Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"

Лізандр.

 

Лізандр

Біжить попереду і викликає,

Іду на голос - знову він тікає.

У злидня ноги легші від моїх:

Хоч біг я, та догнать його не міг.

А. під ногами - й корч, і яма, й пень...

Спочину тут.

(Лягає)

Нехай настане день,

Тоді, із першим променем ясним,

Знайду Деметрія й зітнуся з ним.

(Засинає)

 

Входять Пак і Деметрій.

 

Пак

(Лізандровим голосом)

Гей, боягузе! Ти чого не йдеш?

 

Деметрій

А ти чого мене не підождеш?

Усе поперед мене сновигаєш,

Віч-на-віч стати мужності не маєш?

Де ти тепер?

 

Пак

(Лізандровим голосом)

Іди сюди. Я ось.

 

Деметрій

Все дражнишся? Гляди, щоб не прийшлось

Уранці засміятися на кутні.

Ну, йди. Мене змагає сон могутній,

Я долі зараз ляжу, ось сюди,

А вранці - начувайся, гостя жди.

(Лягає й засинає)

 

Входить Гелена.

 

Гелена

О довга, млява ніч! Прискор свій плин,

Зі сходу світло швидше хай сяйне,

Щоб я могла вернутись до Афін

Від тих, хто так ненавидить мене.

А сон, що смутку очі закриває,

Мене від мене поки що сховає.

(Лягає й засинає)

 

Пак

Троє? Де ж іще одна?

Дві хай буде пари!

Он іде! Яка сумна...

Це Ерота чари.

Часто шибеників лук

Завдає дівчатам мук.

 

Входить Гермія.

 

Гермія

Такої муки ще не знала ти:

Зарошена, пошарпана тернами,

Повзти не можеш, а не те що йти

Безсилими, замлілими ногами.

Лягай же тут. Як станеться двобій -

Оборони Лізандра, боже мій!

(Лягає й засинає)

 

Пак

В тьму повиті,

Міцно спіте.

Сік оцей

Із очей

Зніме чари невблаганні.

(Видушує сік із зілля на очі Лізандрові)

Як проснешся -

Схаменешся.

Після сну

В мить одну

Давнє вернеться кохання.

Мудре справдиться прислів’я:

«Який їхав, таку стрів я».

Всяк юнак свою знай милу,

Всяк їздець - свою кобилу,

А кінець вінчає діло.

(Зникає)

 

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Там-таки.

Входять Тітанія, королева фей та ельфів, ткач-блазень Навій і ельфи: Горошок, Павутинка, Метелик, Гірчичка та інші; а позаду - Оберон, король фей та ельфів.

 

Тітанія

Сядь поруч мене, любий мій, благаю,-

Погладжу щічки я тобі пухнаті,

Трояндами голівку заквітчаю

І довгі вушка буду цілувати.

 

Навій

А де Горошок?

 

Горошок

Я тут.

 

Навій

Почухайте-но мені голову, Горошку. А де мусью Павутинка?

 

Павутинка

Я тут.

 

Навій

Мусью Павутинко, славний мій мусью Павутинко, візьміть-но в руки свою зброю та вбийте отого червононогого джмеля, що сидить на будяку. І принесіть мені, мусью, його міхурець із медом. Та глядіть, любий мусью, не кваптеся й будьте обережні, щоб міхурець не прорвався. А то мені дуже прикро буде, як ви обіллєтеся медом, синьйоре. А де мусью Гірчичка?

 

Гірчичка

Я тут.

 

Навій

Дайте-но мені вашу лапку, мусью Гірчичко. Та не треба оцих реверанців, любий мій мусью!

 

Гірчичка

Що ви накажете?

 

Навій

Нічого, любий мусью, тільки допоможіть паничеві Павутинці чухати мені голову. Треба мені сходити до голяра, мій мусью, бо я, здається, заріс на виду, аж дивно. А моя осляча мордяка така ніжна, що заріст мене лоскоче і я мушу чухатись.

 

Тітанія

Ти б, може, музику послухав, любий?

 

Навій

О, в мене на музику вуха добрі. Заграйте-но щось рублем по качалці. 50

 

Тітанія

А може, ти, коханий, щось би з’їв?

 

Навій

А чого ж! З півмірки доброго, сухого вівса залюбки зжував би. Та й від жмутика сіна не відмовився б. Нема краще, як запашне, солодке сінце.

 

Тітанія

Я можу ельфа вмілого послати -

Горішків із дупла у білки взяти.

 

Навій

Та я б волів пригорщу-другу сухого гороху. Тільки, прошу вас, хай ваші слуги дадуть мені спокій. Бо мене чогось сон бере.

 

Тітанія

Засни! Тебе я міцно обніму.

Розсиптесь, ельфи, розійдіться геть!

 

Ельфи зникають.

 

Отак повійка обвиває ніжно

Пахучий козолист - або хмелина

Стискає так коряві пальці в’яза.

О, як тебе люблю я! Як жадаю!

 

Навій і Тітанія засинають.

Входить Пак.

 

Оберон

(виступає наперед)

Зворушлива картина, правда, Паку?

Мені вже шкода, що вона отак

Збезуміла. Ось щойно на узліссі

Квітки збирала для цього страшидла,

А я її докорами обсипав:

Адже вона довбешку волохату

Оздобила вінком з квіток духмяних.

І та роса, що тільки-но блищала

Перлинами на пуп’янках, тепер

В очах квіток яскріє, наче сльози

Над власною неславою й ганьбою.

Коли ж наглузувався вдосталь я,

Вона пробачення просити стала,

А я сказав - нехай хлоп’я віддасть.

Вона ту ж мить своїх послала ельфів,

Щоб віднесли його в мої чертоги

В країні чарів. Я вже маю хлопця

Й гидку ману зніму з її очей.

А ти зніми ослячу машкару

Геть з голови афінця-вахлая,

Щоб він, проснувшись разом з усіма,

Міг повернутись, як вони, в Афіни

І думав би, що вся нічна пригода

Йому наснилась у чудному сні.