Читати книгу - "Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс"

РОЗДІЛ 11: ВИБІР

Минуло кілька днів після того, як вони розійшлися. Ная повернулася до своєї звичної рутини, в той час як Даміан повернувся до своєї роботи і обов'язків. Але чим більше вона намагалась зайнятись своїм життям, тим більше відчувала, що щось важливе лишилося позаду, у тій ночі, коли її серце було з ним. Вона не могла позбутися думок про Даміана, і ці думки стали все частішими. Вони переростали в тривогу. Вона питала себе: "Чи правильно я зробила, що залишила все позаду? Чи це була лише ілюзія?"

Вона сиділа на балконі своєї квартири, дивлячись на мирний пейзаж, що розгортався перед її очима. Вітри відігравалися в повітрі, і Ная відчувала, як кожен порух природи нагадує їй про те, що сталося. Її рука сама ковзнула по телефону, і, не замислюючись, вона відкрила чат з Даміаном.

Його повідомлення було коротким:

"Я думав про тебе. Як ти?"

Вона сиділа в тиші кілька хвилин, розмірковуючи, чи варто відповісти. З одного боку, вона знала, що це те, що їй потрібно — зрозуміти, що відбувається між ними. З іншого — вона боялася, що це лише відновить всі ці емоції, які вона намагалася залишити позаду.

В кінці кінців, Ная відповіла.

"Я не знаю, що робити з тим, що сталося. Я не знаю, чи можу я повернутися до того, що було до цього. Але я все ще думаю про тебе."

Відправивши повідомлення, вона відчула, як серце трохи розслабляється, але водночас і болісно стискається від того, що це був лише перший крок до чогось нового, що вже ніколи не буде таким, як раніше.

Даміан не забарився з відповіддю.

"Я також думав про тебе. І я не можу забути, що між нами було. Ми не можемо просто це забути, Ная. Але я знаю, що це складно."

Її руки затремтіли, поки вона читала його слова. Неймовірно, як одна проста фраза могла змусити її почуватися одночасно і полегшеною, і знову заплутаною. Вона не була готова до цього, але водночас відчувала, що не може втекти від своїх почуттів.

"Ми обоє знаємо, що це не просто один момент. Це змінило нас. Але чи зможемо ми це витримати, коли повернемося до своїх життів?" — вона надіслала ще одне повідомлення, знову відчуваючи, як думки заважають її спокою.

Даміан відповів швидко:

"Не знаю. Але ми повинні це зрозуміти. І, можливо, знайти відповідь разом."

Ці слова наче знову з’єднали їх, хоча й невидимою ниткою, яку важко було утримувати. Ная відчула, що вони обоє перебувають на межі чогось важливого, і тепер було тільки одне питання — чи зможуть вони дозволити собі дійти до цього?

Через кілька хвилин вона зробила те, що відчувала правильним. Вона взяла свою куртку, вийшла з квартири і вирушила до того самого місця, де вони вперше зустрілися. Берег моря, це було їхнім місцем, їхнім спільним світом, і хоча це вже не було тим самим, Ная все ще відчувала, що ця зустріч може дати їй відповідь.

Коли вона приїхала, Даміан вже чекав на неї. Він стояв біля того ж місця, на тому ж березі моря, де все почалося. Він не повернувся назад, не пішов до дому, навіть не думав про те, щоб уникнути цієї зустрічі. Це було правильне місце для обох — місце, де можна було знову знайти один одного.

— Я думав, ти не прийдеш, — сказав Даміан, коли побачив її.

— Я не знала, чи готова я до цього, — відповіла Ная, наближаючись до нього. — Але, здається, я все ж таки готова.

Вони мовчки стояли поруч, спостерігаючи за хвилями, що линули до берега. Час ніби зупинився, і все, що залишалося, — це їхні серця, які все ще билися в унісон, навіть якщо обставини змінювались.

Ная подивилася на Даміана і, поки її погляд не опускався, сказала:

— Я не знаю, що буде далі. Але, можливо, варто спробувати. Ми повинні зрозуміти, чи можемо ми бути разом у цьому світі.

Даміан глянув на неї, і на його обличчі з’явилася легка посмішка.

— Я готовий спробувати, — сказав він. — І я готовий зрозуміти, що це може бути складно. Але, можливо, ми можемо зробити це разом.

Між ними більше не було страху, більше не було тих сумнівів, що їх терзали. Вони стояли тут, на березі моря, готові прийняти той вибір, що належить тільки їм. І хоча їхнє майбутнє залишалося невизначеним, зараз це вже не мало значення. Вони були готові йти вперед, один до одного, навіть якщо цей шлях буде тернистим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍