Читати книгу - "Щоденник наркомана"

в такому ж дусі.  

«Серце серця мого, сховайся від дощу,

Нюхнемо ще! Кокаїну – досхочу».

 

Я знаю, що на мене не варто розраховувати, коли мова заходить про поезію, і поважна авторка точно може дозволити собі посміхнутися і тихенько переступити через мої рештки. Лише за умови, що посмішка буде поблажливою. Але дух твору я справді вловив.

 

«Продовжуй, нюхнемо ще,

Не зупиняйся, не перебирай!»

 

Ні, так не добре.

«Продовжуй! Через край!» – так краще. Так поважніше і патріотичніше, й набагато краще передає ідею. А якщо вам не подобається, шукайте кращого деінде.

Ні, я не визнаю, що ми були безрозсудними. Ми мали чималі ресурси у своєму розпорядженні. І точно не були схожі на шахраїв, що не платять.

Ви ж чудово знаєте, як важко слідкувати за тим, щоб у хаті завжди були сірники. Зовсім банальна річ, сірники, використовуються постійно, завжди легко купити нові, й не проблема, якщо коробка з сірниками спорожніла; і я не погоджуюся, що мені хоч на мить забракло почуття міри у цій справі.

Тільки не згадуйте мені про політ до Парижа у променях Місяця. Визнаю, в мене закінчилось пальне; але усі знають, що захоплення першим коханням схильне спричиняти тимчасові розлади звичайної поведінки.

Найбільше мене потішив той очевидний факт, що Ґретель виявилася просто молодчинкою, що б там про неї не казали. При цьому вона була не просто звичайною старою доброю молодчинкою. Не бачу причини, щоб не визнати, що вона виявилася тим, кого можна назвати справжнім другом у найбільш ранньому, яке тільки можете собі уявити, вікторіанському значенні цього слова.

Вона була не лише справжнім другом, а ще й мудрим другом. Без сумніву передбачивши, що старий добрий сніг у нас таки закінчиться.

Тепер, друзі, я б хотів, щоб ви зрозуміли правильно, що чоловік, якщо він себе називає чоловіком, не з тих, хто перериватиме медовий місяць із дівчиною у японському кімоно, яке я вже описував, щоб накинути на себе купу жахливого одягу й кинутись на пошуки дилера по всьому Парижі.

Звичайно, ви одразу скажете, що я міг покликати офіціанта і той би приніс кілька кубічних кілометрів. Та не все так просто, ви ж не уявляєте, що це за готель, де нам пощастило зупинитися. Ми потрапили туди, навіть не підозрюючи про неприємності. Він був зовсім поруч з Етуаль, та виглядав для неозброєного ока, як абсолютно респектабельний, першокласний сімейний готель для вихідців з більш шляхетних та менш шляхетних родин.

Тільки не втікайте з думкою, що я чіпляюся до того готелю. Просто Франція тоді була знекровлена; а офіціант на нашому поверсі був сімейний чоловік середнього віку і, мабуть, читав Ламартіна, Паскаля, Тена й усю цю жахливу нудоту, поки не був зайнятий виснажливою, як на каторзі, доставкою ікри до нашої кімнати. Немає жодної потреби приховувати від вас той факт, що він завжди мав дещо шокований вираз обличчя, особливо це було видно по тому, як була підстрижена його борідка. І кожного разу, як він заходив до нас у номер, йому підкреслено щось не подобалося.

Я трохи сам собі психолог і дуже добре розумію, що цей чоловік кокаїну нам не принесе, навіть якби ми запропонували йому за це очолити міністерство тютюнової промисловості.

Тепер, звісно, я навіть не збираюся просити вас повірити, що Ґретель Вебстер щось знала про цього офіціанта – бридкого старого педанта! Вона просто проявила дбайливу передбачливість і дружнє розуміння. Без сумніву, вона мала досвід, море досвіду, барелі, бушелі досвіду, всі ці одиниці виміру, що я так і не вивчив у школі. Вона сказала собі, загальними словами, не обов’язково маючи на увазі якусь конкретну низку подій:

– З тієї чи іншої причини цим милим дітям у якусь критичну хвилину їхньої кар’єри може забракнути снігу, тож моє завдання – щоб вони його отримали.

Поки ці думки проходили крізь мою голову, я дістав манікюрні ножички і Лу почала відрізати нитки на підкладці кімоно в тих місцях, де нестримні чарівні пальчики намацали те, що ми називали у лікарні «сторонній предмет».

Так, помилки не було. Ґретель розуміла нашу психологію, ми розуміли її психологію, усе йшло чудово, як діти в школу.

Навіть не подумайте, що нам довелося зіпсути кімоно. Треба було лише розпороти складочку зсередини і витягти звідти маленький білий шовковий мішечок; відкриваєш, а там купа снігу, набагато милішого оку, ніж сніг на Монблані.

Ну, ви ж розумієте, коли ти його побачив, одразу потрібно нюхнути. Для чого? Ніхто не дасть відповіді на це запитання. Тільки не кажіть про «використання для операції на горло». Лу не потрібно було жодних операцій. Вона співала, як Неллі Мельба, і виглядала, як персик; і сама була персиком Мельба, ясно як двічі по два – чотири.

Можете не сумніватися, ми нюхнули! А потім кілька років кружляли у танці по всьому номеру – хоча годинник показував, що минуло, мабуть, не більше восьми-дев’яти хвилин, – та який сенс розводити теревені про годинники, якщо Ейнштейн довів, що час – лише один з вимірів простору? Яка користь з астрономів, які доводять, що Земля обертається навколо осі зі швидкістю 1000 миль на годину і пролітає по орбіті 1000 миль на хвилину, якщо ви за нею не встигаєте?

Було б зовсім нерозумно валандатися й залишитися позаду, та з великою імовірністю опинитися на Місяці, де й поговорити немає з ким, хіба з Жулем Верном, Гербертом Веллсом і компанією.

І не подумайте, що той білий шовковий мішечок був дуже великий.

Лу схилилася над столом і випустила свій довгий тоненький язичок, як той мурахоїд з Національного Біографічного Словника, чи як там воно називається, і почала ним крутити у купці снігу, поки я мало не втратив розум.

Я реготав, як гієна, згадавши її слова. «Твій поцілунок гіркий від кокаїну». Хлопчина Свінберн завжди говорив про гіркі поцілунки. Що він знає, нещасний бідолаха?

Тільки з повним ротом кокаїну починаєш розумітися на поцілунках. Цілування переходить з однієї фази в іншу, як романи Бальзака, Золя, Ромена Роллана, Девіда Лоуренса та схожих хлопців. Ти зовсім не втомлюєшся! Ти завжди на четвертій швидкості, а двигун муркоче, мов кошеня, велике біле кошеня з блискучими зірками на вусах. І це завжди по-різному і завжди однаково, поцілунок ніколи не закінчується, ти втрачаєш розум і вже не повертаєшся до нормального стану, ви, мабуть, не розумієте, про що я, а мені зовсім байдуже, і мені жахливо вас шкода, та можете й самі пересвідчитися в моїх словах, потрібно