Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

всіх на ім’я.

ХРИСТИНА: Ти єдиний зумієш повернути її.

ЙОГАН: А якою буде моя винагорода? (Пауза.) Я щось не розчув.

ХРИСТИНА: Я молитиму Бога, щоб подякувати йому за можливість щовечора опинятись у твоєму ліжку...

ЙОГАН (починає усвідомлювати): Я не зовсім розчув.

ХРИСТИНА: ...і в нас будуть гарненькі дітки.

Сильний гуркіт льодоходу.

ЙОГАН: Король?

ХРИСТИНА: Так, та лише після того, як ти приведеш її до мене.

ЙОГАН: О, всі клієнти Марії Магдалини! Я! Король! О, лахміття Лазаря! Що мені зробити? Обійняти тебе? Поцілувати? Стати на коліна перед тобою?

ХРИСТИНА: Приведи її!

ЙОГАН: Вона скоро тут буде, заприсягаюся власною короною!

Йоган виходить.

ХРИСТИНА (наодинці): Іди, мій фальшивий брате! Я скоріше кинуся вниз із найвищої вершини, аніж одружуся з тобою. І якби якась із тих вершин була заввишки з твоє марнославство, то саме її я й обрала б. (Починає повільно падати сніг.)

Моя країно,

Прекрасна й велична.

Полярна Зоря тобі провідник.

Сонце і місяць стоять на сторожі.

Моя країно.

Довершена, блискуча і чиста.

Запах твій тису, сосни, цуги і кедру,

Води твої сині, прозорі.

Твої величезні ведмеді,

Твої королівські олені,

Вовчий вий,

Та мишкування сов.

Моя країно!

Метка до свят,

Метка в хмелю,

І навстіж вхід.

Іншим простягає руку.

Твої щирі утіхи протистоять прикрощам і вірі.

І ви, небесні маріонетки, ви пам’ятаєте мого батька!

Про сніг він казав, що то сльози змерзлого неба.

Моя велична країно, твоя королева обливається холодними слізьми.

Що краще: нехтувати щодня власною країною чи залишити її, щоб ще більше любити її здалеку?

Зректися свого народу, зректися своє віри, зректися свого батька, щоб стати такою, якою я хочу бути?

Вона знову бере листа від Папи. Всі персонажі, включно з Еббою, виходять на сцену. Пауза. Коли Христина бачить Еббу, то знову кладе листа на землю. Всі персонажі відходять у тінь, крім Ебби.

ХРИСТИНА: Нічого не кажи! Я хочу, щоб ця мить тривала й тривала. Якби ти знала, як я бажала її. Секунди посідають звичні місця у хвилинах. Ось воно, справжнє чекання! Дай подивитися на тебе. Дай повірити хоч на мить, що без тебе моє життя нічого не варте, що я ніщо, як найбідніший бідняк. Тепер я знаю, що ніколи не змогла б змиритися з тим, що тебе немає, навіть якби ти була відсутня всього секунду. Я належу тобі настільки, що ти ніколи не зможеш утратити мене. Вимови слова, ті, які визначать долю мого народу. Я слухаю тебе.

ЕББА (голосно): Вони теж слухають, оті, що в тіні.

ХРИСТИНА: Де ти була?

ЕББА: Не важливо, та я нікому не побажаю там опинитися.

ХРИСТИНА: Тобі погрожували?

ЕББА: Ні.

ХРИСТИНА: До тебе ставилися зневажливо?

ЕББА: Ні.

ХРИСТИНА: Покажи свої руки.

ЕББА: Ні

ХРИСТИНА: Спину. Зап’ястки. Шию. Ніяких слідів насильства?

ЕББА: Ні.

ХРИСТИНА: А твоя честь? Чинилися посягання на твою честь?

ЕББА: Як того вимагає традиція від компаньйонок, я прийшла, щоб просити вас благословити моє заміжжя. (Пауза.) Не змушуйте мене повторювати. Ми кохаємо одне одного.

ХРИСТИНА: Ви кохаєте одне одного?

ЕББА: Якоб! Мій наречений!

ХРИСТИНА: І ти хочеш одружитися з ним?

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: І ти цілком цьому рада?

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: І ти будеш проводити свої дні і свої ночі...

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: І в радості? І в горі?

ЕББА: Так. (Ще один звук льоду, що ламається з гуркотом.) Ви чули цей гуркіт, який долинув знизу?

ХРИСТИНА: Гуркіт йде з великої тріщини.

ЕББА: Я зрозуміла, що відволікала вас від виконання вашого обов’язку. (Видно, що її терзає нестерпний біль.) Усі ці аскетичні старигани, відколи ми розлучилися. Похмурі богослови, зловісні радники. І дякую вам за моє тісне спілкування з графом Йоганом.

ХРИСТИНА: Я зроблю так, що ти все забудеш. Або ж зроблю так, щоб вони все надовго запам’ятали.

ЕББА: Випробування було важким, але необхідним. (Перебирає шанобливу поставу.) Ви пастух для свого народу. А я на ваше прохання повинна була стати вовком.

ХРИСТИНА: Ми поїдемо до Риму! Ми будемо там щасливими!

ЕББА: І що? Ви переодягнете мене у вікарія?

ХРИСТИНА: Я кохаю тебе! Я ніколи тобі раніше не казала, що кохаю тебе!

ЕББА: Мене ніколи не потрібно було переконувати у цьому. (Пауза.) Я не кохаю вас. Чи був у мене вибір? Чи могла я хоч якимось чином відмовити вам, вашій прихильності? Ви мій суверен. Я намагалася, добре чи погано — радше погано, ніж добре, — показати вам, що кохала вас.

ХРИСТИНА: Це вони вклали ці фрази тобі в голову.

ЕББА: Я кохаю Якоба.

ХРИСТИНА: Ти добре граєш!

ЕББА: Благословіть моє заміжжя!

ХРИСТИНА: Перестань бути їхньою лялькою!

ЕББА: Змилуйтеся! Я не кохаю вас.

ХРИСТИНА: А там, у тіні, ти знайдеш їх? Вони скажуть, що ти добре грала? Що ти виглядала щирою у своїй відмові?

ЕББА (занепокоєно): Тріщить, скрегоче. В крижаних глибинах.

ХРИСТИНА: Я вже чую, як вони тобі аплодують! Ти вимовила всі слова?

ЕББА: Я одружуюся. Завтра. На світанку!

Христина кидається на Еббу і здіймає кулак, щоб вдарити її в обличчя. Утім, стримує свою лють.

ХРИСТИНА: Бажання вдарити тебе — повідомлення, яке мої очі передають у мій мозок, який наказує мені вдарити якнайсильніше...

Ебба вивільняється з рук Христини.

ЕББА: Господи!

ХРИСТИНА (все в тій самій позі, наче час зупинився): Якби я була чоловіком! Якби я була чоловіком!

ЕББА: Благословіть або повісьте мене!

ХРИСТИНА: О, мотузка для Юди, попроси у диявола благословити тебе!

Ебба простягає їй рукавички рожевого шовку і кидає їх на землю.

ЕББА: Заберіть їх!

Ебба виходить.

ХРИСТИНА: Я кохаю тебе! Я кохаю тебе! Я кохаю тебе!

КАРЛ ҐУСТАВ (напідпитку і роздратований): Ти повторюєш це, як те щеня, що хлепче з калюжі! Так то був вітер, що тебе штовхнув? Величезне шаленство вітру? От я нічого не відчув. Навіть легкого пориву. Мій суверен на землі! Ганебно на землі! Ну й як воно, бути кинутою? Я тут був у таверні, і вони всі голосно співають:

У зад, у зад, у зад, солдат,

дівах — йому на штих,

у зад, у зад, у зад, солдат,

Христина всього навчить.

Скажи, як тобі, коли тебе кидають? Воно так само й між жінками? Ну і як це? Не так принизливо? Скажеш? Ти... ти можеш скиглити, можеш ридати, можеш вити! Ти королева! А ведмеді, як я, ми смішні з нашим порослим шерстю болем. Заглянь у дзеркало, і ти здивуєшся, на кого схожий провідник мого народу! «Мої