Читати книгу - "#Галябезголови"

«Підмалювали» Галі Чорнобай позитивну пробу на ВІЛ, щоби життя їй медом не здавалося.

— А насправді у Галі немає ВІЛ?

— Та звідки?

«От же сука підла!» — засмутилася під дверима Женька Лисиця і вже хотіла було відійти від хазяйського кабінету на безпечну відстань, та пан полковник раптом вигукнув:

— Юлю, а думати?!

— Про що я маю думати?! — почула голос хазяйки.

— Галя Чорнобай учора невипадково подалася по каву! Розумієш? Вона точно у змові з грабіжником. Не міг він діяти без спільників! Надто небезпечно. Хтось мав його підстрахувати!

У кабінеті зависла пауза, а в коридорі під дверима Женька Лисиця усміхнулася злостиво. «Теж мені відкриття! — подумала. — Я відразу допетрала, що Галя “у темі”!»

— Галя? — врешті перепитала чоловіка пані Жадкіна. — Ні! Галя би — ніколи! Феліксе, повір, ти помиляєшся. Галя — така чиста… У ній стільки доброти, що я навіть колись подумала: якби у мене була дитина, я б хотіла, аби у неї була така ж світла душа, як у Галі. І вона з тією кавою попхалася мені назустріч, бо дуже хотіла допомогти!

— Це ти весь час помиляєшся, мила! — відрубав полковник. — Помилилася, коли повірила цій Галі і взяла її в «Беллу»! Помилилася, коли звільнила! Де мені її тепер шукати?

— Вона сама завтра в «Беллу» прибіжить! Гарантую! — відповіла пані Жадкіна, пішла до дверей, а як дійшла, то тільки тепер побачила: вони ледь прочинені. Напружилася, розчахнула їх рвучко, вийшла у коридор: нікого. Посунула до службової кімнати.

— Женю, ти на сьогодні — все? — спитала напівголу масажистку, яка саме перевдягалася там.

— На восьму ще був лімфодренаж, але клієнтка перенесла на завтра, — Женька так і стояла перед хазяйкою напівгола.

— Значить, відпрацювала? Чудово. Виконаєш одне моє прохання?

— Я вже його виконала, — Женька підхопила полотняну торбину з Галиним інструментом, простягнула хазяйці.

Юлія Володимирівна Жадкіна демонстративно-гидливо відсторонила від себе руку масажистки з торбиною.

— Викинь усе це на смітник! — наказала. — І зателефонуй Галі. Скажи, щоб завтра на дев’яту прийшла до «Белли» за остаточним розрахунком.

— Можу з’їздити до Галі додому і передати їй гроші, — нахабно запропонувала Женька Лисиця.

— А це ідея! — із викликом дивлячись масажистці в очі, відповіла пані Жадкіна. — І справді, Женю! Не телефонуй! Краще поїдь до Галі! Скажи, щоб завтра була! Бо гроші я передам їй особисто! З рук в руки! Зрозуміло?

Женька Лисиця кивнула, та очі про всяк випадок відвела. Коли двері за Юлькою зачинилися, показала їй услід «фак», дістала цигарку і замість бігти виконувати прохання хазяйки відчинила вікно і закурила. У голові збирався докупи неймовірний обнадійливий пазл, і щоб загальна картинка остаточно склалася, не вистачало дрібниці — одного телефонного дзвінка.

Масажистка докурила. Викинула недопалок на вулицю, дістала мобільний, почала набирати номер, та раптом перервала себе, скинула дзвінок і задумалася.

Може, несподівана тяжка ноша в скрутну годину для того і звалюється на людину, аби вона перестала відчувати тягар власного горя? Тьомин дзвінок повернув Галю до реальності, та вона так і не могла зрозуміти: куди ж їй тепер слід рухатися у тій новій реальності? До мами? Уявила тоскні очі матері, аж схлипнула. Ні! Мамі правди не скаже. До Тьоми?

— Ми ж — одне ціле… — мовила. Повірила. Завжди вірила.

Знадобилося більше години, аби пішки дістатися близьких Березняків з Печерська через міст Патона. Покинула у тихому правобережному провулку біля сміттєвого бака великий целофановий пакет: звалила до нього все, крім університетських підручників, які Тьома мав здати до бібліотеки. Їх — у сумку. Сумку на плече. До гаманця не зазирала. І без того пам’ятала: відучора в ньому лишилося триста вісімдесят гривень. Якщо викликати таксі, лишиться менше трьохсот. І що робити? Викликати?

— Не зараз! — прошепотіла.

Притиснула до живота слабкого Мурчика, обмотаного перукарським робочим фартухом, подибала з правого берега на лівий. І навіть тінь сумнівів у душі не ворухнулася: мовляв, може, і не варто котиська додому перти, бо Тьомине терпіння ж не безмежне? А Галі Тьому наразі нащо зайве дратувати?

— Не покину! — повторювала вперто і бачила на своєму місці — Тьому. Ніби не Галя мостом додому брьохає — Тьома. А зранений кіт — то ж Галя і є. Тьома притуляє Галю прямо до серця і все повторює: не покину!

На Березняках упевненості поменшало. Кіт руки обриває, у скроні б’є: ВІЛ! І що ближче до дому, то сильніше б’є, наче вимагає всім і кожному повідомляти: «У мене ВІЛ! Люди, у мене ВІЛ!»

— Зараз, зараз! Прийду і все Тьомі розповім. Спочатку вечерю йому приготую, а потім розповім, — згадала про вечерю, засмутилася: нема вдома з чого готувати, інакше би Тьома не просив Галю щось у кулінарії купити. І хліба! І цукор скінчився. І, певно, олія, борошно. А як все те купити, коли кіт руки обриває? Та й не пустять у «Сільпо» з котом на руках!

Що глухіший кут, то несподіваніший з нього вихід. Неподалік торговельного центру під тополями випотрошила сумку: вийняла з неї все чисто, акуратно поскладала під деревом. Лишила при собі тільки мобільний і гаманець. Потім обережно поклала до сумки Мурчика.

— Дуже тебе прошу, потерпи, — погладила кота, закрила сумку: от і все! Готова витратити на вечерю чоловікові останні гроші.

Сумку з котом — на плече і попхалася кулінарію обносити.

Плов, млинці з сиром, запечені курячі стегенця, а ще хліб, цукор, гречка, олія, улюблена Тьомина салямі, молоко для кота. У гаманці — вітер. Не зважала, наче ситна магазинська вечеря — невід’ємна частина складної розмови, яка вже душу рве, хоч Галя ще і слова вголос не вимовила. Тягнула повні торби додому, просила себе:

— Тільки б не розплакатися!

Тьома відчинив двері, та чомусь не зробив, як завжди, крок назад, аби пропустити Галю у передпокій. Роздивлявся дружину із прикрістю: у кожній руці по пакету з продуктами, на плечі важка повна сумка. Пакети з продуктами відібрав і тільки потім відступив:

— А в сумці що?

— Та так. Неїстівне, — Галя поставила сумку в куті передпокою. Дивилася на Тьому напружено. — Зголоднів? Ходімо вечеряти.

Тьома поніс на кухню продукти і куплену вечерю. Викладав усе на стіл разом із порожнім гаманцем і мобільним дружини і навіть не здивувався тому, що мобільний і гаманець не в сумці.