Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

Глава 6: Невідповідність

 

Аліна сиділа в кабінеті, переглядаючи чергову купу документів. Всі думки були зосереджені на завтрашніх задачах, але в голові раз у раз спливала сцена з Віктором. Він знову запропонував зустріч, а вона все ще не могла вирішити, чи варто йти. Віктор був приємний, ввічливий, але відчуття, що вона чогось не розуміє у своїх власних почуттях, не покидало її. Ситуація з Дмитром і її хвилюючі переживання теж не давали їй спокою.

В момент, коли вона взяла чашку кави і зробила кілька ковтків, двері кабінету раптово відчинилися. Віктор стояв у дверях з телефоном у руці. Він був щирим, і його усмішка була дружньою.

— Аліно, чи не хочеш зустрітися сьогодні ввечері? Я знаю гарне місце, де ми могли б добре провести час, — запропонував він, злегка нахиливши голову, намагаючись бути непримушеним.

Аліна розгубилася, хоча і хотіла відповісти так, як і завжди — спокійно та доброзичливо. Але саме в цей момент до кабінету ввірвався Дмитро, швидким і рішучим кроком, ніби відчував, що момент не терпить зволікань. Він підійшов до Віктора, який стояв і дивився на Аліну, а його спокійний вигляд різко змінився на суворий.

— Вікторе, — сказав Дмитро різким тоном, — я не просив тебе з’ясовувати особисті питання з моїми підлеглими.

Віктор замовк, і на мить в кімнаті запанувала незручна тиша. Аліна не знала, що сказати, хоча відчувала, як між чоловіками виникала напруга. Дмитро стояв прямо перед нею, і його погляд був таким суворим, що їй стало незручно.

Дмитро повернувся до Аліни і, не дивлячись на неї, промовив з холодною впевненістю:

— Якщо ти прийшла сюди працювати, а не для того, щоб заводити романи з кожним чоловіком, ти б мала це зрозуміти. Ми в компанії дотримуємося суворих правил. Відносини між колегами на роботі — заборонені. Так що, Аліно, або ти працюєш, або йдеш, але вибір має бути чітким.

Аліна здивовано і трохи збентежено подивилася на нього. В її очах спалахнула обурення, але Дмитро не давав їй часу відповісти. Він знову повернувся до Віктора:

— Ти, Вікторе, можеш піти. Відповісти на це питання можу лише я.

Віктор, хоч і не встигнувши зробити ані кроку, зрозумів, що наразі його роль у ситуації закінчена. Він знизав плечима і, не сказавши більше ні слова, вийшов із кабінету.

Коли двері за Віктором зачинилися, Дмитро залишився стояти на місці, ще кілька секунд спостерігаючи за Аліною. Він відчув, як його серце почало битися швидше, і ці неприємні емоції, які з'явилися після того, як він почув слова Віктора, не покидали його.

Він не розумів, чому так реагує. Віктор був всього лише колегою, але саме його слова про вечерю викликали у Дмитра реакцію, яку він не міг контролювати. Йому було зовсім незрозуміло, чому Аліна, його підлегла, викликала у нього таку тривогу. Тому що він почував, що ці почуття не можна просто ігнорувати.

"Це не твоя справа," — думав він, намагаючись заспокоїти себе. — "Вона доросла жінка, і має право вирішувати сама."

Але цей образ… цей образ Аліни в лівчику, коли він випадково побачив її в такому вигляді, змусив його задуматися. Вона була така юна, така безтурботна, і водночас дуже приваблива. В її погляді було щось невинне, але в той же час і шалене, що робило її ще більш бажаною. Він не міг позбутися цього спогаду, і цей момент, коли вона стояла перед ним з рожевими щічками, змусив його почуття виходити на поверхню. Вона була невинною, але водночас надзвичайно привабливою — і це його захоплювало.

Дмитро на кілька секунд заплющив очі, і все перед його очима знову постало у вигляді цього образу — Аліна стоїть перед ним, така незахищена, але все ж настільки вперта і сильна. І навіть якщо він не міг це визнати в голос, це бажання, яке він відчував до неї, поглинало його думки.

Він стояв так кілька хвилин, намагаючись подолати цей внутрішній конфлікт, але розумів одне — йому не все одно, що з нею відбувається.

Він зробив глибокий вдих і, стиснувши кулаки, вийшов із кабінету, закриваючи за собою двері. Він не міг залишати це все так, як є. І хоча він намагався переконати себе, що це лише момент слабкості, він знав, що все це буде переслідувати його.

Дмитро виходив з кабінету, але його кроки були не такими впевненими, як зазвичай. В голові знову і знову прокручувався той момент, коли він увійшов до кімнати і побачив, як Віктор запрошує Аліну на вечерю. Чому його це так вивело з рівноваги? Чому йому так важко це було прийняти?

Його розум знав відповідь — це не його справа. Аліна доросла, і вона мала повне право на своє особисте життя. І все ж… у серці було те дивне відчуття, наче щось важливе виходить з-під контролю. Йому не подобалося, що інші чоловіки звертають на неї увагу. Можливо, це його владарювання, бажання тримати все під контролем, змушувало так реагувати. Але це було не так просто.

Він обережно поклав руку на двері свого кабінету, ніби намагаючись розібратися в тому, що тільки що сталося. Відчуття непокою, що проникло у його свідомість, не давало йому спокою. Це почуття турботи і бажання захистити, хоча він і намагався залишатися байдужим, все ж не покидало його.

Аліна — вона така молода, така красива, і так невинно виглядала в той момент. Той її погляд, коли вона стояла перед ним в лівчику, виглядав таким беззахисним, і в ньому була та сама слабкість, яку можна було б захистити. Але він теж розумів: це була пастка. Як і він, вона теж мала своє серце і свої емоції. І вони обидва були тут, у цьому замкнутому просторі, де правил не можна порушувати. Він відчував її привабливість, навіть якщо це було не так очевидно. І це в ньому викликало сумніви, змішане бажання захистити і водночас страх перед тим, що ці емоції можуть змінити всі правила гри.

Тим часом Аліна залишалася у своєму кабінеті. Вона не могла забути останні слова Дмитра. Його холодність, його підвищений тон… Вона намагалася переконати себе, що все це — просто частина його роботи, суворість і дисципліна. Але чому тоді вона відчула, як її серце прискорилося, коли він увійшов до кабінету? Чому після його зауваження залишився такий важкий осад?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍