Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

війни вчилася, потім працювала манекенницею.

— Домовилися про відвідини?

— Полковник Кьопф супроводитиме нас. Об одинадцятій годині.

… Жервеза зустріла представників організації Тодта люб'язною посмішкою.

— Директор чекає на вас, панове, — відчинила двері кабінету.

Крейцберг зміряв дівчину хтивим поглядом. Гарна киця, непогано б запросити її на вечерю.

Анрі Кан гідно вклонився гостям.

— Прошу сідати, панове. Кави? Коньяку?

— Кави… — почав полковник, але Беккенбауер перепинив його.

— Спершу діло, гер оберст, — це мій принцип.

Кан подивився на Беккенбауера уважно. Полковник Кьопф не пішак в організації Тодта — Кан чув, що він незабаром стане генералом, — і отак обірвати його насмілиться не кожен. Правда, полковник попереджав його, йтиметься про будівництво тимчасових споруд для східних робітників. Отже, ці двоє у цивільному мають стосунок до СС, там свої звичаї, і все ж…

Беккенбауер безцеремонно розглядав Кана, наче прицінювався до нього. Цей француз не сподобався йому з першого погляду. Тримається з гідністю, не запобігає. Ну, добре, не знає, хто вони із Крейцбергом, але ж полковник Кьопф тут не вперше… Клята французька свиня, шкода, що їх усіх не можна запроторити до концтабору.

— Чи візьметься ваша фірма збудувати двадцять бараків у районі Гавра? — запитав. — Нас цікавлять умови… І, звичайно, строки.

— Наша фірма матиме за честь співробітничати з вами, — відповів Кан, — але, щоб гарантувати своєчасне введення об'єктів в експлуатацію, ми мусимо знати приблизний обсяг робіт.

— Двадцять бараків літнього типу, — буркнув Беккенбауер.

— На який строк ви розраховуєте?

— За два місяці мусять стояти.

— Строк малий. — Кан замислився на кілька секунд. — Та, гадаю, встигнемо.

— Мені не треба, щоб ви гадали. Так чи ні?

Кан поморщився.

— За чотири дні повернеться мій помічник мосьє Дюбюель. Він виїде на місце, тоді остаточно визначимо строк. Можливо, ми зуміємо скоротити його.

— Де цей Дюбюель? — вихопилося в Беккенбауера.

— Фірма веде будівництво в різних районах Франції, а також у Бельгії та на Балканах. Мосьє Дюбюелеві доводиться часто виїжджати…

— Звичайно, — позадкував Беккенбауер. — Ми подзвонимо вам у п'ятницю.

Кан провів їх до дверей кабінету. Крейцберг затримався у приймальній.

— Чи має мадемуазель час повечеряти зі мною? — запитав Жервезу.

— Ні.

— А завтра?

— Я взагалі не вечеряю з малознайомими чоловіками.

— Ого, а ти — недоторка!

«Дивні ці боші, — подумала Жервеза, — вважають, що з кожною француженкою можна розмовляти в такому тоні…» Відповіла з гідністю:

— Я попросила б мосьє добирати слів.

Крейцберг глянув на неї чортом. Клята паризька дівка, навчись відповідати німецькому офіцерові! Але стримавсь і примусив себе посміхнутися.

— Нічого, дитинко, може, ти колись передумаєш…

Полковник Кьопф одвіз їх до готелю.

— Ну, що скажете? — запитав Беккенбауер Крейцберга, коли вони залишилися наодинці.

Гауптштурмфюрер лише знизав плечима.

— Вночі зробіть там обшук, — наказав штандартенфюрер. — І поцікавтесь, де цей Дюбюель.

Через півгодини Крейцберг подзвонив у «Поло» і попросив мосьє Дюбюеля. Почув голос Жервези й зітхнув: вродлива дівчина.

— Але мосьє Дюбюель призначив мені побачення на сьогодні! — удав обурення, почувши, що помічника директора фірми нема. — Куди він поїхав?

— Мосьє Дюбюель у Марселі й повернеться через чотири дні.

Крейцберг поклав трубку. Марсель… Що робити представникові фірми в зоні Віші? Підозріле все це, і штандартенфюрер має рацію: несподіваний обшук у приміщенні «Поло» не зашкодить.

Вранці Анрі Кан висунув шухляду столу, взяв теку з паперами й відразу поклав її назад.

«Невже? — подумав. — Невже кінець?» Він клав теку завжди з лівого боку шухляди, а тепер вона лежала мало не посередині. Вчора він пішов із фірми разом з Жервезою. А може, переклала прибиральниця? Але ж вона приходить через день і була вчора вранці…

Кан вийшов до приймальні.

— Мадемуазель Пейрот, — запитав, — ви заходили сьогодні до мого кабінету?

— Ні.

— Я прошу вас пригадати, це дуже важливо.

— Що ви, мосьє Кан? Я ніколи не дозволю собі такого. Лише коли працює Марі, але вона була вчора. Щось сталося?

— Та ні… Просто мені здалося… Гляньте, ніхто не порпався у ваших паперах?

Жервеза висунула шухляду.

— Ні… Та й хто б міг?

— Певно, я помилився. — Кан щільно причинив двері, сів на своє місце. Він точно знав: тека лежала ліворуч.

Замислився. Здається, в приміщенні фірми нема нічого. Так, тут усе гаразд, гестапо спіймало облизня. Але ж неохайно працюють — наслідили, і, можливо, в нього є ще якийсь шанс.

Кан обережно визирнув з-за штори. Сто разів бачена вулиця, нічого підозрілого, і, здається, його тривоги безпідставні.

Але, ось воно… У бістро навпроти сидить тип у сірому пальті. Зайняв зручне місце біля вікна, читає газету.

Кан повільно вдягнувся.

— Я зараз прийду, Жервезо, — попередив секретарку. — Якщо дзвонитимуть, нехай передзвонять хвилин через п'ятнадцять.

Він перетнув вулицю, проминув бістро, ковзнувши поглядом по чоловікові в сірому пальті. Повертаючи за ріг, зиркнув скоса — ішов за ним…

Кан купив сигарет і повернувся в контору. Тип у сірому пальті знову зайняв позицію в бістро. Анрі дочекався, поки до шпига підійшов гарсон, і, коли той одвернувся од вітрини, швидко поміняв вазони на підвіконні — замість бегонії поставив азалію. Дюбюель здалеку побачить азалію. Що ж, Кан поки що зробив усе належне і мусив тепер подбати про себе. Витягнув із сейфа гроші, швидко переглянув папери. Вони умовилися з Дюбюелем тримати в приміщенні фірми тільки ділові папери і добре, що не порушували цього принципу. Навряд чи листування фірми «Поло» зацікавить гестапо.

— Я мушу виїхати на два дні в Гавр, мадемаузель Пейрот, — попередив