Читати книгу - "Хранителі Персня"

надвечір і настав час відпливати, Арагорн помітив у притьмареному світлі темну пляму далеко й високо — величезний птах то повільно летів на південь, то ширяв, виписуючи кола.

— Що це, Леголасе? — спитав він, вказуючи на північ. — Мені здається, це орел!

— Так, це орел, — відповів Леголас. — Мабуть, стежить за здобиччю. Рідко орли відлітають так далеко від гір! Добре було б упізнати, що це передвіщає.

— Краще нам не рушати з цього місця, поки зовсім не стемніло, — вирішив Арагорн.

Настала восьма ніч, тиха та безвітряна; східний вітер ущух. Тонкий серп місяця закотився рано, ще коли сонце сідало, але небо залишилось чистим, і хоч далеко на сході зростали хмарні гори, на заході мерехтіли ясні зірки.

— Рушаймо! — сказав Арагорн. — Ризикнемо зробити ще один нічний перехід. Як ріка тече далі, мені, на жаль, мало відомо — звідси аж до порогів Сарн-Гебір плавати досі не доводилось. Але якщо я не помилився у розрахунках, до них ще багато миль. Правда, небезпечні місця є також поблизу — скелі, каміння. Отже, спробуємо не поспішати і пильно стежити за течією.

Спостереження доручили Сему, що сидів у першому човні. Він лежав, звісивши голову, та вдивлявся в пітьму. Ніч була темна, але зорі здавалися особливо яскравими, і їхні відбитки блищали у воді. Було вже майже опівночі; гребці відклали весла та віддались на волю течії, аж раптом Сем скрикнув: за кілька сажнів попереду темніли гострі камені, ревіла бурхлива вода. Течія хутко потягла човни наліво, по вільній частині річища, до східного берега, їх пронесло зовсім близько від скель, що стирчали посеред плеса, немов зубці пили, оточені білою піною. Течія приткнула всі човни один до одного.

— Гей, Арагорне! — крикнув Боромир, коли їхні човни зіткнулися бортами. — Долати пороги вночі — це шаленство! Сарн-Гебір навіть удень уплав не здолати!

— Ми завернемо! — відізвався Арагорн. — Назад! Усі назад! Піднатужтесь та завертайте!

Він спробував веслом притримати човен і направити в інший бік.

— Я помилився, — сказав він Фродо. — Не думав, що ми забралися так далеко — Андуїн тече швидше, ніж я вважав. Виявилось, що Сарн-Гебір вже зовсім близько! [407]

З великим зусиллям спромоглися вони повернути назад, хоч спочатку зрушити з місця, здавалося, неможливо, — їх весь час відносило до східного берега. Темний, зловісний, нависнув він над водою в ночі.

— Гребіть, усі разом! — крикнув Боромир. — Гребіть, бо інакше потрапимо на мілину!

Не встиг він договорити, як Фродо почув скрегіт: кіль човна чиркнув по камінню.

У ту ж мить брязнула тятива — і стріли, просвистівши над головами, посипались до човнів. Одна вдарила Фродо поміж лопатками, і він, зойкнувши, смикнувся та випустив весло, але стріла впала, не пробивши невидимої кольчуги. Ще одна проткнула каптур Арагорна, третя застряла у борті другого човна, біля самої руки Меррі. Сем угледів невиразні чорні фігури, що метушилися на гальковому насипі східного берега, зовсім близько.

- Ірчи! — вигукнув Леголас своєю рідною мовою.

— Орки! — крикнув Гімлі.

— Горлум подбав, їй-право! — сказав Сем Фродо. — Та яку ж місцину обрали гарну! Ріка немов сама штовхає нас їм у лапи!

Напружившись, щомиті чекаючи на постріл, припали вони до весел, навіть Сем спробував допомогти. Ще багато стріл з чорним оперенням просвистіло угорі та плюхнулося у воду; але жодна вже не влучила. Було темно, але ж оркам вистачило б навіть слабкого світла зірок, щоб побачити подорожніх! Якби не сірі лоріенські плащі та сіра деревина човнів, не врятувались би вони від лучників Мордору.

З величезними зусиллями посувались Хранителі уперед. У темряві важко було збагнути, чи вони взагалі посуваються, але помалу водокрут відпустив їх, тінь східного берега розтанула. Нарешті вони відчули, що повернулися до стрижня. Веслуючи щосили, вони змогли потім вибитися зі стрижня, відійти подалі від порогів, ще трохи — і вони наблизилися до західного берега та зупинили човни у затінку під чагарником, що звисав над водою, і. перевели подих.

Леголас відклав весло, узяв лук, що йому подарували у Лоріені, і вискочив на берег. Там він збіг нагору, дістав стрілу та, приготувавши лук, повернувся до Ріки, вдивляючись у темряву. На тім боці лунав пронизливий лемент, але нічого не було видно.

Фродо поглянув на ельфа; стрункий, високий, стояв він, пронизуючи поглядом пітьму у пошуках цілі. Темну голову [408] його немов вінчали білі небесні зорі. А тим часом з півдня насувались важкі хмари; їхні провісники вже заступали зоряні поля. Зненацька страх охопив мандрівників. «Елберет Гілтоніель!» — видихнув Леголас, поглянувши на небо.

Темна хмара — ні, не хмара, адже воно рухалось набагато швидше, — щось відокремилось від чорної череди хмар та помчало прямо до Хранителів, гасячи зірки. Невдовзі стало видно, що це — величезна крилата істота, чорніше ночі; за рікою її привітали жорстоким радісним ревом. Серце Фродо чогось стиснув пронизливий крижаний холод. Заболіла стара рана У плечі, захотілося куди-небудь сховатись. Фродо скоцюрбився у човні, припав до дна.

Раптом коротко просіював великий лоріенський лук. Стріла з ельфійської тятиви пішла круто вгору. Фродо підвів голову. Майже прямо над ним кружляла крилата потвора. У ту ж мить з хригдмм карканням вона смикнулась і зникла в пітьмі понад східним берегом. Небо очистилось. Десь далеко орки вибухали прокльонами, заскиглили, а потім настала тиша. Ані стріли, ані вигуку не долітало більше зі сходу тієї ночі.

Трохи згодом Арагорн направив човни вверх по течії, прокладаючи шлях наосліп по краю води, доки не знайшли вигідну мілку бухточку. Кілька невисоких дерев росли біля води, а за ними підіймався скелястий крутосхил. Тут вирішили залишитись до ранку — спроби пливти далі вночі погано скінчилися б. Табору не влаштовували, вогню не запалювали, а просто поставили човни тісно один до одного та полягали відпочити.

— Благословен будь, подарунок Галадріелі та гострий зір Леголаса! — сказав Гімлі, жуючи лембас. — Це був влучний постріл, друже!

— Ось тільки невідомо, у що я влучив, — зауважив Леголас.

— Хто його знає! Але я радий, що воно не підкралося ближче. Дуже воно мені йє сподобалось, занадто схоже на тіні Морії… на тінь Барлога, — пошепки додав гном.

— Це не Барлог, — промурмотів Фродо, ще не заспокоївшись від переляку. — Воно занадто холодне. Мені здається, це… — він зам'явся і принишк.

— Хто? Як ти вважаєш? — жваво спитав Боромир, перехилившись через борт, Щоб заглянути в обличчя Фродо.

— Я думаю… ні, не сінажу. Хто б не був, його падіння дуже дошкулило нашим дорогам. [409]

— Схоже на те, — сказав Арагорн. — Але де вони, скільки їх та що замислюють, ми не знаємо. Цієї ночі нам усім спати