Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 22.2

Ейден хмикнув.

— Це неможливо. Але ми можемо зіграти у гру. Питання за питання.

— Добре. — Цього мені поки що було достатньо.

— До речі, — на обличчі демона розтягнулася підступна усмішка, — ти пам'ятаєш, що винна мені дію?

— Я?

— Так, — кивнув він. Його погляд не віщував нічого доброго. — Перший день Дерілендра, твоя ідіотська гра. Згадала?

«Ще й як».

— Мабуть, гра була не такою ідіотською, якщо вже ти про неї згадав.

— У ній було багато позитивних моментів, — ухилився демон.

— І що ти хочеш, щоби я зробила?

— Це зараховувати як питання? — У його очах з'явився блиск.

Він хотів підловити мене, щоб отримати для себе максимальну вигоду і втекти від відповідей.

— Якщо це вважається як питання, тоді ти мені вже поставив два. 

Ейден примружився, а потім усміхнувся.

— А ти не така вже невинна, Ангелятко. Кумедно. Щодо дії, я поки не знаю, але незабаром придумаю. І так. — Він підібрався. — Моє перше запитання: як це жити із двома світлими частинами душ? Які думки, бажання у тебе найчастіше виникають?

— Це два питання, — зауважила я.

— Нічого подібного, — запротестував демон. — Це одне велике питання з уточненням.

— Ти знову хитриш. І чому це ти перший питаєш?

Ейден поблажливо посміхнувся. Навіть стоячи на кухні з чашкою гарячого шоколаду, він випромінював силу та жорсткість. Це підтверджували плавні, впевнені рухи, низький розмірений голос, чіпкий погляд і безтурботна манера поведінки, яка всім давала зрозуміти, що він вважає себе головним і йому начхати на інших.

— Я демон. Така моя натура. Відповідай, поки я не зарахував твої попередні питання.

Я замислилась.

— Мені завжди хотілося допомагати іншим, щоб усі були щасливі, щоб люди ставилися з добром і розумінням один до одного та решти живих істот, щоб у душах інших не були злості. До зустрічі з тобою я ніколи не сердилась, мене ніхто не дратував. Я ніби жила з якоюсь пустотою. У слушний момент не могла прожити потрібну емоцію. Мене накривали спокій, співчуття, розуміння, але не більше. Перший раз у житті я відчувала щось на зразок агресії в Деріленді, коли ми тільки приїхали до міста. Це повторилося, але у більших масштабах на покинутому складі після нападу дикого звіра. Спалах гніву був слабким, коротким, але він все ж таки був.

— Так, я теж його помітив, — задумливо простягнув демон, потім спохмурнів і опустив погляд на мої груди.

Я переступила з ноги на ногу, міцніше перехопила чашку в руках і спокійно помітила:

— Взагалі-то, непристойно так відкрито дивитись на чужі груди.

— Що?

Ейден незрозуміло глянув на мене, а потім його осяяло.

— Ні ж. Я не… — Він замовкнув і посміхнувся. — Справа не в твоїх грудях, хоча вони непогані. Я дивився на твою душу.

— Ти бачиш мою душу? — Здивування в моєму голосі було сповна.

— Її бачать усі божественні істоти. Ти її не особливо ховаєш. — Він відклав ложку і надпив гарячого шоколаду.

— І як вона виглядає?

Було дивно усвідомлювати, що мою душу хтось міг бачити.

— Біле світло в центрі грудей.

Я машинально опустила погляд, викликавши усмішку у демона. Мені хотілося хоч раз подивитися на неї.

— Ти її не побачиш, — у його голосі чулось глузування.

— Шкода. А чому ти бачиш мою, а я твою — ні?

— Бо я свою душу приховую, а ти навіть не намагаєшся її розгледіти, — він сказав так, наче це найпростіша річ у світі. Побачивши мій спантеличений погляд, зітхнув і пояснив докладніше: — За допомогою божественної сили ми можемо приховувати власні душі. Створювати щось на зразок невидимого бар’єру. Це було зроблено для того, щоб сейканди не відрізнялися від примусів, які в апріорі не мали душі. А ти, оскільки ще не навчилася користуватись своїми здібностями, не зможеш навіть людську розгледіти.

Все знову зводилося до того, що мені потрібно було якнайшвидше навчитися керувати ангельською силою. Це звучало на межі фантастики, але, якщо у світі існували демони, то це було цілком реально.

— І того, ти поставила мені три запитання, — задоволено уклав демон.

— Це не рахується, — тут же заперечила я і додала його фразу: — Це було одне питання з уточненням.

— І на кого я тебе перетворив. — Він з жалем похитав головою, після чого посерйознішав. — Крім того, що ти сказала, більше немає жодних змін? Вони з'являються лише у моїй присутності?

Я подумала та кивнула.

— Так.

— Хмм. — Ейден відпив гарячий шоколад і задумливо подивився вбік.

— Що таке? — Я відчула щось погане, а потім, згадавши про пристрасть демона до підрахунку питань, швидко уточнила: — Про що думаєш?

Він мовчав.

— Ми домовилися бути союзниками, — нагадала йому. — Не приховуй від мене нічого. Давай разом подумаємо, що тебе так зацікавило.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍