Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Глава 11

Вранці я прокидаюся одна. Не відразу згадую про те, що ще кілька годин тому поруч зі мною в одному ліжку спав чоловік. І це був не Юра. За дверима чути голоси моїх рідних і якийсь шум, я швидко встаю з ліжка і йду в бік гардеробної. Тіло все ще ниє від ласк Андрія і як би я не хотіла зізнаватися – проведена з ним ніч була прекрасна. Він незаеречно хороший коханець.

Я відкриваю двері гардеробної, роблю крок і застиваю. Посеред тісного приміщення кілька величезних валіз, які явно не належать мені. Що за чортівня? Я штовхаю ногою одну з них, швидко натягую на себе перші-ліпші спортивні штани і футболку, і вилітаю з кімнати саме в той момент, коли мій батько і Андрій про щось мило воркують, зав'язуючи шнурки на черевиках.

- Ти ще тут? – я схрещую руки на грудях і сканую його поглядом. Андрій навіть не повертає голову в мою сторону. Ніби мене немає. Або ж я його чимось образила. Ні, ну треба ж!

- Доню, ми з твоїм хлопцем спробуємо знайти хоча б один  працюючий супермаркет. Електрики все ще немає, але завірюха заспокоїлася. Сподіваюся, машину вдасться відкопати. Ех, хоча б до півночі все полагодили, який Новий рік без привітання президента, га? – настрій тата зашкалює. Я починаю підозрювати, що ворог, який пробрався в мою квартиру, вже встиг зачарувати не тільки бабусю.

- Добре. І тат, я не буду проти, якщо ти десь у заметі загубиш мого молодого чоловіка.

- Не хвилюйся, котику, дорогу до цього будинку я тепер можу знайти навіть із закритими очима, - нарешті звертає на мене увагу Містер Санта і виходить за поріг. А я мрію щоб і ноги його тут більше не було.

З його відходом мені відразу ж стає так легко дихати, немов до цієї хвилини з кімнати хтось відкачував кисень, а потім взяв і відкрив вікно на вулицю.

- Ну, нарешті вони пішли і ми можемо спокійно поговорити, - з кухні з'явилася мама і, витерши руки в фартух, тягне мене в кімнату. Бабуся, звичайно ж, слідом. – Розповідай. Все. Хто він, як познайомилися, які у вас плани, а головне –де Юра?

Ми влаштовуємося на ліжку і дві пари очей дивляться на мене з цікавістю. А я...я навіть не знаю що відповісти.

- Юра... я зрозуміла, що ми не підходимо один одному. А з Андрієм, ну, ми познайомилися кілька місяців тому, просто спілкувалися, а потім несподівано вирішили, що хочемо чогось більшого ніж просто дружба, - починаю брехати, тому що не хочу засмучувати матір. Вона дуже переживає за моє жіноче щастя і за те, що я досі не одружена.

- Ох, Настуся, він такий чудовий! І красень, і чемний, і відразу видно – працьовитий.А татові твоєму то як сподобався!  - плескає в долоні бабуся.  - Всі вуха вже продзижчав, який у нас зять буде хороший!

- Ба, мам, ви це ... не поспішайте з такими серйозними заявами.  Ми тільки-тільки почали зустрічатися, хто знає що буде через тиждень.

 - Не треба так песимістично налаштовуватися, все буде добре, ти у нас он яка красуня, - мама обіймає мене і цілує в лоб, я ж відчуваю себе маленькою дівчинкою і нерозумно посміхаюся, намагаючись приховати за цією посмішкою біль.  Тому що варто тільки згадати про Юру, у серці коле голками, а на очах виступають сльози.  Не так вже й просто за один день перекреслений півроку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍