Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Глава 6

Алекс

— Алексе, зайди до мене! - промовив тато, голосом який не терпить заперечення.

— І тобі привіт тату, - з сарказмом сказав я, - розмова не може почекати до завтра, я тільки з тренувань, сильно втомився?

— Я чекаю, - наказово повторив він.

— Ну так звісно, коли тобі було діло до інших, - роздратовано кинув спортивну сумку і пішов до його кабінету.

— Я тебе уважно слухаю  "таточку", - присівши, незадоволено вимовив я.

— Чому ти не розповів, що тобі надійшло запрошення з-за кордону на практику? Чому я дізнаюся від сторонніх осіб про це?

— Не було потреби в цьому, тому що, я нікуди не поїду. Це ти наполіг, щоб я навчався на адвоката. Я, якщо ти пам’ятаєш, хотів займатися професійними гонками. Якби не мама, якій ти свого часу виїв весь мозок, я б не поступив на юрфак, - з болем в серці вимовив я.

— Як це не поїдеш? Ще й як поїдеш, після захисту диплому ми повернемося до цього питання, - крізь зуби процідив він.

— Тату, почуй мене, я сказав ні і крапка. Це не моє і я не буду продовжувати цей фарс. Мами не має і ти не зможеш на мене тиснути через неї. Це твій вибір був батьку, а не мій. Тобі завжди потрібна була тільки гарна ілюзія зразкової сім'ї. А що хочу я чи мама тебе ніколи не цікавило. Чи не так тату? -  Вираз обличчя його враз напружився, а руки зжалися в кулак.

— Та як ти смієш мене в чомусь звинувачувати? Я все життя дбав, щоб ви мали все необхідне, - піднявшись з крісла він перейшов на крик.

— Не все тату, коли ти зрозумієш, що гроші це не найголовніше в житті? Є речі, набагато важливіші. Мама теж заробляла, не ти один все тягнув на собі, але вона не стала такою черствою, як ти.

— Я всього сам добився в цьому житті, а твоя мама, народилася в багатій сім'ї. Вона не знала, що таке злидні.

— Алексе, гроші правлять світом без них ти ніхто. А все інше - це не потрібна розмазня, - цинічно промовив він, - і чим швидше ти це зрозумієш, тим краще буде для тебе.

— Зрозумій, я не ти, - піднявшись з дивана випалив я, - я не хочу все життя жити так, як ти цього хочеш.

— Твої безглузді гонки. Це ти називаєш життям? - спопеляючи сердитим поглядом шипів він.

— Мова зараз не про гонки, але кому я це кажу. Ти чуєш тільки себе, - розвернувся щоб вийти бо сперечатися з батьком було марно.

— Алексе, я це так не залишу, ми ще обов'язково повернемося до цього.

— Роби як знаєш, я все сказав і думку не зміню, - гримнув дверима і пішов до своєї кімнати.

Прийнявши душ я спустився до кухні на вечерю. Голод, після тренування, нагадував про себе голосним бурчанням в животі.

— Добро вечора, Марія Романівна.

— Привіт, Алексе. Ти як? - запитала Марія, наша хатня робітниця, коли я зайшов до кухні.

— Все нормально, я звик, що він мене не чує, - зітхнувши промовив я.

— Вибач, Юрій Іванович так кричав, що я з кухні почула, - поглянула вона на мене з материнською турботою.

— Пусте, не зважайте. Вечеря вже готова, а то я добряче проголодався? - спитав перевівши розмову, говорити про батька не хотілося.

— Так, сідай за стіл, зараз все принесу.

Марія швидко принесла запечене м’ясо з картоплею, салат з овочів і компот з фруктів, а на десерт мій улюблений шоколадний кекс. Який дуже часто пекла мама, для мене в дитинстві.

Після смерті матері, Марія Романівна, часто мені їх готує і піклується, як про свого сина. Я виріс в неї на очах. Вона прийшла в наш дім працювати нянею, а пізніше залишилася кухаркою.

Сімейне життя з чоловіком пияком не склалося. Терпіла кілька років, а після того, як втратила через нього дитину розлучилася.

Більше заміж не вийшла, завжди казала мамі, що нажилася на два життя вперед з чоловіком. Для матері вона була, як старша сестра, якої в ней ніколи не було. Завжди все робили разом і підтримували одна одну, коли тато не бачив. Він завжди наголошував, що кожен має знати своє місце, а прислуга тим більше.

— Дякую, Марія Романівна, сідайте зі мною, повечеряємо разом, а то сам стільки не подужаю. Батько я так зрозумів поїхав, мабуть до чергової коханки.

— Так, він одразу після розмови з тобою вилетів злобний, взяв ключі і вийшов, - присівши за стіл проказала вона, - Алексе я не голодна, а посидіти біля тебе не відмовлюся. Як твоє навчання, а то останім часом я рідко тебе бачу?

— Останній курс і справді забирає багато часу і сил. Незважаючи на те, що мені не подобається мій фах я все рівно не можу халатно ставитися до навчання, - жуючи відповів я, -  а ще, ми готуємося до матчу між універами, який відбудеться вкінці листопада. Ще три тижні залишилося тому тренер нами ганяє жорстко.

— Після університету чим плануєш займатися Алексе?

— Я ще не вирішив є кілька ідей але поки, що я не можу їх втілити в життя. Залишилося не так багато часу і я зможу повноправно володіти маминим спадком, ось тоді і вирішу. Перше, що я зроблю це з'їду від батька. Втомився від його постійних наказів. А ще відправлю вас в всесвітній круїз, про який ви колись мріяли, але так і не вирушили бо не захотіли залишити маму саму на довгий час. Вона кілька раз наполягала але ви були не похитні в своїх рішеннях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍