Читати книгу - "Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев"

знав Світлану не гірше, ніж він. А втім, усього про людину взнати не можна. Тим більше про таку людину, яка ще сама себе не пізнала.

З кабінету Тупчія Білякевич подзвонив у Сосновське, розшукав Ляшенка.

— Валентине Георгійовичу, з'ясуйте, будь ласка, до мого приїзду, яким видом спорту захоплювався Назаров і чи виготовляє скульптор Микола Кравець статуетки під античність. Буду завтра.

Дощ ішов уже другу добу, то монотонно сіючись по тротуарах, тарабанячи по автомобілях, трамваях, по розкритих парасольках, а то переходячи в справжню зливу. Десь від Новорусанівки по небу пливли без кінця-краю низькі хмари. Дув рвучкий холодний вітер. Але в кабінеті старшого слідчого Онопрієнка було тепло: подвійні рами вікон щільно закрито, в кутку горів електрокамін.

Білякевич застав господаря кабінету за незвичним заняттям: той розмальовував кольоровими олівцями якусь схему.

— Бачили Любарського? — щойно привітавшись, запитав Онопрієнко.

Підполковник розповів, з ким зустрічався в Києві, про що говорили.

— Я не певен, що відносини Світлани і Любарського були суто ділові, як твердить Павляк, — зауважив Онопрієнко. — Та це, зрештою, їхнє особисте діло. Мене як слідчого більше цікавить другий київський знайомий Світлани.

— Гастон Лагран?

— Угу. Цікава постать. Солідна ділова людина — саме так охарактеризувала його туристська фірма, — постачає всім знайомим контрабандні наркотики. Навіть з погляду моралі капіталістичного світу це брудний бізнес.

— Можливо, бізнес тут не головне?

— Можливо. Але запитати про це Лаграна, ми не можемо — його виставили з Радянського Союзу. А Мелещук загинула. От і спробуй докопатися!

— Якщо вірити Латинській, Світлана брала сигарети у Миколи Кравця.

— А як, по-вашому, вони попали до Кравця?

— Чи не Світлана була посередником?

— Не тільки посередником, а, видно, й споживачем. Ось полюбуйтесь.

Онопрієнко висунув шухляду столу, поклав перед Білякевичем почату пачку сигарет «БТ»

— Ці сигарети були у Світланиній сумці. Добре, що Вигула зберіг їх. Коли виникло припущення, що Світлана курила наркотики, я велів зробити експертизу.

— Маріхуана?

— Не всі. Тільки дві крайні. Оці, без фільтру. Але ж невідомо, скільки їх було спочатку. Зараз тут, як бачите, сигарет нема й півпачки.

— А якщо допитати Кравця?

— Пробував. Марна трата часу. Обурюється, кричить, погрожує, що скаржитиметься генеральному прокуророві. Видатний скульптор, якого заздрісники, використовуючи нещастя в його сім'ї, намагаються скомпрометувати, а я допомагаю їм.

— Нерозумна людина! — потис плечима Білякевич.

— Це від бога, тут він не винен, — усміхнувся Онопрієнко і вже серйозно додав: — З такими, як Кравець, можна говорити, тільки спираючись на неспростовні факти. А які у нас факти?

— Він досить дивно поводився, коли востаннє приїздив до Павляків. Не все там зрозуміло: приїхав по речі жінчиної сестри з докладним списком її нарядів. Не кожен чоловік пам'ятає всі плаття своєї дружини, а тут — своячка!

— Є дещо незрозуміле і в поведінці його дружини Наді. Вона, здається, уникає зустрічі зі мною — знову лягла в лікарню. А її і Світланина мати — Віолета Максимівна, схоже, налякана чимось, а може, кимось. Учора я розмовляв з нею. Спочатку вона повторювала те, що казала раніше Вигулі, — в усьому звинувачувала Назарова, а Світлану малювала як наївну дівчинку. А коли я ознайомив її із свідченнями Літинської, Пируна, Храпаль, — розгубилася, заплакала. І зненацька заявила, що Світлана була дуже легковажна, та й із психікою у неї нібито не все гаразд було.

— Запасна версія про всяк випадок, як у Кравця?

— Напевне. Тільки без «як», бо версія це, по суті, одна й та сама. І автор її — один.

— Кравець?

— Можливо. Але поки що це тільки припущення. Тому давайте повернемося до Назарова й до подій, що сталися ввечері дев'ятнадцятого серпня. Ось гляньте… — І він показав Білякевичу розмальовану кольоровими олівцями схему, над якою працював до приходу підполковника. — Це дорога Назарова і Світлани від кафе «Юність» до бази відпочинку. Синім олівцем позначено ділянку до залізничного переїзду. На цьому відтинку Назаров пам'ятає мало не кожний пройдений того вечора поворот. А далі — від переїзду до бази — значно гірше. І про те, чого посварились із Світланою, нічого толком сказати не може… Хоч тепер уже й старається згадати.

— Що ж йому перешкоджає? — недовірливо запитав Білякевич.

Онопрієнко взяв пачку з сигаретами, яка все ще лежала на столі, покрутив у руці.

— Я спитав, чи курив він, коли їхали на базу. Каже, курив, а сигарети брав у Світлани.

Для Білякевича це була така несподіванка, що він аж розгубився й запитав про те, що вже стало ясним:

— Думаєте, він теж курив ці сигарети?

— Схоже. Але в кожному разі потрібен слідчий експеримент.

Галина Юрко дуже хвилювалася, хоч і намагалась не показати цього. Подумаєш, участь у слідчому експерименті! За шість років роботи у відділі карного розшуку бачила й не таке. Правда, п'ять з половиною років із тих шести вона була секретарем відділу, але оперативні працівники ставилися до неї як до свого товариша — ділилися клопотами, тривогами, та й у радощах не забували про неї. Що й казати, секретар — не остання людина у відділі. Галина могла умовити інспектора взяти її на впізнання, обшук, на той же слідчий експеримент.

Після закінчення юрфаку Галині запропонували на вибір — відділ віз або інспекцію у справах неповнолітніх. Галина вибрала інспекцію, і не тільки через те, що тут цікавіша робота, а й тому, що інспекція була структурним підрозділом відділу карного розшуку, який став уже для неї своїм.

Коли підполковник Білякевич включив її в оперативно-слідчу групу по розслідуванню вбивства на базі відпочинку «Транзистор», Галина дуже пишалася. Вона вивчила оперативні матеріали і склала свою думку про трагедію на Лісовому озері. Юрко зовсім не виправдувала Назарова, але й не вважала, що за Світланою нема ніякої провини. Після розмови з Пируном, Гурним, Літинською, працівниками кінотеатру «Сосновське», готелю