Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

Дядечко Енцо стоїть біля самого краю крила, хапається за нього обома руками, всією вагою тягне донизу, а потім відпускає.

Це спрацювало — літак перехиляється до нього. Вбивця думає, що Дядечко Енцо виліз на крило, тому сам залазить на протилежне і чекає, заховавшись за фюзеляжем, щоб заскочити Дядечка Енцо зненацька, коли той вилізе нагору.

Але Енцо досі на землі. Босоніж, цілком беззвучно, він біжить до фюзеляжу, пригинається і виринає з протилежного боку, стискаючи в руці бритву. Вбивця — Ворон — саме там, де Енцо й сподівався його побачити.

Проте Ворон уже щось запідозрив; він підводиться зазирнути за фюзеляж, тому до його горла не дотягтись, Енцо бачить перед собою лише ноги.

Краще мати синицю в жмені та вчасно забрати виграш, ніж піти ва-банк і продути все, тож Енцо кидається вперед, не зупиняється, навіть коли Ворон переводить на нього погляд, і підрізає тому ліве ахіллове сухожилля.

Коли він повертається, щоб захиститися від удару у відповідь, щось із величезною силою б’є його в груди. Дядечко Енцо опускає погляд і здивовано помічає — якийсь прозорий предмет стирчить із правої частини його грудей. А тоді бачить обличчя Ворона за якісь три дюйми від власного.

Дядечко Енцо відступає від крила. Ворон сподівався впасти на нього, але натомість валиться на землю. Енцо знову підскакує, замахується бритвою, але Ворон, сидячи на гудроні, вже дістає другий ніж. Він цілить у внутрішню сторону стегна Дядечка Енцо і навіть завдає певної шкоди; Енцо відступає від леза, збиває атаку і завершує рух маленьким і глибоким порізом на плечі супротивника. Ворон відбиває руку з бритвою, перш ніж вона знову потягнеться до горла.

Дядечко Енцо поранений, Ворон теж. Але Ворон більше не має переваги у швидкості, тож наступні кроки треба робити виваженіше. Енцо відступає, хоча від кожного руху правим боком розходиться страшенний біль. Тут щось влучає йому в спину; гострий біль над ниркою, але тільки на мить. Озирнувшись, він бачить іще одне кляте скельце — розбите, на гудроні. Мабуть, Ворон кидав його навздогін, але без достатніх сил для повноцінного кидка ніж не розігнався настільки сильно, щоб пробити броньовану тканину, тому впав на землю.

Скляні ножі. Не дивно, що Кі не бачив їх на своєму радарі.

Перш ніж Енцо встигає пірнути під прихисток сусіднього літака, його оглушує звук вертольота, що наближається.

Це гелікоптер Райфа, він сідає за кількадесят метрів від літака, за яким ховається Енцо. Грім лопатей і пориви вітру, здається, впиваються Енцо просто в мозок. Він заплющує очі від стрімких подувів і зовсім втрачає рівновагу, перестає навіть розуміти, де він, аж поки не простягається горілиць на гудроні. Гудрон під ним слизький і теплий, і Дядечко розуміє, що швидко втрачає кров.

Дивлячись понад землею, він бачить Ворона, який пробирається до вертольота, сильно накульгуючи, одна нога у нього практично недієздатна. Нарешті він здається і просто стрибає на здоровій нозі.

Райф уже виліз із вертольота. Ворон із Райфом про щось говорять, Ворон показує в напрямку Енцо. Тоді Райф схвально киває, і Ворон повертається, вишкіривши яскраво-білі зуби. Він не корчить гримаси, просто посміхається від передчуття. Починає стрибати до Енцо, дістає з кишені скляного ножа. Здається, у цього падлюки їх просто невичерпний запас. Він прямує до Енцо, а Енцо не може навіть підвестися, щоб не знепритомніти. Він роззирається і за яких двадцять футів від себе бачить скейтборд і пару дорогих черевиків із запханими в них шкарпетками. Він не може підвестися, але може повзти по-пластунському, тож повзе, підтягується на ліктях, тимчасом як Ворон стрибає до нього на одній нозі.

Вони зустрічаються на відкритій смузі між двома літаками. Енцо на животі, пластом лежить на скейтборді. Ворон стоїть, однією рукою тримається за крило літака, в іншій руці зблискує скляний ніж. Тепер світ перед Енцо поступово стає чорно-білим, як у дешевому терміналі Метасвіту; так його друзі у В’єтнамі описували світ перед тим, як знепритомніти від крововтрати.

— Сподіваюся, ти помолився, — каже Ворон. — Бо я не маю часу кликати священника.

— То й не треба, — відказує Дядечко Енцо і тисне на дошці кнопку з написом «Проектор Конічної Ударної Хвилі РадиКС». Від струсу в нього мало не вибухає голова — якщо Дядечко Енцо і виживе, то вже ніколи не зможе чути як слід. Але ударна хвиля трохи привела його до тями. Він піднімає голову і бачить Ворона, ошелешеного, беззбройного; по його куртці течуть струмки з тисяч дрібненьких скалок.

Дядечко Енцо перекочується на спину і змахує небезпечною бритвою.

— Мені більше подобається сталь, — каже він. — Голитися будемо?

Розділ 71

Райф усе бачить і все чітко розуміє. І хотів би насолодитися фіналом, але він дуже заклопотаний чоловік; йому треба забратися звідси, перш ніж припреться решта Мафії, Нґ, містер Лі, засранці з ракетами. Немає часу чекати, поки кульгавий Ворон дострибає назад, тому Райф показує пілоту великий палець і піднімається східцями у літак.

Надворі день. На сховищі пального палає сліпуче помаранчеве полум’я, ніби макрозйомка хризантеми. Полум’я таке велике, його сяйво таке складне, воно так стрімко розростається, що на середині трапу Райф відвертається.

Крізь вогонь рухається щось потужне і швидке, прокреслюючи у світлі хвіст, ніби комета, ніби лазер у задимленій кімнаті. Щось рухається так стрімко, що за ним тягнеться ударна хвиля, чітко видима крізь полум’я — яскравий конус, у сотні разів більший за його темну вершину: щось чорне, схоже на кулю, на чотирьох лапах, які рухаються надто швидко, щоб їх розгледіти. Це щось настільки маленьке і прудке, що Райф просто не зміг би його помітити, якби воно не мчало прямісінько на нього.

Воно пробивається крізь плетиво відкритих комунікацій, труб, якими подається пальне до літаків, перестрибує через одні перешкоди, розтинає металевими кігтями інші, рве потужним прискоренням своїх кінцівок, підпалює іскрами, що снопами порскають від кожного дотику до землі. Це щось підбирає чотири лапи під себе і стрибає на сотню футів, на верхівку закопаної в землю цистерни, злітає з неї ще однією довжелезною дугою над парканом, що відділяє паливні склади від території аеропорту, переходить на повільніший і більш рівномірний, але надзвичайно швидкий галоп, прискорюється на ідеальній геометричній площині злітної смуги, за ним женуться довгі язики вогню, що ліниво витягуються з пожарища, а тоді згортаються спіралями, слідуючи за течією ударної хвилі Щурата.

Щось підказує Л. Бобу Райфу забиратися подалі від заправленого пальним літака.