Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Твоя сорочка.

Я зробила крок вперед, та потягнулася руками до його шиї. Він не очікував такого повороту подій, та й я сама не дуже очікувала. Але мені хотілося зробити хоч щось у відповідь, хоча знала що цей маленький жест ніщо порівняно з тим подарунком.

Він не зводив з мене очей, поки я поправляла його комірець. Можливо я мала почуватись ніяково, але мене це взагалі не соромило. 

Закінчивши наостанок я провела рукою по його піджаку.

— Тепер все добре?

— Угу. Можемо їхати. — відповіла йому.

Вже у передпокої я накинула на себе білу шубку і ми разом вийшли з будинку. Я була в очікуванні сьогоднішнього вечора, хоч трохи нервувала.