинням заходилася ковтати.

— Голодна, — зауважив голос, який щойно хвалив макаку. — А коли голодна, то й слухняна. Браво, браво, Чао!

— Тут, крім підводного атомного полігона, ще й цирк, — гірко пожартував Кім Михайлович.

Вода, випущена через шлюзи, стікала в басейни, розміщені нижче. Вона заливала порожисту скелю, і в середині її утворювалось озеро, яке, в свою чергу, з'єднувалося з океанарієм. Звідти тунель вів на зовнішній бік скелі. І, коли вода в океанарії піднімалася, можна було проникнути в океан.

Про все це мені розповів Чанг, а потім ми й самі переконалися у правдивості його слів.

Операція «Клімат» почалася — живі торпеди, перепливаючи з басейну в басейн, вийшли на військове навчання в океан.

— До повернення бойової групи, — почулося з гучномовців, — басейн і кабіни наповнити водою!

— Слухаюсь,