Читати книгу - "Проблема Спінози"

198
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 28
Перейти на сторінку:
двічі-тричі згадує про Спінозу, але наступних чотири сторінки про нього ні слова. Як на мене, неясно, про Спінозу тут мова чи ні. А ще він говорить про когось на ймення Якобі – у чотирьох інших місцях. Коли ми читали з вами на заняттях «Фауста», я розумів. І «Страждання юного Вертера» теж. Але із цієї книжки не розумію ні сторінки.

– Це вам не Чемберлена читати, еге ж? – Але за мить, жалкуючи про свій сарказм, гер Шефер квапливо додав, уже приязнішим тоном: – Я розумію, що ви, Розенберґу, можете й не вловлювати всього, про що сказано в Ґете, але вам слід мати на увазі, що перед вами не твір, який має чітку композицію, а низка роздумів автора щодо прожитого. От самі ви вели коли-небудь щоденник чи писали про власне життя?

Альфред кивнув.

– Років зо два тому, але це протривало всього кілька місяців.

– Ну от – сприймайте прочитане як щось на подобу щоденника. Ґете писав це для себе нітрохи не менше, ніж для своїх читачів. Повірте, щойно ви подорослішаєте й дізнаєтеся більше про погляди Ґете, то краще зрозумієте й оціните його слова. А дайте-но сюди ваш том.

Пробігши очима відмічені сторінки, гер Шефер сказав:

– Так, розумію, в чому проблема. Ви порушили правомірне питання, й мені доведеться переглянути ваше завдання. Пройдімося-но по обох книжках разом. – І гер Шефер з Альфредом, мало не стикаючись головами, стали детально вчитуватися в текст, а перший ще й позначав у блокноті номери сторінок і рядків.

І вручив того аркуша Альфреду зі словами:

– Ось те, що вам треба виписати. Не забудьте – у трьох читабельних примірниках. Але є одна проблема. Тут лише двадцять-двадцять п’ять рядків – набагато легший урок, ніж первинно загадав вам директор, і я сумніваюся, чи залишиться він задоволеним. Тож вам треба буде зробити щось іще на додачу: завчіть напам’ять цю скорочену версію й зачитайте її директорові Епштейну під час нашої зустрічі. Гадаю, на таке він пристане.

А кілька секунд по тому, зауваживши на Альфредовому обличчі сліди невдоволення, гер Шефер додав:

– Альфреде, хоча мені й не до душі ті зміни, які з вами відбулися, – уся ця маячня про вищу расу, – але я досі на вашому боці. Усі чотири роки ви були хорошим і слухняним учнем, хоч я й нерідко повторював, що більше сумлінності вам не завадить. Було б страшенно жаль, якби ви зруйнували свої шанси на майбутнє через недопущення до випускного екзамену. – І зробив паузу, щоб ці слова дійшли до співрозмовника. – Вкладіть у це завдання всю свою старанність. Директор Епштейн захоче від вас більшого, ніж просто переписати й відтарабанити назубок. Він зажадає розуміння прочитаного. Тож, Розенберґу, докладіть усіх зусиль. Бо я і сам бажаю бачити вас серед наших випускників.

– Мені так само віддати вам один примірник, перш ніж братися до інших двох?

Від безживності реакції Альфреда в гера Шефера обірвалося серце, але він тільки й мовив у відповідь:

– Якщо зробите все за моїми вказівками на тому блокнотному аркуші, то в цьому не буде потреби.

А коли Альфред уже попрямував геть, гер Шефер гукнув до нього:

– Розенберґу, хвилину тому я простягнув вам руку допомоги й сказав, що ви були хорошим учнем і що мені б хотілося, щоб ви отримали атестат. Хіба у вас не виникло якоїсь емоційної реакції? Ви ж, зрештою, чотири роки провчилися в мене…

– Так, гер Шефер.

– «Так, гер Шефер»?

– Я не знаю, що тут сказати.

– Гаразд, Альфреде, можете йти.

Учитель напакував свій портфель роботами учнів, які ще мав перевірити, викинув Розенберґа з голови й подумав натомість про двох своїх дітей, дружину та кров’янку з локшиною по-швабськи, що їх вона обіцяла того дня на вечерю.

А от Альфред повертався з училища сповнений спантеличення щодо свого завдання. Він зробив тільки гірше чи йому пощастило? Бо, зрештою, запам’ятовування давалося йому легко. Розенберґ любив заучувати напам’ять уривки для шкільних вистав і промов.

* * *

А два тижні по тому Альфред стояв обіч дальнього кінця столу гера Епштейна, очікуючи розпоряджень директора, який того дня здавався кремезнішим і грізнішим, аніж будь-коли. Гер Шефер – куди плюгавіший та з невеселим обличчям – зробив Альфреду жест починати. Востаннє глянувши у свій примірник переписаного, той виструнчився й, оголосивши: «Ґете. “З мого життя”», заходився декламувати:

– «Цим розумом, що так рішуче подіяв на мене і справив величезний вплив на всенький стрій моїх думок, був Спіноза. Марно попошукавши по всіх світах засобу для розбудови свого чудернацького єства, я зрештою натрапив на його “Етику”. І знайшов там заспокійливе для своїх пристрастей; мені, здавалося, відкрилася широка та привільна панорама всього матеріального й морального світу»[16].

– Так, Розенберґу, – перебив його директор, – То що ж дав Ґете Спіноза?

– Е-е… свою етику?

– Ну ні. Господи милосердний, невже ви не зрозуміли, що «Етика» – це назва книжки Спінози? То що ж, за власним зізнанням Ґете, він узяв для себе з книжки Спінози? Про що, на вашу думку, йдеться в словах «заспокійливе для своїх пристрастей»?

– Щось таке, від чого той заспокоювався?

– Так, почасти це правда. Але наразі продовжуйте – дуже скоро ця думка з’явиться знову.

Альфред якусь хвильку подекламував про себе, щоб згадати, де зупинився, й почав:

– «Але що найбільше привернуло мене до Спінози, то це його безмежна корисливість, яка проглядала…»

– «Безкорисливість», а не корисливість, – гримнув на нього директор Епштейн, який ретельно відстежував за конспектом кожнісіньке слово. – «Безкорисливість» тут означає емоційне відсторонення.

Альфред кивнув і виправився:

– «Але що найбільше привернуло мене до Спінози, то це його безмежна безкорисливість, яка проглядала з кожної тези. Ті дивовижні слова: “Хто справді любить Бога, той не може прагнути до того, щоб і Бог його любив” – з усіма засновками, на яких вони ґрунтуються, й усіма висновками, які звідси випливають, дощенту заполонили мої думки».

– Це складний уривок, – промовив директор. – Дозвольте мені пояснити вам. Ґете говорить, що Спіноза навчив його звільняти свій розум від стороннього впливу. Дошукуватися своїх почуттів і доходити власних висновків, а відтак діяти, опираючись на них. Інакше кажучи, любов має литися вільним потоком, беззастережно до думки про ту зустрічну любов, яку можна за неї отримати. Ця думка застосовна й до передвиборчих промов. Чи виголосив би Ґете промову суто заради захоплення, яке викличе в інших? Звісно, що ні! Як і не сказав би нічого тільки тому, що саме це й хотіли б від нього почути. Розумієте? Вловлюєте, про що йдеться?

Альфред кивнув. Він по-справжньому розумів тільки те, що викликав у директора глибоке обурення. Тож мовчки чекав, доки той не зробив йому знаку продовжувати:

1 ... 12 13 14 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проблема Спінози», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проблема Спінози"