Читати книгу - "Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі"

Глава 7

Непомітно і швидко настав сімейний обід. Варя, хвилюючись, метушливо зібралася, нанесла легкий макіяж, що відповідав нагоді, і знесилено опустилася на стілець. За ці дні вона встигла змучити себе сумнівами, страхами та численними комплексами.

– Варю, – похитав головою Олександр. – Чим ти знову збентежена?

– Сашко, я ось подумала... А чому зараз? Чи не можна перенести ще трошки цю зустріч?

– Злякалася? – беззлобно і весело розсміявсямолодий чоловік.

Потім посерйознішав, присів перед нею навпочіпки.

– Варонько, мені дуже шкода, але їхати доведеться раніше. Я не квапитиму тебе, –поспішно додав він.

– Коли ти збирався мені сказати? – вмить засмутившись, розгублено запитала Варя.

– Ближче до дати від’їзду, – чесно відповів чоловік. – Не хотів засмучувати тебе раніше.

– А потім можна? – хмикнула Варя скривджено. – Правда завжди краща, вона економить час.

Її голос миттєво став чужим. Наче ця звістка збудувала між ними стіну, відкинувши на два тижні назад, коли спільне майбутнє здавалося їй неможливим.

– Варю, я замовив квитки нам обом, – він порився в задній кишені джинсів і витяг звідти два квитки. – Ось мій, – він простяг коханій свій квиток на літак. – А ось на твоє ім’я рівно за тиждень. Це і на краще. Я встигну приготувати все до твого приїзду.

Але Варі від цього не стало легше. Давило тяжке передчуття швидкого розставання.

– А як я житиму без тебе цей тиждень? – мляво запитала вона, беручи з його рук квитки і переконуючись у правдивості сказаного.

Сашко задерикувато засміявся:

– А казала!..

– Та ну тебе! – уже з усмішкою відмахнулася Варвара, підставляючи щоку для поцілунку.

Але вона помітила, що усміхався Сашко цього разу лише губами.

– Це через той дзвінок? Це безпечно для тебе? – прямо спитала Варя.

Він не став відпиратися. Але і не йшов на відвертість.

– Їдьмо, бо ризикуємо запізнитися. А це, мабуть, негарно. Ні про що не хвилюйся. Все буде добре.

І вона знову повірила. Але серце огорнула якась неясна тривога, коли сідала в машину, засмучено глянувши на затишний будинок. Хотілося вірити, що коханий і цього разу знає, що робить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍