Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Розділ 5. Новий дім

Олена інстинктивно віднесла смартфон подалі від вуха, але їй все одно було чудово чути життєрадісний голос співрозмовника.

— Елен, крихітко, ти й не уявляєш, який я щасливий, що все так склалося. Хочу негайно побачити тебе. Зараз приїду. Ти ж не проти?

— Проти! — мабуть, надто різко як для "нареченої" відповіла Олена.

Потім схаменулася і пролепетала якомога м'якше:

— Я так втомилася. Мені потрібно відпочити.

— Розумію-розумію, — швидко погодився Руаль. — Тоді приїду завтра вранці. Як завжди, о восьмій. Цілую, мила.

У відповідь «цілую» Олена видавити з себе не змогла. Ні, таки актриса з неї ніяка. Єдиним бажанням було якнайшвидше скинути виклик, що вона й зробила, промимривши на прощання сухе «до зустрічі».

Власне, від передчуття цієї зустрічі у Олени мороз по шкірі пробіг. Вона гадки не мала, наскільки близькими були стосунки між Елен та її нареченим. Зрозуміло одне: як мінімум інтимні дотики та поцілунки незнайомого хлопця Олені гарантовані. Про щось більше вона навіть думати не хотіла. Бр-р-р. Уява чомусь намалювала невисокого повненького пана з кущистими бровами і неохайною ріденькою борідкою. Олена допускала, звичайно, що все не так погано, як підказує бурхлива фантазія. Але який інший образ міг спасти на думку, якщо на даний момент у цьому дивному Запасному Світі більш-менш у деталях їй вдалося роздивитися лише двох чоловіків: Кастра та Падеву? І обидва зовні були, м'яко кажучи, малопривабливі. А раптом тут усі чоловіки такі?

Втім, писані красені викликали в Олени ще більшу відразу. З неї досить Едуарда, завдяки якому вона тут опинилася. Залишалося сподіватися, що якщо Елен і Лена схожі зовні, то й смаки у них хоч трохи сходяться і наречений, що так несподівано звалився на голову, не виявиться ні нудотним красенем, ні відразливим нечупарою. Але в будь-якому разі до ранку треба було постаратися придумати якусь причину, щоб тримати хлопця на відстані. Наприклад, прикинутися хворою. Одна біда — Олена не знала, які хвороби трапляються у Запасному Світі та які у них симптоми. Адже їй необхідна була не просто хвороба, а найнебезпечніша і найбільш заразна, щоб геть-начисто відбити у «нареченого» бажання лізти до неї з ніжностями.

Тривожні думки остаточно розвіяли сон, і Олена вирішила дослідити нове житло, якщо вже провалитися в рятівну відключку у неї категорично не виходило.

Першою була досліджена спальна кімната. Нічого особливого у ній не знайшлося. Ліжко, тумбочка, комод, шафа. Олена вже звернула увагу, що якби не деякі деталі, Запасний Світ був дуже схожим на той, до якого звикла. Втім, був один звичайний для земних спалень предмет, який викликав живий інтерес — дзеркало. У всіх романах про «потраплянців» в інші світи, яких Олена перечитала багатенько, герої обов'язково роздивлялися своє відображення і виявляли щось незвичайне. Вона негайно наслідувала їхній приклад. Покрутилася і так, і так, але зрештою довелося визнати: нічого особливого із зовнішністю не сталося. Хіба що Олена трохи пострункішала. Можливо, перехід між світами спалив пару зайвих кілограмів — пригода явно енерговитратна. Або просто далося взнаки, що вона майже цілий день нічого не їла. Причина була не така важлива, головне — талія виглядала явно тоншою. Олена усміхнулася — хоч якась користь від дивного переміщення. Ще хвилину тому вона відчувала повний занепад сил і настрою, але несподіване відкриття її трохи підбадьорило. У Олени завжди викликали радість маленькі перемоги у вічній непримиренній боротьбі із зайвими кілограмами, що проходила зі змінним успіхом. Не те щоб Олена була аж надто повною, але все ж таки дуже далека від модельної стрункості, до якої відчайдушно прагнула, але досягти якої їй, мабуть, не судилося.

Другу кімнату вдалося дослідити ще швидше ніж першу. Звичайна ванна кімната, оснащена необхідною сантехнікою. Кухні у квартирі зовсім не було. На превеликий жаль. Мабуть, Олена зараз не відмовилася б від... До речі, цікаво, що у цьому світі їдять? У них хоч морозиво водиться? Відповідей на запитання отримати поки що не було від кого. Лені залишалося лише сподіватися, що про те, де добути їжу, вона зможе якось ненароком довідатися у свого «нареченого».

Коли повернулася до спальні, вона сіла на ліжко і вирішила краще роздивитися гаджет, який спросоння прийняла за свій смартфон. Пристрій дійсно був дуже схожий на її земного мобільного друга. Покрутивши в руках приємний на дотик тоненький девайс, вона швидко зрозуміла, як ним користуватися. Інтуїтивно все було зрозуміло, інтерфейс зручний та простий — не дивно, що коли діяла на автоматі, без проблем змогла відповісти на виклик.

Перші успіхи надихнули Олену. І вона вирішила розібратися, чи не можна здобути за допомогою приладу корисну інформацію. Розчаруванню не було меж, коли виявилося, що для входу в список контактів потрібно було ввести пароль. Тобто приймати виклики вона могла, а от зателефонувати комусь — ні. Чергова шарада, хай їй грець! Єдине, що Олена знала про попередню власницю телефону — це її ім'я та ім'я її нареченого. Але ні Елен, ні Фея, ні Руаль, ні всілякі комбінації цих слів як пароль не підійшли. Про всяк випадок були випробувані навіть Кастр і Падеву, а також 0000 і 1234, і на цьому фантазія та сили Олени вичерпалися.

Вона з досадою відправила телефон назад на тумбочку та повалилася на подушки. Олена спробувала зосередитися, щоб охопити сьогоднішній день одним загальним поглядом, проаналізувати його з філософської точки зору. Треба визнати, що опинилася вона тут не випадково. В усьому винен Едуард? Та ні, якщо бути чесною, красень, що її дратує, зіграв лише другорядну роль. Привели Олену в Запасний Світ дивні бабусині віршовані рядки, що спливли в голові у потрібний момент. Вони звучали як поради чи навіть команди. І Олена інстинктивно підкорилася інструкціям. Звичайно, давно минули ті часи, коли вона була Льолечкою, слухняною чотирирічною дівчинкою, але дитяча прихильність до бабусі, повна довіра і любов, виявляється, все ще сиділи в підсвідомості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍