Читати книгу - "Щоденник наркомана"

сили за допомогою їжі й подвійної порції сну. Втім, кокаїн вимагає, щоб ти розраховував лише на свій «капітал», і гарантує, що цей запас є невичерпним.

Як я вже казав, це місцеве знеболювальне. Він притупляє усі відчуття і може викликати те, що фізіологи називають пригніченням. Людина стає абсолютно безрозсудною. Вона буквально скаче від піднесеного настрою та чудового самопочуття. Це таке сліпе та грандіозне збудження, що перейматися чимось просто неможливо. До того ж збудження має своєрідну глибину і спокій. У ньому немає і натяку на грубість чи непристойність, які ми асоціюємо з алкогольним сп’янінням. Зникає сама ідея грубості чи вульгарності. Це нагадує видіння Петра у «Діяннях апостолів», де йому було сказано: «Немає нічого поганого й нечистого».

Як казав Блейк: «Усе живе є святим». Кожна дія – таїнство. Те, що зазвичай тебе стримувало чи дратувало, стає просто приводом для радісного сміху. Точно як шампанське, коли кинути туди невеличку грудочку цукру, воно знову береться бульбашками.

Ну добре, це був ліричний відступ. Але саме це і робить кокаїн. Твереза послідовність думки ламається. Ти різко перескакуєш на нову, шалену, фантастичну траєкторію з найменшого приводу. Зникає почуття міри; і незважаючи на усі ці мільйони миль, що ти весело пройшов, звернувши зі шляху, ти ніколи не випускаєш з очей свою кінцеву мету.

Поки пишу ці рядки, я ні на мить не забув, що розповідав вам історію про лист і пакунок від Ґретель.

У Парижі ми зустріли дівчину. Наполовину індіанка, прекрасна мала з чортячою чарівністю і цілим мішком найнепристойніших історій, які ми коли-небудь чули. Вона була постійно на кокаїні. Дівчина була певною мірою неосвічена і подавала це так: «Я у здоровезному, прекрасному саду, в руках купа пакунків, і постійно один з них падає на землю; коли я нахиляюся, щоб його підняти, обов’язково падає інший пакунок, і весь час я поволі іду далі по саду».

Отже лист Ґретель.

«Моя люба Лу, – навіть не можу описати, яка я була рада, Міледі, вас нещодавно побачити разом з цією чудовою людиною – вашим чоловіком. Я зовсім не звинувачую вас за цей поспіх з весіллям; проте, з іншого боку, і ви не повинні звинувачувати своїх давніх друзів, що вони не пророки і не вміють передбачити все наперед! Отже, я не можу бути під рукою з необхідними речами. Однак я часу дарма не гаяла. Ви ж знаєте, які у мене невеликі статки, втім, сподіваюся ви оціните цей невеличкий подарунок, який я вам надіслала, не як подарунок заради подарунка, а як знак моєї глибокої любові до наймилішої та найчарівнішої зі знайомих мені дівчат. І, між нами, моя люба Лу: часом те, що всередині, краще за те, що ззовні. Моє шанування та найкращі побажання дорогому серу Пітерові і вам, хоча у цю хвилину я навіть не сподіваюся, що ви пам’ятаєте про моє існування.

Завжди щиро ваша,

Ґретель».

Лу жбурнула мені листа через стіл. З якоїсь нагоди чи зовсім без причини, я був роздратований. Я і чути нічого не хотів від такої, як Ґретель. Вона мені не подобалася, і я їй не довіряв.

– Якась дивна, – досить сердито сказав я.

Це не був мій власний голос: гадаю, в моїй голові говорив якийсь прихований інстинкт самозбереження.

Проте Лу аж сяяла з цієї нагоди. На жаль, не можу вам передати блиску, який випромінювало все, що вона тоді казала і робила. Її очі світилися, уста щебетали, щоки палали, наче щойно розпущені тендітні весняні первоцвіти. Вона була втіленим духом кокаїну: кокаїн у плоті. Сама її присутність робила Всесвіт безмежно захопливим. Скажімо, вона була одержима дияволом, якщо хочете!

Будь-яка так звана добра людина була б шокована й смертельно налякана при її появі. Вона представляла собою сирену, вампірку, Мелюзину, страшного і дивного диявола, якого вигадали боягузи, щоб пояснити брак власної мужності. У неї не було охоти ні до чого іншого, як вечеряти просто в номері, щоб мати можливість вбрати нове кімоно і танцювати для мене.

Ми їли чорну ікру ложками. Яка різниця, що вона коштувала втричі дорожче за вагу золота? Не слід приписувати мені марнотратство: якщо хочете когось звинуватити, звинувачуйте Кайзера. Він затіяв усю цю бучу; і коли мені захотілося з’їсти чорної ікри, я буду їсти чорну ікру.

Ми зжерли її всю. Нерозумно надавати цій дрібниці особливого значення.

Між поданнями страв Лу танцювала, як демон у маренні. Їй подобалося вдавати східну жінку-спокусницю. Я був її паша-з-трьома-кінськими-хвостами, її воїн-самурай, її чудовий магараджа, на колінах у якого лежить скімітар, готовий відрубати голову за будь-якого найменшого приводу з її боку.

Вона була Улед Наїль з татуюванням на щоках і підборідді, намальованими сурмою бровами і червоними губами.

Я був Туареґом, пустельним розбійником у масці, що захопив її в полон.

Вона грала тисячу божевільно вишуканих ролей.

У мене дуже слабка уява, мій мозок використовує усі свої ресурси виключно для аналізу; але я з насолодою грав ролі, які вона мені вибирала. Вже й не знаю, скільки разів під час цієї вечері я перетворювався з чемного чоловіка у піжамі з Бонд-стрит на розлюченого маніяка.

Тільки після того як офіціанти залишили нас з кавою і лікерами, які ми пили мов воду, не п’яніючи, Лу зненацька скинула своє блискуче вбрання.

Вона стала посеред кімнати і випила півфужера міцного лікеру. Чарівна зухвалість цього жесту викликала у мене внутрішній крик. Я схопився з місця, немов тигр, що, підкрадаючись, раптом побачив оленя.

Лу з нестримним захватом геть уся захихотіла. Знаю, що так не кажуть: «геть уся захихотіла»; але не можу висловитися по-іншому.

Вона зупинила мою атаку, як досвідчений захисник у міжнародному матчі з реґбі.

– Неси ножиці, – прошепотіла вона.

Вмить я зрозумів, у чому справа. Це була абсолютна правда – ми трошки переборщили з тим снігом. Гадаю, це вже було десь п’ять понюшок. Якщо цікаво, можете повернутися назад і перерахувати – скільки потрібно, щоб піднятися на десять тисяч футів над бідною старою Па-де-Кале, благослови її Господь! Але воно накладалося, як ціна цвяхів у задачі про кінські підкови, що так тішила мого батька, коли я був малим. Розумієте, що я маю на увазі, – принцип Мартінґейла і всяке таке. Звісно, ми перебрали з тим снігом.

П’ять понюшок! Втім, для нас молодих після двох тижнів це не було вже аж так багато.

Ґвендолін Оттер каже:

 

«Серце серця мого, блідий місяць шепоче,

Чого нам чекати аж завтрашньої ночі?»

 

А це приблизно