Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

його посібниками з механіки. Як Пітер гляне вниз і побачить білу лінію на її голові, проділ волосся. Він, може, поцілує її, керуючись внутрішньою ніжністю, хоч вона спить і ніколи не дізнається про це.

— Можливо, він просто пожартував, — сказала я. — Тобто хіба він не може ще повернутися?

— Відвали, — сказала Конні. Вона, здається, теж здивувалася, що сказала це.

— Та що я тобі такого зробила? — мовила я.

Звичайно, ми обоє знали.

— Думаю, мені зараз краще побути на самоті, — манірно заявила Конні і втупила очі у вікно.

Пітер утік на північ зі своєю дівчиною, яка, можливо, навіть чекає від нього дитину, — я не задумувалася про біологічні процеси, факт розкладання білків у шлунку Памели. Але тут була Конні, її повненька фігура на ліжку була така знайома, що я знала кожну її веснянку, кожен слід від вітрянки на плечі. Це була Конні, яку я раптом полюбила.

— Ходімо в кіно чи ще кудись, — сказала я.

Вона шмигнула носом і розглядала блідий ободок своїх нігтів.

— Пітера більше немає поруч, — сказала вона. — Тож тобі вже не треба бути тут. Крім того, ти поїдеш до пансіонату.

Розпач у моєму голосі був очевидний.

— Може, сходимо у «Флаїн Ей»?

Вона покусувала губу:

— Майя каже, що ти не дуже добре ставишся до мене.

Майя — це донька стоматолога. Вона носила картаті штани, з відповідними жилетами, як молодший бухгалтер.

— Ти казала, що Майя надокучлива.

Конні мовчала. Зазвичай ми співчували Майї, яка була багата, але смішна, та я розуміла, що тепер Конні співчуває мені, дивлячись, як я зітхаю за Пітером, який, мабуть, вирішив поїхати до Портленда на тижні. Місяці.

— Майя мила, — сказала Конні. — Справді мила.

— Ми могли б подивитися фільм усі разом. — Я наполягала, щоб уникнути перспективи нудно провести літо. Майя була не така вже й погана, казала я собі, хоч їй і не можна їсти цукерок і попкорну, оскільки вона носить брекети, але так я могла уявити це, нас утрьох.

— Вона вважає, що ти паскуда, — сказала Конні. Вона знову повернулася до вікна. Я втупилася на мереживні фіранки, які допомагала Конні підрублювати за допомогою клею, коли нам було дванадцять. Я прочекала надто довго, було очевидним, що моя присутність у кімнаті була помилкою і було зрозуміло, що мені нічого не залишалося, окрім як піти, напруживши горло, попрощатися внизу з батьком Конні — він збентежено кивнув мені — і з брязкотом витягти велосипед на дорогу.

Чи почувалася я коли-небудь такою самотньою раніше, увесь день будучи нікому не потрібною? Я ледь не сприймала біль у животі за насолоду. Все ж бодай якесь заняття, переконувала себе, ідеальна можливість згаяти час. Я робила мартіні так, як батько мене вчив, розхлюпуючи вермут по руках, і ігнорувала, проливши його на барну стійку. Я завжди ненавиділа келихи для мартіні — ніжка і смішна форма дещо бентежили, неначе дорослі дуже сильно намагалися бути дорослими. Натомість я наливала його в чашку для соку, із золотавим ободком, і примушувала себе пити. Тоді робила ще одне і випивала теж. Було весело почуватися вільною і задоволеною власним домом, усвідомлювати, незважаючи на потік веселощів, що меблі завжди були огидні, а стільці важкі й манірні, як ґарґулії. Щоб помітити, що повітря прикрашає тиша, що штори завжди затягнені. Я відкрила їх і щосили намагалася підняти вікно. Надворі було жарко — я уявила батька, сердитого за те, що я впустила жарке повітря в дім, — але все одно залишила вікно відчиненим.

Матері не буде вдома цілий день, алкогольний напій допомагав згладити самотність. Було дивно, що я так легко могла почуватись інакше, що був безвідмовний спосіб пом’якшити гіркоту мого суму. Я могла пити, аж доки мої проблеми не здавалися компактними і милими, як я того й бажала. Я примушувала себе полюбити смак, дихати повільно, коли відчувала нудоту. Мене вивертало на покривало, яке я згодом відчищала від їдкого блювотиння, так, що залишався лише різкий, набридливий гострий запах у повітрі, який мені фактично подобався. Я перекинула лампу і зробила темний макіяж очей, недосвідчено, але з пристрасною увагою. Сіла перед маминим дзеркалом, на якому підсвічення мало різне налаштування: офіс. Денне світло. Сутінки. Кольорові вогні, мої риси обличчя були білі, немов у привида, коли я увімкнула функцію «Штучний день».

Я намагалася читати уривки із книжок, які мені подобалися в юності. Розпещену дівчину було відправлено в підземелля, до міста, у якому правлять гобліни. Оголені колінця дівчинки в дитячому платтячку, подряпини, отримані в темних лісах. Зв’язана дівчина на ілюстраціях збуджувала мене так, що я була змушена їх перегляд ділити на частини. Мені хотілося б, щоб я могла намалювати щось подібне, щось, що викликало б у когось жах. Чи намалювати обличчя темноволосої дівчини, яку я бачила в місті, — яку я розглядала достатньо довго, щоб побачити, як поєднуються риси її обличчя. Я годинами мастурбувала, уткнувшись обличчям у подушку, отримуючи насолоду. За якийсь час у мене з’являвся головний біль, нервове сіпання м’язів, у ногах тремтіння і чуттєвість. Моя білизна і верхня частина стегон були мокрі.

Інша книжка: ювелір срібних виробів випадково розливає розплавлене срібло собі на руку. Після опіку шкіра його руки, мабуть, покрилася кіркою і злізла. Шкіра стала натягненою, рожевою і свіжою, без волосків чи ластовиння. Я подумала про Віллі і його протез, шланг з теплою водою, яку він лив на свої авто. Як калюжі повільно випаровуються з асфальту. Я спробувала, як воно оббирати апельсин, якщо в тебе обпечені руки до ліктів і немає нігтів.

Смерть я уявляла, як щось схоже на вестибюль у готелі. Свого роду цивілізовану кімнату, добре освітлену кімнату, у яку легко можна зайти чи вийти. Хлопець з міста застрелився у своєму підвалі після того, як його упіймали на продажу фальшивих лотерейних квитків. Я не думала про закипілу кров, мокрі нутрощі, але лише про легкість моменту, яким чистим і відокремленим мав здаватися світ. Усі розчарування, усе повсякденне життя з його суворістю і приниженнями одним порухом руки ставали неважливими.

Проходи між рядами в магазині здавалися новими для мене, мої думки були розмиті від сп’яніння. Постійне мерехтіння світла, зігнилий лимон, викинений у кошику для сміття, косметика, впорядкована вдалими, фетишистськими групами. Я зняла ковпачок з помади, щоб випробувати її на своїм зап’ясті, оскільки читала, що так треба робити. На дверях пролунали дзвіночки. Я звела погляд. Це була