Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

ерцгерцога Альбрехта, — пробурмотів собі під ніс наполегливий кадет Біґлер, — 8922 R, запозичена з Ґронфельда.

— Нова система дуже проста, — відлунював вагоном капітанів голос. — Я особисто дістав від пана полковника другий том та інформацію. Ми, наприклад, маємо дістати наказ «Auf der Kote 228 Maschinengewehrfeuer linksrichten»[369]. У цьому випадку одержуємо таку телеграму: «Sache — mit — uns — das — wir — aufsehen — in — die — versprachen — die — Martha — dich — das — ängstlich — dann — wir — Martha — wir — den — wir — Dank — wohl — Regiekollegium — Ende — wir — versprachen — wir — gebessert — versprachen — wirklich — denke — Idee — ganz — herrscht — Stimme — letzten»[370].

Отже, надзвичайно просто, без зайвих комбінацій. Зі штабу по телефону у батальйон, з батальйону по телефону у роту. Командир, діставши цю шифровану депешу, розв’яже її ось як: візьмемо книжку «Die Sünden der Väter», розгорнемо події на стор. 161 і починаємо зверху на попередній 160 сторінці шукати слово «Sache». Прошу, панове! Перший раз слово «Sache» знаходимо на сторінці 160, за порядком речень воно є 52 словом. Отже, на протилежній сторінці 161 відраховуємо 52 букви згори. Зверніть увагу, що це «А». Наступне слово в депеші «mit». На сторінці 160 за порядком речень це сьоме слово, воно відповідає сьомій букві на сторінці 161, букві «u». Далі йде «uns», це — будь ласка, уважно слідкуйте за мною, — 88 слово. Воно відповідає 88-й букві на протилежній 161 сторінці, або інакше — букві «f». Ми таким чином склали слово «auf». І так продовжуємо, аж поки розшифруємо наказ: «На височині 228 направити кулеметний вогонь ліворуч». Надзвичайно хитро придумано, панове. Все дуже просто і разом з тим неможливо розшифрувати без ключа — 161 сторінки книги Людвіґа Ґанґгофера «Die Sünden der Väter».

Усі мовчки переглядали злощасні сторінки і серйозно над ними замислилися. Якусь хвилину панувала тиша, аж нараз кадет Біґлер стурбовано вигукнув:

— Herr Hauptmann, ich melde gehorsam. Jesus Maria! Es stimmt nicht![371]

І справді, це було щось дуже загадкове.

Попри всі намагання панів офіцерів, ніхто, крім капітана Заґнера, не знайшов на сторінці 160 потрібних слів, а на протилежній, 161, сторінці, якою починався ключ, відповідних букв.

— Meine Herren! — почав затикатися капітан Заґнер, коли переконався, що розпачливий вигук кадета Біґлера відповідає правді. — Що ж це таке трапилось? У моєму Ґанґгоферові «Die Sünden der Väter» є, а у вашому — немає?

— Дозвольте, пане капітане, — знову промовив кадет Біґлер, — насмілююся звернути вашу увагу на те, що роман Людвіга Ганґгофера у двох томах. Будь ласка, погляньте на титульну сторінку і переконаєтеся, що це роман у двох томах. У нас перший том, а у вас — другий, — продовжував скрупульозний кадет Біґлер. — А отже, ясно, як Божий день, що наші 160 і 161 сторінки не відповідають вашим. У нас зовсім інший текст. Перше слово депеші повинно бути «auf», а в нас виходить «Heu»[372].

Тепер усім стало ясно, що Біґлер не такий уже й дурень.

— Я одержав другий том у штабі бригади, — сказав капітан Заґнер. — Очевидно, тут сталася якась помилка. Пан полковник замовив для вас перший том. Здається, — продовжував він таким тоном, ніби для нього все було ясно й зрозуміло ще до того, як він почав свою доповідь про надзвичайно простий спосіб шифрування, — у штабі бригади щось переплутали. Полк не повідомили, що йдеться про другий том, і тому так вийшло.

Кадет Біґлер тим часом переможно поглядав на всіх. Підпоручник Дуб пошепки сказав надпоручникові Лукашу, що «Чорногузове крило з риб’ячим хвостом» могутньо проїхалося по Заґнерові, краще вже й не можна.

— Дивний випадок, панове, — знову заговорив капітан Заґнер, зав’язуючи розмову, щоб якось порушити неприємну тишу. — В бригадній канцелярії сидять обмежені люди.

— Дозволю собі зауважити, — ще раз вихопився невтомний кадет Біґлер, якому знову захотілося козирнути своїм розумом, — подібні речі строго секретного характеру не повинні були надходити з дивізії через канцелярію бригади. Інформацію, що стосується найсекретніших справ армійського корпусу, треба передавати строго секретним циркуляром лише командирам дивізій, бригад і полків. Я знаю системи шифрів, якими користувалися під час воєн за Сардинію і Савойю, під час англо-французької облоги Севастополя, в час боксерського повстання в Китаї[373] і за останньої російсько-японської війни. Всі системи передавалися...

— Нас це турбує, як торішній сніг, кадете Біґлер, — сказав капітан Заґнер з виразом невдоволення і презирства. — Безсумнівно одне: система, про яку ми говорили і яку я вам тут пояснював — це не тільки одна з найкращих, але, можемо сміливо сказати, одна з неперевершених. Хай тепер шмаркачі з усіх відділів контррозвідницьких штабів не тратять дарма сили. Вони здохнуть, а не прочитають нашого шифру. Це щось зовсім нове. Таких шифрів ще ніколи не бувало.

Наполегливий кадет Біґлер багатозначно кашлянув.

— Дозволю собі, пане капітане, — сказав він, — звернути вашу увагу на книжку Керікгоффа про військове шифрування. Цю книжку кожен може замовити у видавництві «Військового наукового словника». Там, пане капітане, докладнісінько описано метод, про який ви нам розповідали. Винахідником його є полковник Кірхер, він служив за Наполеона Першого в саксонських військах. Метод шифрування словами — це метод Кірхера, пане капітане. Кожне слово телеграми розшифровується на протилежній сторінці ключа. Метод був удосконалений поручником Фляйснером у його книжці «Handbuch der militärischen Kryptographie»[374], яку кожен може собі купити у видавництві Військової академії у Вінер-Нейштадті. Будь ласка, пане капітане.

Кадет Біґлер сягнув до ручної валізочки, витяг звідти книжку, про яку щойно говорив, і продовжував:

— Фляйснер подає цей самий приклад. Ви всі можете в цьому переконатися. Ось він:

Телеграма: «Auf der Kote, 228 Maschinengewehrfeuer linksrichten».

Ключ: Ludwig Ganghofer: «Die Sünden der Väter». Zweiter Band.

А тепер прошу, погляньте далі: Шифр: Sache — mit — uns — das — wir — aufsehen — in — die — versprachen — die — Martha... і так далі. Точнісінько такий, як ми чули хвилину тому.

Хто міг заперечити? Шмаркате «Чорногузове крило з риб’ячим хвостом» казало щиру правду.

У штабі армії хтось з панів генералів полегшив собі роботу. Відкрив книгу Фляйснера про військове шифрування — і справа готова.

Під