Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Глава 4.1

Айна прокинулася разом із сонцем – весела, безтурботна, сповнена життя та надії.

Ніхто про її нічну зустріч з коханим не дізнався, а всі кошмари,  навіяні криком невідомої істоти, розтанули в гарячих ранкових променях наче  порожній, сон, який нічого не означає.

Айна з легкістю схопилася з ліжка і тут же згадала, що в світі є щастя: за вікном сяє краплями райдужної роси чудовий ранок, птахи співають так натхненно і голосисто,   і настає час приміряти весільну сукню, яку шили від весняного рівнодення. А головне – Лемі з'явиться до полудня, щоб піднести Айне пояс нареченої, зроблений з м'якої шкіри і прикрашений коштовним камінням.

Давня традиція змушувала серце дівчини тремтіти у передчутті. Після того, як вона прийме пояс із рук Лемі і одягне його на свою талію, то вже ніщо, навіть смерть, не зможе розлучити її з коханим.

Айна прийняла запашну ванну і, загорнувшись у теплу тканину, увійшла до кімнати, що служила майстернею: простору і світлу, з розписними прядками, величезним дзеркалом навпроти вікна, в якому відбивався край лісу і грали, перемигуючись,  сліпучі сонячні відблиски.

Нянька сиділа в зручному, глибокому кріслі і вишивала золотою ниткою вогненно-червону стрічку, що символізувала язики полум'я. Цю стрічку Айна повинна буде вплести у своє волосся перед першою шлюбною ніччю.

Дівчина з захопленням провела долонею  по світло-блакитній блискучій сукні, що була розкладена на широкому дерев'яному настилі і почула, як по вимощеному кам'яними плитами двору процокали кінські копита.

Айна підбігла до вікна і виглянула на вулицю, мружачи від яскравого ранкового світла.

–  Нянечко, чи не знаєш ти, куди їздив Сайм? – запитала вона.

– Звідки мені знати наміри невдячного молодика! – пробурчала Кора, перекушуючи міцними зубами нитку, – відколи він почав діставати до стремена, то перестав посвячувати мене у свої задуми.

– Ну що ти, нянько! – засміялася Айна, – Сайм дуже любить тебе!

Але та лише з удаваною суворістю похитала головою.

Кора була дочкою годувальниці, яка вигодувала і випестила Аулу.

Мати Аули померла невдовзі після пологів, а батькові не було часу дбати про дочку, – плем'я тоді переживало непрості часи. Чекали, до того ж, лиха із Заходу. Вітром навіяло погані чутки, що вождь Лянсіди задумує розпочати війну проти Етеляни.

Але, на щастя, слух виявився лише слухом, і хмари над містом розвіялися, повернулася безмежна синь небес, а разом з нею – спокій і надія.

Коли прийшла пора Корі виходити заміж, вона не стала вибирати собі нареченого, тому що їй так ніхто і не сподобався, а впросила Аулу, з якою була дуже дружна, залишити її в будинку.

Потім народився Сайм. Кора не могла стати його годувальницею, але стала нянькою.

Коли Сайму виповнилося шість років, він перестав потребувати жіночої опіки, бо батько посадив його верхи на коня і вклав йому в руки легкий невеликий спис.

Так у Кори залишилася лише Айна. Новонароджена дівчинка тільки-но починала пізнавати світ і здивовано блимала на всіх   з колиски своїми чарівними, яскраво-синіми оченятами.

– Все це дуже дивно, нянька… – з легким подивом говорила Айна, стежачи з вікна за тим, як Сайм заводить коня в стайню.

Надто вже добре знала вона брата і тепер, дивлячись на його зниклі плечі та зосереджене обличчя, розуміла: Сайм чимось стурбований.

Невагома тінь пробігла по її серцю, знову невиразно пригадалися їй і нічні тривоги, і пронизливий крик невідомої істоти, що віщує біду.

–  Довір турботи чоловікам! – сказала Кора, побачивши, як потьмяніли круглі щічки її улюблениці. – Твоя справа: пісні, танці та підготовка до весілля. Не забивай свою голову марними клопотами.

– Тільки співати і танцювати дуже нудно, нянько! – вигукнула Айна.

– Займися тоді вишиванням. Подивися як гарно! – Кора вильнула в повітрі вогняною, розшитою витіюватими золотими візерунками стрічкою, – Ти ж хотіла вишити покривало, де буде написана вся історія Етеляни! Почала та кинула!

–  Не дорікай, нянечка. Поглянь-но краще, всі пальці я собі в кров поколола тими гострими голками... Не хочу більше займатися вишиванням! – уперто промовила Айна і навіть ніжкою по підлозі тупнула.

– Чого ж ти бажаєш? – Кора здивовано підняла на неї темні, лагідні очі.

– Ах, не знаю, нянечка! Щось нудить мене, щось гризе моє серце! Так хочеться застрибнути на коня і помчати швидше за вітер у неосяжну далечінь... Адже світ такий великий, а я нічого не бачила!

– Немає потреби дівчині по світу вештатись, – суворо подивилася на неї Кора, – нехай чоловіки шукають пригод. А тобі про заміжжя думати треба!

– Та чи добре там, у тому заміжжі? – лукаво спитала Айна і вся спалахнула, зарділася.

Кора пом'якшила свій погляд і посміхнулась:

– А хто його знає, дитинко… Я-то не встигла заміжньою побувати. Але якщо є кохання, то все налагодиться!

– Та без кохання хіба ж можна? – здивувалася Айна.

– І без кохання трапляється. Є такі звичаї, коли заміж проти волі видають, тільки за батьківським наполяганням.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍