Читати книгу - "Соляріс. Едем."

скомандував Координатор. — По місцях!

— Але ж вони!.. — гнівно вигукнув Хімік, іще раз глянувши вниз.

Люк загрюкнувся.

В рубці не було чути ревіння двигунів. На екранах заднього огляду по піску застрибали вогненні кущі. Дві світлі цятки все ще непорушно стояли біля підніжжя ракети.

— Застебнути ремені! — наказав Координатор. — Готові?

— Готові, — відгукнулися п’ятеро членів екіпажу.

— Дванадцять годин сім хвилин. На старт! Пуск!

— Вмикаю реактор, — сказав Інженер.

— Є критична, — доповів Фізик.

— Циркуляція нормальна, — сказав Хімік.

— Гравиметр на осі, — сказав Кібернетик.

Лікар, висячи в кріслі між увігнутою стелею й викладеною пінопластом підлогою, дивився на задній екран.

— Стоять? — запитав Координатор, і всі глянули на нього — це слово не стосувалося ритуалу старту.

— Стоять, — відповів Лікар.

Ракета, зачеплена хвилею близького вибуху, здригнулася.

— Старт! — голосно скомандував Координатор.

Інженер з мертвим обличчям увімкнув привод.

Нічого не було чути, крім дуже слабких далеких вибухів, немовби вони відбувалися в іншому світі, який не має з ними нічого спільного. Повільно наростав тихий, пронизливий свист — усе, здавалося, розчинялося в ньому, розпливалося, м’яко погойдуючись; люди провалювалися в обійми нездоланної сили.

— Стоїмо на вогні, — доповів Інженер.

Це означало, що ракета відірвалася від грунту й викидає рівно стільки вогненних газів, скільки треба, щоб урівноважити власну вагу.

— Нормальна синергічна, — сказав Координатор.

— Виходимо за нормальну, — доповів Кібернетик, і всі нейлонові троси затремтіли, як струни.

Лапи амортизаторів висунулися з поршнів і повільно поповзли назад.

— Кисень! — інстинктивно крикнув Лікар, немовби раптом проснувшись, і сам закусив еластичний мундштук.

Через дванадцять хвилин ракета вийшла за межі атмосфери. Не зменшуючи швидкості, вона по витках розмотуваної спіралі входила в зоряну чорноту. Сімсот сорок вогників індикаторів, контрольних ламп, приладових шкал безшумно пульсувало в рубці. Люди повідстібали ремені й покидали карабіни на підлогу. Вони підходили до розподільних пультів, трохи недовірливо клали на них долоні, перевіряли, чи не гріються десь трубопроводи, чи не чути сичання замикань, підозріливо втягували в ніздрі повітря, чи немає в ньому запаху горілого, заглядали в екрани, зчитували показання астродезичних калькуляторів — усе було таке, як мало бути; повітря чисте, температура нормальна, розподільний щит працював, мовбя ніколи й не обертався на купу уламків.

У навігаційній рубці над картами схилилися Інженер і Координатор.

Зоряні карти були більші, ніж стіл, на якому лежали; вони звисали на підлогу, не раз надривалися; давно вже мовилося про те, що в навігаційній потрібен більший стіл, бо всі топчуться по картах. Але стіл і досі був той самий.

— Бачив Едем? — запитав Інженер.

Координатор витріщив на нього очі:

— Тобто як?

— Зараз. Поглянь.

Координатор обернувся. На екрані, гасячи близькі зорі, палала величезна’опалова крапля.

— Прекрасна планета, — сказав Інженер. — Ми через те й звернули з курсу, що вона така прекрасна. Ми хотіли тільки пролетіти над нею.

— Так, — підхопив Координатор. — Хотіли тільки пролетіти…

— Винятковий блиск. Інші планети не такі прозоро-чисті. Наша Земля, приміром, просто голуба.

Вони все ще дивилися на екран.

— Залишилися там? — тихо спитав Координатор.

— Так. Він сам так захотів.

— Ти думаєш?

— Я певен. Він волів, щоб це зробили ми, а не вони… Це було все, що ми могли для нього зробити.

Якийсь час усі мовчали. Едем поступово даленів.

— Яка прекрасна планета, — сказав Координатор. — Але… знаєш… З теорії ймовірності випливає, що бувають іще прекрасніші.

____________

НАСАМПЕРЕД — ЗРОЗУМІТИ…

Навряд чи є потреба широко представляти Станіслава Лема. Він давно завоював всесвітню відомість як один з найвидатнь ших фантастів наших днів. І навіть раніше, ніж у себе на батьківщині, дістав широке визнання численних любителів науково-фантастичної літератури в нашій країні.

Лем-фантаст дебютував романом «Астронавти». Примара велетенського чорного гриба все ще нависала над планетою, попіл Хіросіми й Нагасакі, які зазнали атомного удару, стукав у мільйони людських сердець. Перенісши дію роману в 2003 рік, Лем відправив на Венеру експедицію землян, котрі побачили цю планету такою, в яку могла б перетворитися Земля, якби їй випала атомна війна.

Від високої цивілізації на Венері не лишилося нічого, крім руїн, і тільки скорботний слід — два силуети на стіні — свідчив про розумне життя, яке колись там існувало.

«Всю поверхню пологого схилу вкривали дрібні пухирі склоподібної маси, яка застигла в момент кипіння. Ми звернули увагу, що в двох місцях стіна була гладенькою і ледь увігнутою. В проміннях потужного ліхтаря, направленого так, щоб світло падало майже паралельно поверхні, на гладенькому тлі проступали два стертих силуети, загострених угору, наче тіні у високих каптурах. Один сильно нахилявся вперед, ніби падаючи, другий скоцюрбився, немовби присівши і втягнувши голову в плечі».

Цей іще не досконалий роман молодого польського письменника привернув до себе увагу не лише злободенністю і політичним пафосом, а й завидною здатністю автора так моделювати незнане в усіх його суто гіпотетичних частковостях і деталях, що воно набувало дивовижної, майже відчутної реальності.

Проте творчий потенціал Лема проявився трохи пізніше. Прихильники його таланту — аз кожною новою книгою письменника їх ставало дедалі більше — не переставали дивуватися багатогранності його інтересів і науковій ерудиції, які давали йому змогу писати твори настільки різноманітні за жанровими ознаками, що важко було повірити в їхню авторську ідентичність.

Давайте пригадаємо.

«Магелланова хмара» — соціально-фантастичний роман про долі людства в далекому майбутньому, який поряд з «Туманністю Андромеди» І. Єфремова належить до числа комуністичних утопій, хоча цей термін і не зовсім точний.

Цикл романів — «Едем», «Соляріс», «Повернення із зірок», «Непереможений». Їх можна підвести під умовні рубрики «Людина і природа», «Людина і техніка».

Пародійно-сатиричні «Щоденники Йона Тихого» і «Казки роботів».

Серія оповідань та повістей про космольотчика Піркса, в яких усебічному, скрупульозному дослідженню піддається характер людини, його фізичні й духовні можливості, які розкриваються у зіткненнях з незвичайним.

«Діалоги» й «Сума технологій» — серйозні філософсько-соціологічні дослідження про вплив науки й техніки на людство теперішнє і майбутнє.

Нарешті, новий його роман-трактат «Голос неба» — такий собі гібрид; тут учений і художник то запекло сперечаються, то мирно співробітничають один з одним.

Якщо визначити наукову фантастику як синтез наукового і художнього бачення світу в його нескінченних часових змінах, то книги Лема не тільки підтверджують таке визначення, але і яскраво його ілюструють.

Сфера інтересів письменника надзвичайно широка. В неї входять питання філософії й соціології, фізика і кібернетика, астрономія і біологія, медицина й теорія інформації, психологія і хімія полімерів… Стала афоризмом відповідь Лема на запитання, поставлене йому під час зустрічі зі студентами Ленінградського університету, — чи стежить він за науково-популярною літературою. Усміхнувшись, письменник сказав: «Мені ніколи читати науково-популярні книжки,