Читати книгу - "Соляріс. Едем."

тому що весь час іде на ознайомлення з першоджерелами». І це не було кокетуванням. Зустрічаючись з біологами, Лем і сам відчував себе біологом, а з кібернетиками говорив як фахівець, який навряд чи поступається знаннями перед адептами цієї науки.

Два його романи — «Едем» і «Соляріс», які складають цей збірник, є двома варіантами гіпотетичної зустрічі людей з носіями інопланетного розуму.

Але тут слід зробити невеликий відступ.

У світовій науково-фантастичній літературі протидіють дві точки зору на «братів по розуму», з якими людству, можливо, доведеться зустрітися на одному з острівців життя у Всесвіті. Одні стверджують, що високорозумна істота буде неодмінно схожа на людину. Цю точку зору найпереконливіше обгрунтували відомий радянський письменник-фантаст і визначний палеонтолог Іван Єфремов та англійський астрофізик Фред Хойл. Вони вважають, що в процесі еволюції, який триває сотні мільйонів років, з органічної матерії створилася нарешті найдосконаліша (найдоцільніша) форма для вмісту високоорганізованого розуму. І форма ця — людина. Отже, на планетах з умовами, приблизно схожими із земними (з киснем в атмосфері, не надто віддаленою відстанню до зірки однакового із сонцем класу, певною силою ваги тощо), носії розуму повинні бути схожими на людей. Правда, в одному із своїх фантастичних романів Хойл наділив найвищим розумом… велетенську чорну хмару, яка зрештою досить охоче вступає в контакт з ученими Землі.

Друга точка зору полемізує з антропоцентризмом. Вона допускає розумне життя і на планетних системах подвійних зірок, і на планетах-гігантах типу Юпітера з неймовірною гравітацією, метановими виходами і замерзлими океанами аміаку. Розумне життя, яке виникло не на кисневій, а на фторовій, гелійовій, а то й кремнійовій основі, безмежно багатоманітне, у формах фантасмагоричних, іноді просто незбагненних для нас.

Розумні дерева, мисляча пліснява, віруси, які пізнають довколишній світ і відчувають себе частиною цього світу, тощо. Станіслав Лем дотримується саме цієї точки зору. Він населяє планети, на які ступає нога землянина, що досліджує далекий космос, правда, не пліснявою і мислячими грибами, але створіннями надміру незвичайними. У «Непереможеному», приміром, екіпаж зоряного корабля, який прибув на планету Регіс-ІІІ у сузір’ї Ліри, зіткнувся з незбагненним феноменом: численні рої якихось металевих комах вступають у бій з озброєними до зубів землянами. Але битва позбавлена сенсу, бо на шляху людей стоять не вороже настроєні розумні істоти, а металеві комахи, всього лиш кібернетичні пристрої, кінцевий результат тривалої еволюції роботів, закинутих на планету невідомими прибульцями мільйони років тому.

А на планеті Соляріс від обрію до обрію повільно перекочує важкі бурі хвилі океан. Він — єдиний «мешканець» планети, яка вже багато років є об’єктом досліджень земних учених.

Океан — високоорганізована плазма, здатна не тільки стабілізувати орбіту Соляріса, що обертається навколо двох сонць — червоного і блакитного, — але й відтворювати на своїй поверхні різноманітні земні образи, видобуті з пам’яті людей, котрі постійно перебувають на станції.

Отже, на Регісі-ІІІ породження мертвої машинної цивілізації — кібернетичні комахи, а на Солярісі — мислячий океан.

І ще одна населена планета моделюється невичерпною уявою письменника. Планета, яка здаля схожа на дивовижну опалову краплю, — Едем.

Які ж вони, розумні істоти, що населяють цей світ, сповнений таємниць і несподіванок? Це вже не Океан і не Чорна хмара. У едемця ясно-рубінова кров з білими й червоними кров’яними тільцями, пара голубих очей, кінцівки, що віддалено схожі на руки дитини, голосові зв’язки, які видобувають щось подібне до уривчастого кашлю. Але фізіологічна структура його зовсім відмінна від людської. Едемець — дуплекс. Маленьке головне тільце вміщене в колосальну брилу плоті, схожу на грудку цукру. Він без сумніву високорозумна істота, хоч психіка його настільки ж різниться з людською, як і зовнішність.

Тут не можна не відзначити багатющої уяви письменника і його дивовижного вміння писати реалістично достовірні деталізовані картини вигаданого ним світу.

«Дерева-легені», які дихають кожне в своєму ритмі; гнучкі рослини, густо завішані великими, завбільшки як людська голова, пухнастими кулями, котрі при наближенні людей здіймаються вгору і повільно відпливають; сіро-зелений мох, що вкриває рівнину; сплющене червоне сонце, яке повзе до небосхилу…

Ще дивовижнішою здається цивілізація едемців. Замість доріг— жолоби, схожі на лотки циклопічного кегельбану. Ними з божевільною швидкістю мчать, виблискуючи на сонці, майже прозорі клубки і двадцятиметрові блакитні диски. На пагорбах обертаються куполи. Прозорі стіни-плівки оточують споруди, які, очевидно, виконують функції заводів і фабрик. Все це виблискує незвичайними барвами, виділяє незнайомі запахи, тривожить слух землян дивними звуками-посвистами.

Атмосфера, насичена киснем, чудова вода в кришталево-прозорих струмках, помірне тепло — такий цей світ, який породив зрештою високу цивілізацію… Отже, з мешканцями Едему можливий контакт? І може статися, люди знайдуть тут ідеально організоване суспільство, загальне щастя і таким чином виправдається назва, яку вони дали цій прекрасній планеті?!

Але що означають смердючі рови, завалені трупами дуплексів, які розкладаються? Чому водії дископодібних машин такі агресивні, що людям доводиться застосовувати зброю? І чому перша безпосередня зустріч землян з дуплексами призводить до панічної стихійної втечі едемців?

Усі спроби людей встановити контакт з дуплексами скінчилися невдачею. На шляху контакту височить стіна взаємонерозуміння, ще непроникніша, ніж та, склоподібна, якою едемці відгородили чужоземний зореліт від свого світу.

Тільки незадовго до старту виникає щось схоже на взаєморозуміння: едемський астроном добровільно приходить до прибульців. Ним рухає жадоба пізнання невідомого. Він приходить, щоб узнати й загинути. Так, загинути за якимись незрозумілими людям законами, що існують на Едемі. Це, мабуть, найблискучіші сторінки в романі. Напружено б’ється думка земних учених і едемця, котрі з двох боків намагаються подолати бар’єр несумісності. Відбувається щось на зразок діалогу, який ведеться через машинного посередника — калькулятора. Додатковий засіб спілкування — малюнки.

Земним ученим, які опинилися на планеті Едем, належить зрозуміти, що чуже — не є безглуздям, а чимось принципово новим, що не вкладається в звичні земні уявлення, це плід розуму, але чужого, досвід давньої цивілізації, котра не має нічого спільного з людською, А коли таке розуміння приходить, люди змушені зробити два сумних висновки.

По-перше, планета, по-райськи прекрасна здаля, зблизька нагадує дантове пекло, вона насичена жахами. Проте чітко уявити собі ці жахи, зрозуміти причини, що їх породили, люди поки що неспроможні,

По-друге, зрозумівши тільки те, що процеси, які відбуваються на Едемі, для них незбагненні, члени екіпажу зорельота приймають нелегке для себе рішення: відмовитись від будь-якого втручання на захист того, що з погляду людей є справедливістю, І земний зореліт покидає Едем.

У передмові до російського видання «Соляріса» Станіслав Лем писав:

«…Зустріч з Невідомим має породити цілу низку проблем пізнавальної природи, природи філософської, психологічної і моральної.