Читати книгу - "Теплі історії про кохання"

Написати есемеску, запропонувати зустрітися, запросити на прогулянку до парку? Іван не міг обрати жоден із варіантів, усі здавалися занадто банальними й простими. Тому й вирішив зробити щось цікаве: він приготує для неї найсмачнішу вечерю.

До півночі Іван вивчав рецепти найрізноманітніших кулінарних сайтів і таки обрав меню. А зранку, не гаючи часу, вирушив на закупи до супермаркету. Дорогою додому набрав номер співробітниці Олі, що працювала на їхній фірмі бухгалтером і жити не могла без кухні й кулінарних експериментів. До речі, мешкали вони також поруч — вікна їхніх квартир виходили на одне подвір’я.

— Олю, привіт. Це Іван, — почав розмову хлопець. — Слухай, тут така справа... Я хочу зробити приємний сюрприз особливій дівчині. І розповісти про свої почуття також вирішив нестандартно... Коротше, Олю, я готуватиму для неї вечерю. Будеш сьогодні моїм шеф-кухарем?!. Що готуватиму? Салат «Грецький», форель, запечену з лимоном у білому вині, а на десерт — фрукти з вершками, морозивом і тертим шоколадом. Ну як?.. Гаразд. Я перетелефоную з дому. Дякую. Бувай.

Розмова підбадьорила хлопця, бо співробітниця схвалила обране меню. Удома, не гаючи часу, приступив до справи. Почав із «Грецького» салату. І тут Іван збагнув: завзяття багато, а досвіду — нуль. Нічого не залишалось, як набрати знайомий номер:

— Це я. Маєш хвилинку? Коли читав, здавалося все просто, а почав готувати. Підкажи, як нарізати овочі? Огірки — кружальцями, перець — кільцями. Помідори як? Трикутниками? А цибулю? Ага, зрозумів.

Інтернет і Олині підказки допомогли Іванові з процесом приготування салату. Хлопець вправно нарізав овочі й фету, виклав оливки, присмачив орегано, звісно, не забув про оливкову олію. Салат готовий.

Після цього взявся до десерту. Помив і почистив ківі, перебрав малину, нарізав кубиками консервовані персики.

— Олю, то я. Як збивати вершки в піну? Блендер? Є. Додавати поступово, не перестаючи збивати. Так. Зрозумів.

Незабаром і цей кулінарний етап було подолано. Іван охайно виклав шарами фрукти, морозиво й збиту вершкову масу, долив кілька грамів лікеру, посипав тертим шоколадом та оздобив лісовими горішками.

Задзвонив мобільний. Цього разу Оля сама поцікавилася, як просувається процес:

— Привіт. У що викладав десерт? В Інтернеті вичитав, що для цього потрібні креманки, от я їх і купив. Справді! Ти що, не віриш? — Зі слухавки чулися захопливі Олині вигуки. — Гаразд. Попереду — процес запікання форелі. Я зателефоную. Бувай.

Помити й почистити рибу було нескладно. А от все решта викликало в Івана чимало запитань: що робити з лимоном, як натирати рибу, з чим змішувати соєвий соус, які потрібно брати спеції? Телефонні дзвінки лунали один за одним.

— Олю, тут сказано «скласти фольгу в два шари й зробити човники, щоби покласти рибу», а я просто замотав рибу в фольгу. Не так? Розмотувати? Зараз. Що? Тобі цікаво, яка та дівчина, що так стараюся? Олюсю, вона — казкова фея, чарівна й прекрасна, я не можу дібрати влучних слів, аби її описати... Коли б ти знала, як я хочу її вразити. Але хтозна, чи вона взагалі відповість взаємністю? Так, головне — без паніки. Я зараз робитиму човники з фольги. А потім зателефоную. Що? Налити в деко багато води? Для чого? Щоби не пересушити рибу. Я зрозумів. Дякую, сонце. До зв’язку.

Іван відключив слухавку й узявся до роботи. Виклав замариновану рибу до човників, долив туди вина й оливкової олії. Опустив човники в деко з водою, як порадила співробітниця. Адже вода, випаровуючись із дека, зволожуватиме рибу, і вона не буде сухою.

А що ж подати до риби? Із гарнірів хлопцеві були відомі лише гречка, картопля й макарони. Однак форель — вишукана риба й потребує чогось іншого.

— Олю, я якось не подумав про гарнір. Помідори? Є. Перцю і грибів нема. Зараз вибіжу й куплю. Але ти скажи, що з ними робити? Так. Я записую. Помити, почистити, порізати, замаринувати в соєвому соусі, солі та спеціях. Посмажити. Що не забути? Листя салату. Гаразд. Я побіг.

Іван накинув куртку й чимдуж вибіг із дому. Часу залишалося все менше й менше, а ще потрібно було накрити стіл, прибрати в кімнаті й створити відповідний настрій.

— Олю, я вже є. Усе купив. Так, пам’ятаю, овочі смажити не більше трьох хвилин. Форель запікати двадцять хвилин. Гаразд, пильнуватиму. Не згорить. Олюсю, ти так мені допомогла. Ага, до зв’язку.

Останні хвилини були найбільш напруженими. Іван почав відчувати легкий напад паніки, серце калатало скоріше, руки тремтіли, на хвильку навіть запаморочилось у голові. Хлопець крутився у вітальні, хапаючись то за одне, то за друге. За декілька хвилин знову набрав знайомий номер:

— Олю, рятуй, форель згоріла! Мабуть, я недобре виставив температуру в духовці. От халепа. Повна хата диму!.. Що мені робити?.. Ти могла б забігти? Уявляєш, вона зараз прийде, а тут таке. Гаразд. Сьомий будинок, другий поверх, восьма квартира. Але швидше, благаю!

Оля не забарилася, адже жила в будинку навпроти. Через п’ять хвилин після телефонної розмови з «шеф-кухарем» озвався дзвоник вхідних дверей.

Іван швиденько відчинив. На порозі стояла Олька в спортивному костюмі, волосся зібране в хвіст, з макіяжу — лише туш.

— Ну, що там у тебе, «майстер-шеф»?.. Чому згоріло, ми ж постійно були на зв’язку?.. — запитала Олька.

— Проходь. Зараз розповім... — відказав Іван, запрошуючи дівчину до кімнати.

Оля зайшла до вітальні. Скрізь на маленьких кованих підсвічниках мерехтіли свічки. Посеред кімнати стояв святково накритий стіл із приготованими стравами. Оля дивилася на все це, нічого не розуміючи.

— Як це?.. — розгублено запитала Олька. — Я бігла, бо ти сказав, що все згоріло?.. А цей вечір такий важливий. І ти хотів її вразити.

— Я сподіваюся, що вразив?.. — пригортаючи до себе Олю, запитав Іван.

На мить зависла тиша.

— Не те слово, — відповіла, усміхаючись, дівчина.

Дарина Кравчук. Затишок

Так тихо було, якось навіть до тремтіння в колінах тихо. За вікном виднівся багряний захід сонця. Теплий, спокійний... Чомусь від такого спокою стає не по собі. Можливо, тому що вона відчувала таке вперше. Він сидів навпроти неї і їв. Ніколи не могла подумати, що спостерігати за кимось під час прийому їжі — таке цікаве заняття. Інколи він зосереджено вдивлявся в телевізор, де показували програму про неймовірні явища. Та її це не займало, найнеймовірнішим явищем, яке вона коли-небудь бачила, було те, як він їв. Згодом вона сіла біля нього, поклала свою голову на