Читати книгу - "Мені потрібна свобода , Аріна Спел"

Бал

  Час пройшов непомітно. Було витрачено багато сил і енергії. Але сукня вартувала того. Я стояла перед зеркалом і милувалася результатом . Червона, мов кров сукня сиділа ідеально. Щільно облягаючий верх, окреслював всі вигини, високий комір закривав шию, а пишні спідниці спадали до долу. Волосся було переплетене  закинуте на перед. 
-Він вас вбʼє. Прямо там, при всіх- причитала моя помічниця.

-Чого б це? Ніякий декольте, як й було велено. Інших вказівок не надходило. Подай Но мені накидку, не хочу завчасно зіпсувати сюрприз.

-Вбʼє, точно вбʼє. 
Ну чого галасувати. Поступив приказ, який я виконала дослівно.  Ось, під саму шию підігнала сукню. А про спину хтось щось казав? Ні. Тут я вчинила на власний розсуд. А розсудила я, що бути їй відкритою. Повністю!!! До самої поясниці. Тому й волосся вклала на перед, щоб ніщо не відволікало увагу. 
І от, стоїмо ми, вісім претенденток в просторому холі й чекаємо кожна на свій вихід. В залі вже повно народу. Чути шум і легку музику. Його величність в протилежному кінці в супроводі брата й Браєна приймає гостей. 
Коли оголосили імʼя одніє з дівчат - запанувала  тиша. В прочинені двері ми бачили, як всі звернули погляди на неї, коли вона йшла живим коридором. Гості шепотіли між собою, явно оцінюючи. 

Щось мені погано. Витівка з відкритою спиною вже не здавалася такою вдалою. Та коли оголосили моє імʼя, я гордо скинула накидку і попрямувала до короля. 
Мені здалося, ніби шлях переді мною витягся і вимірюється не в метрах, а кілометрах, час ніби затягнувся. Але попри все ось я вже стою перед трьома вінценосними особами вклоняючись в реверансі. 
-Дозвольте представити, леді Айрін, одна з чарівних претенденток на місце королеви.
-Браєн - представився у відповідь гість- у вас чарівна сукня. Вам дуже личить. Ваша кравчиня неперевершена майстриня. 
-Це мій дар. Моя магія дозволяє мені створювати вбрання самостійно. А ця сукня вимагала особливої уваги. Потрібно було докласти чимало зусиль, щоб задовольнити вимого його величності, вони трохи не вписувалися в мій попередній задум.

-Я радий, що ви не пішли на перекір, й зрозуміли, що не варто ризикувати, нехтуючи моїми наказами - коли Кайлен говорив це, на лиці у нього блукала самовдоволена посмішка. О, милий, бачив би ти посмішку, яка була в середині мене. Ти б вдавився, їй богу. 
-Чи я б посміла? - на цьому я вклонилася , обернулася й пішла до фуршетного столу, де вже чекали інші дівчата. 
Чи то мій слух так загострився чи величність скреготав зубами й справді так голосно, та не почути його було не можливо. Я ж була зосереджена на тому, щоб без пригод дійти до місця призначення. Ноги не гнулися, тіло трусилися а плечі ніби обпікає чиїсь погляд. Хоча чого чиїсь - знамо чий. Дійшовши до столу, взяла бокал вина, повільно відплила і подивилася на Кайлена. 

Перед ним стояла чергова дівчина , Остін представляв її гостю , а Кайлен дивився на мене, навіть не намагаючись вдавати що слухає їх. Я бачила як він стискає руки в кулак , як супить брови, як стримується і намагається прийти до тями. Чого завівся, питається? Ось, коханки його , такі декольте начіпили, що пуп видно, а він і бровою не повів. Дівчата теж далеко не пішли, скромності в їх вбранні було не багато. Моя спина нікого навіть не здивувала, й не таке бачили, мабуть. Так сама себе заспокоюючи я й стояла поки не оголосили перший танець. 
Його величність, не відриваючи від мене погляду, підійшов до Вайлед, ще однієї з учасниць нашого марафону «за щасливим майбутнім», галантно запросив і повів до центру зали. 
Дуже треба було. Мені навіть на краще. Зараз би бубнів на вухо «та як ви посміли, та що ви собі думаєте». Я настільки заглибилась в себе, що навіть здригнулась коли почула:

-Можна  вас запросити.

Підвела очі -Браєн. Десь на задвірках свідомості блукала думка, а може не варто? Та вона була затоптана моїм адреналіном, що побіг, розганяючи кров.

-Так- простягла я руку, помітивши дещо здивований погляд. Мабуть чекав на відмову, знаючи традицію чекати на короля. Вирішив погратися. Так тобі й треба. Не на ту напав. Будуть тепер витріщатися на нас обох, а не лише на мене. Коли ми виходили на площадку, Кайлен в цей час вже розпочав танок (це було щось на подобі вальсу, легка музика й легке виконання) . Він розмовляв з своєю супутницею, мило посміхаючись. Рухались вони чарівно, було видно що обидва добре знаються на цьому. Мить і він підводить свій погляд на мене, ще мить- зупиняється, збившись з ритму, шумно вдихає декілька раз, струшує головою й починає знову танцювати. 

По троху зала заповнюється людьми, але наші дві пари, як на зло, досить близько. 
Коли партнер поклав мені руку на спину, промайнула думка, що виріз треба було підняти вище, але що зроблено то зроблено, на зад же не вернеш, то й побиватися нема чого. 
-Ви смілива-розпочав розмову Браєн. 
-В чому? -вдавати дурненьку, це я вмію, ще й мило покліпала очима. 
-Здається, заборонено віддавати свій перший танець комусь іншому.

-Не заборонено, а не рекомендовано. Погодьтесь, це різні речі- я стиснула плечима. 
-Я б спитав, чи не боїтесь ви вилетіти , та, на жаль, вам це не загрожує. 
-По перше, чому не загрожує? А по друге , чого на жаль? 
-Бо я не сліпий!! Я б хотів вас запросити ще бодай на один танець, але боюсь що сьогодні мені це не світить. 
-Та Король не підійде навіть до мене. Он який злий, хоча чому, ніяк не розумію. 
-Сліпий хіба не зрозуміє - пирхнув він. 
В цей час музика закінчилась, мій партнер запропонував мені лікоть і ми попрямували назад. Де вже стояв Кайлен. Як і встиг так швидко. Він метав гнівні погляди з мене на мого партнера і тільки но ми пішли простягав руку.

-Дозвольте вас запросити Айрін. 

Дивився так, ніби питав «дозвольте вас придушити?»

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍