Читати книгу - "Сюрприз вiд Валентина , Тетяна Олiйник"

— Таєчко, а навіщо вам сьогодні їхати? Адже на вас ніхто вдома не чекає. Може, залишимося тут до завтра? Місця вдосталь, я вам постелю в окремій кімнаті, за це не переживайте.

— Ну, я навіть не знаю... — розгубилася вона.

— А тут і знати нічого! Розведемо камін, вип'ємо домашнього вина, якщо за кермо сідати не треба. Невідомо, коли ще випаде такий шанс. 

— Теж вірно. Тут так добре, що їхати не хочеться, — зізналася гостя. — Я тільки телефон перевірю, хіба мало що. 

Вона дістала із сумки мобільник, на якому висвітилося два пропущені дзвінки від Макса. 

— Ой, а я й не чула, — схаменулася вона. 

— Схоже, ви про нього зовсім забули сьогодні, — зауважив Михайло, задоволений тим, що домігся такого ефекту.

— Ви маєте рацію, я навіть не згадувала про Макса, — погодилася Тая, здивована цим фактом. — Треба йому передзвонити. Тільки що ж я скажу?

— А чому ви маєте щось пояснювати людині, яка в цей час перебуває поруч зі своєю коханкою? 

— Ви маєте рацію, — вона відклала телефон убік.

Погляд її впав за диван.

— Михайле, а навіщо вам тенісний стіл у будинку?

— А замість більярдного, — пожартував він.

— Ну я серйозно! 

— Для дітей поставив.  Хлопці коли були маленькі, любили  грати в теніс. Адже ми на кожні вихідні сюди приїжджали. Ось на зиму їм розвагу придумав, щоб будинок зі своїм футболом не рознесли. Хочете, зіграємо?

— Що, просто зараз?

— А чому ні? Шашлик утрясемо. 

— Давайте! — з азартом вигукнула Тая, яка добре грала в теніс і навіть мала розряд.

Вона взяла ракетку, кілька разів ударила по м'ячу, перевіряючи її, і зробила першу подачу. Пластиковий м'ячик замиготів зліва направо і справа наліво з дивовижною швидкістю. Михайло виявився сильним суперником, але майстерність гості все ж перемогла. Захекані гравці впали на диван віддихатися. 

— Не очікував від вас! — здивувався він, витираючи спітнілу лисину.

— А я ще й хрестиком вишивати вмію... — жартівливо заявила вона, повторюючи слова Кота Матроскіна з відомого мультфільму.

Тая почувалася на висоті від того, що вийшло здивувати Михайла. 

— Ви й рукодільниця? Ніколи б не подумав!

Гостю зачепило таке сприйняття. Невже вона має такий несерйозний вигляд у його очах? Повернувшись до нього, вона заявила:

— Між іншим, ось цей светр, що зараз на мені, я зв'язала своїми руками!

— О, ну це чудова робота! Значить у вас ще й золоті руки на додачу до золотого серця, — Тая задоволено посміхнулася, почувши похвалу на свою адресу.

За вікном сутеніло, бо у цю пору року темніє рано. Михайло приніс дрова й розпалив камін. Кімната наповнилася чарівним запахом хвої. 

— Ой, що так приємно пахне?

— Це я новорічну ялинку на дрова порубав, чого дарма добру пропадати.

Михайло дістав домашнє вино і келихи. 

— Пропоную переміститися до каміна. 

Влаштувавшись у затишному кріслі, Тая підібгала під себе ноги і задивилася на вогонь. 

Михайло спостерігав за дивовижною жінкою, затамувавши подих. Відблиски полум'я відбивалися в її сірих очах, висвітлюючи блискуче каштанове волосся. Присутність Таї тут, у його будинку, здавалася неймовірною. Михайло й мріяти не міг, що одного разу вона опиниться так близько. Аж надто вони здавалися різними. До того ж вона завжди була зайнята іншими чоловіками... до цього моменту. Але тепер усе змінилося. Той тип, за якого вона збиралася заміж, виявився справжнім негідником і, як розумів Михайло, їхнім стосункам залишалося жити недовго. Хоч сама Тая про це не здогадувалася.  

— А ви знаєте, я ж завжди мріяла посидіти зимового вечора біля каміна в романтичній обстановці й потягувати гарячий глінтвейн. 

— Вважайте, що ваше бажання збулося! — задоволено відповів господар.

«Так, тільки от чоловік не той...» — подумала про себе вона. 

Хоча, якщо зізнатися, поруч із Михайлом Тая почувалася спокійно й надійно, наче за кам'яною стіною: «З такою людиною можна сміливо бути впевненою в завтрашньому дні, не те що з Максом» Згадавши про зрадника, вона знову дістала телефон. На екрані горіло нове доставлене повідомлення: «Ти де?» Вона саркастично усміхнулася, похитавши головою, і черкнула відповідь: «Сплю. На добраніч!» і знову закинула мобільник у сумку.

Михайло уважно спостерігав за її діями.

— Що?  Він вас уже розшукує?

— Намагається контролювати.

— Маючи під боком іншу? — несхвально хмикнув чоловік.

— Так. Уявіть собі всю іронію мого становища, — зітхнула вона.

— У такому разі, що ж вам заважає змінити стан справ?

Вона знизала плечима, вагаючись із відповіддю.

— Можливо, я намалювала собі картинку майбутнього і всіма силами намагаюся втілити її в життя. 

— Але чи зробить це вас щасливою, враховуючи правду, що відкрилася?

— Якщо чесно, я вже в цьому сумніваюся, — задумливо відповіла вона. 

— Таєчко, я щиро бажаю вам щастя, але хочу сказати, що в такому випадку воно не можливе. Подумайте над цим.

— Ви знаєте, Михайле, все своє життя я прагнула зав'язати ідеальні стосунки й створити справжню сім'ю. Але чомусь ця можливість завжди вислизала крізь пальці... — вона демонстративно показала долоню. 

— Можливо, це через те, що ви занадто старалися і в процесі втрачали саму себе?

— Що ви маєте на увазі? — здивувалася Тая.

— Розумієте, якщо чогось сильно хотіти, то воно практично ніколи не збувається. Намагаючись догодити черговому чоловікові, ви розчинилися в ньому і забували про те, чого хочете самі. Адже так?

Вона задумалася, дивлячись на вогонь, і кивнула:

— Схоже, що ви маєте рацію. Напевно, мені цього не дано.

— Думаю, ви просто обирали для життя не тих чоловіків.

— А хто ж «ті»?

Михайло піднявся, підлив вина в келихи й знову повернувся в крісло навпроти.

— Таєчко, тут важливо пам'ятати основне правило: не все те золото, що блищить.